Віртуоз архітектури модернізму: 125 років Людовиту Ельшлеґеру

Від прискіпливого ока досвідченого мандрівника не втече той факт, що архітектура міст Закарпаття відрізняється від схожої на перший погляд за періодами і стилями архітектури інших західних областей України. І справа не лише в розмірах міст, але й в певних відмінностях та акцентах, які привнесли регіональні архітектурні тенденції часів Австро-Угорщини та Чехословацької республіки на землі Підкарпатської Русі. Держави, до складу яких входив наш край, залишали характерні відбитки магістральних течій архітектури. Саме тому, наприклад, так звана «угорська сецесія» (або «стиль Лехнера») та чехословацький рондокубізм у межах сучасної України є лише на Закарпатті. Але маємо у нас і цікавий та неповторний приклад того, як на архітектурне обличчя міст може суттєво вплинути авторський почерк одного архітектора. 

Мова про кошицького архітектора Людовита Ельшлеґера (Ľudovít Oelschläger), 125 років з дня народження якого виповнюється 5 березня. Навіть якщо ви не цікавитесь архітектурою, то навряд чи повз увагу пройшли чудернацькі завужені до низу колони та примхливі закруглені зубці-мерлони на будівлі біологічного факультету  в Ужгороді, вишуканий фасад у стилі ар деко мукачівського кінотеатру «Перемога» (Scala) чи виразна будівля прокуратури в Виноградові з уже впізнаваними колонами та невеликою баштою-маківкою. Найбільш яскравий і успішний період творчості Ельшлеґера припадає на міжвоєнний період. Територіально він охоплює Східну Словаччину та сучасне Закарпаття. Фактично, цікавий спадок цього архітектора додає акцентів на мапі модернізму чехословацької доби, і водночас є цілим пластом спільного сучасного словацько-українського культурного спадку.

Зараз ім’я Ельшлеґера невід’ємно пов’язане з людиною, яка масштабно дослідила творчість цього архітектора і відкрила його світу, доценткою кафедри теорії та історії мистецтв Технічного університету в Кошицях, архітекторкою Адріаною Прятковою. На підготовку монографії, що вийшла в 2013 році, пішло 8 років праці авторки, і вона досі продовжує відкривати нові факти та об’єкти Ельшлеґера. Це реалізовані та нереалізовані проєкти на території Словаччини, України та Угорщини, куди архітектор переїхав у 1945 році.

У 2013 Кошице було проголошено Головним містом культури Європи, і в рамках святкувань Людовит Ельшлеґер став одним із 4 особистостей міста, яких особливо вшановували. Про одного з найбільш продуктивних і визначних словацьких архітекторів Адріаною Прятковою та командою була створена мандрівна виставка, яка побувала в багатьох містах Словаччини, угорському Мішкольці, а також в Ужгороді, Мукачеві та Берегові.

Ми мали за честь познайомитися з пані Адріаною у 2016 році. Приводом для знайомства стала публікація нашої статті про історію ужгородського міського кінотеатру, автором якого теж є Людовит Ельшлеґер. З того часу ми регулярно обмінюємося думками, ділимося відкриттями, і навіть запланували дещо масштабне про нові знахідки творів видатного архітектора на території Закарпаття.

Життєпис: від народження до професійного становлення

Людовит Ельшлеґер-молодший народився в Кошицях 5 березня 1896 року як старший із трьох синів Людовита Ельшлеґера, підприємця німецького походження з Налепкова. Закінчив середню школу в Кошицях у 1914 та Технічний університет у Будапешті в 1921. Через війну довелося перервати навчання. Записався на фронт, і як 19-річний солдат угорської армії отримав високу відзнаку — срібну медаль за хоробрість. Після закінчення будапештської Політехніки стажувався і працював у Берліні, Мюнхені та Штутгарті. Відтак працював у бюро відомих архітекторів Ґерлоці та Боґданфі в Будапешті.

Успішний старт на Підкарпатській Русі

Саме не території нашого краю Людовит Ельшлеґер реалізував свій перший самостійний проєкт. Яскрава кар’єра архітектора стартувала з будівлі торговельної академії в Мукачеві у 1923-1925 роках. Проєкт Людовита Ельшлеґера та його колеги Ґейзи Бошка виграв 1-е місце в конкурсі з-поміж 62 учасників. Це був масштабний об’єкт, і Ельшлеґер у 1924 переїхав з Будапешту спочатку на Підкарпатську Русь, а потім до рідних Кошиць, щоб бути ближче до будівництва. Прожив у Кошицях архітектор до 1945 року. Адріана Пряткова знайшла відомості про те, що Ельшлеґер мав не лише бюро в Кошицях, але і філії в Ужгороді та Мукачеві. Адже після першого об’єкту в Мукачеві замовлення буквально посипалися, і чимало з Підкарпатської Русі. Для нашого краю архітектор спроєктував десятки різноманітних будівель, і щонайменше 15 з них були реалізовані в Ужгороді, Мукачеві, Виноградові, Сваляві, Берегові.

