Суспільство, в якому не забезпечуються гарантії прав або не здійснено поділу влад, не має конституції. Ст. 16 Французької декларації прав людини і громадянина
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Ст. 1 Конституції України
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Ст. 3 Конституції України
28 червня 1996 року о 09:18 ранку Верховна Рада України від імені народу України схвалила акт установчої влади – Конституцію України. В ній визначено правові засади держави, її суверенітету і територіальної цілісності, основні права та свободи.
Голосуванню за головний документ країни передувала доба роботи парламентарів у сесійній залі. Конституція України набрала чинності відразу у день її прийняття. З того часу щороку 28 червня українці відзначають одне з головних державних свят – День Конституції України.
У цей важливий день Varosh звернувся до професора юридичного факультету УжНУ, конституціоналіста Михайла Савчина, аби задати йому декілька питань з нагоди свята. Про що говорили – переказуємо далі.
Михайло Савчин. Фото: Фейсбук-сторінка професора
Незалежність України була проголошена в 91-му році. Конституцію натомість ухвалили за 5 років, у 96-му. Чим була зумовлена така тривала пауза? Весь цей час Конституція писалася?
Україна не найбільш проблемна країна в цьому плані. Польська Конституція, до прикладу, була прийнята в 1997 році… В Україні Конституційна комісія була створена в 90-му році – це ще глухий «совок». Радянські впливи можна прослідкувати, глянувши, наприклад, на кілька соціальних статей Конституції, як от право на медичне забезпечення чи на соціальний захист. Їм притаманна декларативність, і тому, щоб нормально їх застосувати та інтерпретувати, треба звертатися чи до Європейської Хартії соціальної хартії (переглянутої) чи Конвенції про права дитини.
Зіграли і політичні фактори. У 1994 році, за результатами парламентських виборів, комуністи складали більшість у парламенті. Серед головних ідей серед комунізму домінували демократичний централізм та ієрархія рад: Верховна рада – обласні ради – районні ради – місцеві ради. Станом на 1994 р. в Україні вже були створені обласні та районні державні адміністрації, голів яких призначав президент. Тож розпочалася боротьба між Верховною Радою і президентом.
Проєкт документу Конституційна комісія розробила ще у 1994 році. З того часу тривало протистояння між главою держави і парламентом. Аби вийти зі стану “клінчу”, у травні 1995 року укладається конституційний договір між президентом і парламентом про організацію державної влади та місцевого самоврядування. В ньому, зокрема, було прописано, що рівно через рік має бути прийнята Конституція України. Але у травні 1996 року її так і не прийняли, і тодішній президент Леонід Кучма 26 червня оголосив про призначення референдуму щодо ухвалення Конституції. Тож парламент оперативно зібрався для роботи та голосування, Конституція фактично ухвалювалася в умовах шантажу. В американського конституціоналіста Кіта Дардена, до слова, є ціла стаття про шантаж як фірмовий стиль правління Кучми…
Зліва направо: спікер паламенту О. Мороз і президент Л. Кучма – політичні протагоністи у боротьбі за нову Конституцію. Фото: Українська правда
Ще один фактор, що мав свій вплив – другий тур президентських виборів на Московії. Фаворитом на виборах, на противагу Борису Єльцину, був комуніст і ревізіоніст Геннадій Зюганов, який ще у 1994 році просував у Держумі претензії РФ на Крим і Севастополь. Була велика загроза, що він прийде до влади, і станеться щось страшне. Це також мобілізувало членів українського парламенту.
І звідси ми знову повертаємося до старої історії 91-го року, чому власне комуністи просували незалежність. Це може зараз звучати дико і дивно, але тоді саме Україна була тим самим лютим “совком” в Радянському Союзі, на противагу більш демократичній Москві. Українські комуністи прагнули відмежуватись від цієї демократичності. З іншого, боку так співпало, що це узгоджувалося із цілями національних демократів, які з 1970-х років відстоювали ідеї національної незалежності. Хоча для Москви її химерна демократичність закінчилася у 1993 році з розстрілом їхнього Білого дому.