Від ар деко — до функціоналізму

Кінотеатр Ельшлеґера в Кошицях

Можна вивести кілька магістральних напрямків серед об’єктів, які реалізував Людовит Ельшлеґер. В першу чергу це, мабуть, кінотеатри. Яскраві, розкішні, як зовні, так і в деталях і рішеннях інтер’єрів. Але головне —  за ними можна прослідкувати шліфування власного почерку, використання характерних і навіть неповторних стилістичних прийомів. А також побачити перехід від стилю ар деко до функціоналізму (щоправда, хоча б деталі інтер’єру часто залишалися в стилі ар деко і в пізніх роботах). Першим із них був кінотеатр Scala у тому ж таки Мукачеві — яскравий взірець ар деко з виразними гострокутними елементами, які були однією з візитівок архітектора.

Риси ренесансу: натхнення і власний стиль

Вагому частину архітектурної спадщини Людовита Ельшлеґера складають проєкти для єврейських громад Східної Словаччини та Підкарпатської Русі. Серед цих будівель можемо виділити школу та Дім єврейської громади в Ужгороді, ортодоксальну синагогу та школу в Кошицях, кілька об’єктів у Мукачеві. Усі ці будівлі з орієнтальним присмаком об’єднує характерний стиль з використанням елементів переосмисленої ренесансної архітектури. Їх окремі деталі інспіровані архітектурою ренесансу словацького історичного регіону Спиш.

Адміністративні та інфраструктурні об’єкти

У портфоліо Ельшлеґера знайшлося чимало і адміністративних будівель — ратуші у закарпатському Виноградові, словацьких Михайлівцях, Торналі та Смольнику, будівля Торговельної палати в Кошицях тощо. Практично всі ратуші архітектора можна впізнати за невеликими вежечками на даху, які символізують міські середньовічні вежі-бефруа. Натомість типологія та архітектоніка інших будівель досить різноманітна. Найменшою за розміром, та не за змістом (перефразовуючи британський вислів) є вхідна будівля водосховища міського водогону в Ужгороді. Важливою вона є не лише як один із важливих ноу-хау в міській інфраструктурі того часу і донині, але й як будівля, на фасаді якої є філігранний герб міста. Виконано герб у техніці «штучний камінь».

Нове прізвище, нова країна, нове життя

Після приєднання Кошиць до гортистської Угорщини в 1938 році він отримав титул витязя (лицаря) за надзвичайні заслуги в Першій світовій війні. Однак Орденом Витязя могли нагороджувати лише громадян, які мали угорське прізвище. Ймовірно, ця подія стала безпосередньою причиною прийняття його нового прізвища — Орі (угор. Őry), яке з того часу використовували архітектор та його родина.

У 1945 році архітектору довелося покинути рідне місто, його майно було конфісковано, і він був переміщений на територію Угорщини. Спочатку працював в геодезичному бюро, а до проєктування зміг повернутися в 1950 році. У Мішкольці, куди родина переїхала в 1959 році, реалізував кілька об’єктів як архітектор соціалістичного конструкторського бюро. Переважно це були багатоквартирні будинки. Помер у Мішкольці в 1984 році. Згідно з останньою волею Ельшлеґера, він мав бути похований в рідних Кошицях. Проте так сталося лише у 2016 році, у 120 рік від дня народження архітектора. Попри складності з власністю ділянки родини архітектора на міському історичному цвинтарі Розалія, пані Прятковій та родичам все ж таки вдалося здійснити мрію доньки і останню волю Ельшлеґера. Урни з рештками архітектора та його дружини після 32 років перебування в Мішкольці, де помер Ельшлеґер, нарешті знайшли спокій в рідних Кошицях, де він прожив успішні та щасливі роки.

Людовит Ельшлеґер був одним з найважливіших архітекторів міста Кошице. Та він створив знакові, яскраві за своїм неповторним архітектурним почерком будівлі різних спрямувань не лише на території Східної Словаччини. Для Закарпаття його значущість теж не варто недооцінювати. Елегантність і смак, притаманні його часом екзотичним проєктам, виказують в Ельшлеґері самобутнього майстра світового рівня. Це наш спільний європейський культурний спадок, який необхідно берегти для наступників.

Ліна Дегтярьова, Олег Олашин, спеціально для Varosh

У матеріалі використані фото авторів, Мирослави Ляхович та матеріали з архіву і монографії Адріани Пряткової