Ось у таких умовах приймалася Конституція України. Ними ж зумовлена поява у Конституції статті 10, відповідно до якої російська мова виводиться під “захист” окремо від усіх інших національних мов. І також поява розділу про Автономну Республіку Крим, яку можна було, насправді, або визначити як ще одну область, або ж надати автономію саме кримським татарам, як вони на те заслуговують.
- Відповідно до ст. 10 Конституції України, “В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.
Проект Конституції України 1996 року. Фото: УІНП
В інформаційному просторі час від часу виникають дискусії щодо необхідності зміни Конституції України. З чим пов’язані такі розмови?
Переважно з тим, що в університетах погано викладають конституційне право. Немає потреби зубрити приписи Конститутицію, насамперед її слід вміти інтерпретувати. Якщо ми говоримо, що нам потрібна нова Конституція, значить, щось не так із нашим конституційним порядком? Він не є демократичним? Він не гарантує права людини?
Функція Конституції – елементарна: це захист прав людини і обмеження влади. Звідси вже визначаємо повноваження органів влади. Зокрема це проявляється у кардинальному конституційному рішенні (ст. 3 Конституції): забезпечення і утвердження прав і свобод людини є обов’язком держави. І цей соціальний контракт уже існує.
Інша справа, що деякі поправки до Конституції все ж треба буде вносити: вже розпочалися переговори про вступ України до ЄС. Відтак окремі положення мають бути адаптовані у контексті євроінтеграційних процесів. Швидше за все, вони будуть пов’язані з імплементацією концепції чотирьох свобод: свободи руху капіталу, робочих сил, товарів і послуг, вільної конкурентної економіки, виборчими правами тощо.
Тобто, говоримо виключно про поправки, пов’язані з євроінтеграцією, але, скоріше за все, перегляду Конституції не буде. Після Другої Світової війни нові Конституції писалися для Німеччини та Японії, котрі капітулювали. Ми, швидше за все, виграємо у війні, а переписувати Конституцію для країни-переможниці немає сенсу. Можна навіть говорити про необхідність написання конституції для Московії, чи для молодих ліберальних демократій на цій території.
А от про норми, пов’язані з екстраординарними повноваженнями, наприклад, під час захисту країни, то їх треба буде додати. Наприклад, у Словаччині є прописаний чіткий алгоритм дій у разі війни або, скажімо, смертельної епідемії. Тому у Словаччині відповідально ставляться до формування керівництва парламенту та голів комітетів і їх заступників, оскільки вони складають Парламентську раду, якщо не може зібратися Національна рада. У нас також потрібно розробити такі інституційні запобіжники, бо зараз їх немає – всі вважали, що ми не будемо воювати.
Конституцію України прийнято. Фото: МИГ
Що робити з 10 статтею? Ви вже про неї згадували.
Нічого не робити. Прибрати виокремлене згадування російської мови, переформулювати, бо російська – це лише ще одна мова національних меншин. Вони мають право спілкуватися нею, отримувати освіту на власній мові у місцях свого компактного проживання.
Проблема в самосвідомості і в тому, що держава мляво реагує на виклики у мовному питанні. Зараз знову поголовно можна чути засилля російської поміж підлітками, не виключено що й “завдяки” російськомовним телеграм-каналам. І швидше за все, ми побачимо невтішні наслідки цієї ситуації на майбутніх виборах, коли виграють пацифістські сили, що будуть говорити про варіанти замирення з Московією на її умовах.
Ситуація з російською – результат багаторічного ігнорування цього питання державою. На півдні, сході країни всі попередні роки держава палець об палець не вдарила, аби повпливати на стан справ. У багатьох вишах викладачі аж до початку війни у 2014 році читали лекції російською. Замість того, аби ще з проголошенням Незалежності України одразу організовувати курси української, держава не робила у цьому плані нічого. І в підсумку маємо, що титульна мова в своїй же країні опиняється в дискримінаційній позиції.
Мініатюрна Конституція. Фото: Вікіпедія
Чим займається Конституційний суд?
Конституційний суд виведений із системи загальних судів і здійснює конституційне судочинство. У сфері його повноважень – перевірка конституційності правових актів. З цього приводу можуть звертатися інститути влади – президент, 45 депутатів, Кабмін, Верховний суд, омбудсман. За їхніми поданнями Конституційний суд перевіряє конституційність актів парламенту, президента, уряду, Верховної ради АРК.
Також Конституційний суд перевіряє конституційність міжнародних договорів, згода на обов’язковість надається парламентом. Ще одна функція – перевірка проєктів законів про внесення змін до Конституції. Якщо Конституційний суд не надає позитивного висновку, Верховна рада не може їх розглядати. Це одна категорія справ.
Друга – це розгляд конституційних скарг. Тобто, суд перевіряє конституційність законів, які були застосовані в остаточному судовому рішенні щодо фізичної чи юридичної особи. В Україні конституційна скарга подається, якщо рішення було застосовано – у залежності від можливості оскарження – апеляційним чи Верховним судом. Конституційні скарги суд розглядає у сенатах. Минулого року було прийнято 11 таких рішень, загалом із 12 рішень.
В цілому головна функція Конституційного суду – це захист прав людини. Скажімо, парламент приймає закон, і формально він навіть пройшов усі процедури. Але це може бути аморальний закон, який зневажає людину, її гідність, унеможливлює реалізацію чи навіть атакує права людини. Як от, умовно, закон про примусову стерилізацію чи євгеніку, що взяли на озброєння нацисти. Це все – приклади аморальних законів. Закони, які посягають на сутність людського права, безумовно мають визнаватися неконституційними.
Конституційний суд України. Фото: Юридична практика
Як реагувати на висловлювання про те, що в час війни Конституція – на паузі? Чи можна взагалі поставити Конституцію на паузу?
Нічого подібного. Колись Цицерон казав, що під час війни політика мовчить. А в ХХ столітті конституціоналіст і такий собі юрист фюрера Карл Шмітт, якого й досі обговорюють в академічних колах, як приклад “як не треба робити”, заявив, мовляв, сувереном є той, хто може оголосити надзвичайний стан, а право під час війни мовчить. Така собі нацистська інтерпретація слів Цицерона.
Але якщо Цицерон про політику в часи війни говорить абсолютно правильно, то про право так не можна говорити: базові людські права не можуть бути обмежені ні у часи війни, ні у часи епідемій, ні за будь-яких інших обставин та ситуацій.
Є певні права, які можна обмежити в окремих законах чи постановах процедурою, яка називається дерогація. Це офіційна заява національного парламенту в умовах війни чи іншої надзвичайної ситуації. В Україні першу дерогацію національний парламент вчинив на початку російської збройної агресії у 2014 році, коли у квітні була проголошена АТО, і відповідні заяви були внесені генеральному секретарю Ради Європи і генеральному секретарю ООН. Потім дерогацію оголошували 24 лютого 2022 року, і цього року у квітні.
У 64 статті Конституції України чітко прописано, які права не можуть бути обмежені, тому питання про “Конституція на паузі” автоматично знімається. Тут йдеться про те, що базові гарантії основоположних прав навіть в умовах воєнного стану не можуть бути ревізовані і порушені.
Що найголовніше має знати кожен українець про Конституцію України?
Розуміти свої права. Як в цілому функціонують органи влади і їхній поділ: законодавча, виконавча, судова. Що законодавець не має безмежної влади і не має права приймати закони довільно: парламент не може виходити за межі своїх повноважень, такі дії повинні оскаржуватися з боку принаймні 45 парламентаріїв, які збирають підписи і звертаються до Конституційного суду.
Контролером влади є власне суд, а держава повинна гарантувати незалежність судової влади та не допускати вчинення будь-якого впливу чи тиску на суди. Незалежні суди – це, до речі, й запорука функціональної економіки, і загалом ключовий фактор у правовій державі.
І пам’ятати, що закон не може трактуватися довільно. Розподіл влади і повага до прав людини – це ключові речі для конституційного устрою.
Dixi! (Я все сказав (лат.) – ред.)
- Завдяки твоїй підтримці наша команда створює ще більше важливих матеріалів. Підтримай нашу роботу — долучайся до спільноти Varosh.
Доктор юридичних наук, професор Михайло Савчин. Фото зі стоірнки Фейсбук Михайла Савчина
Тетяна Клим-Кашуба, Varosh
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram.
