23 липня 2020 року не стало Василя Гарагонича, доктора історичних наук, професора, шеф-редактора “Панорама Медіа Групи”. 18 липня йому виповнилося би 62, і до цієї дати його родина, близькі, колеги провели в Мукачівському драматичному театрі вечір пам’яті і презентували книгу про Василя Васильовича – “Світло далекого вирію…”.
Видання складається із кількох розділів: повість “Світло далекого вирію…”, спогади рідних, друзів, колег із наукових і журналістських кіл, фотогалерея, а також бібліографічний покажчик наукових та журналістських статей Василя Гарагонича. Тираж – 300 примірників.
Спомини стосуються різних сфер життя журналіста – йдеться про наукову й соціальну діяльність, журналістику і медіаменеджерство. Про Василя – сім’янина, батька, сина, друга, керівника, колегу. Про роботу й рутинні звички. Про юність та зрілість, про мрії та цілі. Відтак у кожному тексті пізнаєш різні грані цієї особистості.
Документальну повість написав письменник Андрій Дурунда.
«Світло далекого вирію… – назва тому така, тому що наші душі після смерті летять у вирій. І десь його добра душа, людинолюбна, буде вертатися з того вирію на землю – світлом, невидимим оку світлом”, – мовить автор, – Я писав її дуже швидко, сконденсовано, щоби встигнути до річниці смерті Василя. Писав її, знаєте, дуже печально, з тяжкою душею, тому що йому був 61 рік, коли він помер, ще міг жити й жити».
Андрій познайомився із Василем у 1976 році на засіданні літературної студії імені Юрія Гойди при Ужгородському державному університеті.
«На тому засіданні піднімається такий симпатичний хлопець, з кругловидим, добрим обличчям, каже: я – Гарагонич Василь. Він прочитав свого вірша, він був поетом на початку, але потім закинув вірші, пішов у публіцистику, почав писати публіцистичні статті в газету “Радянський студент”, яку очолив після закінчення історичного факультету Ужгородського державного університету».
Один із перших матеріалів молодого журналіста з’явився в газеті “Прапор перемоги” (сучасна мукачівська газета “Панорама”). Василь Васильович вивів видання на якісний сучасний рівень.
«Газета занепадала, але вони (йдеться про Василя Гарагонича та його батька Василя Андрійовича, який також є журналістом, – ред.) чи не перші в Україні зробили роздержавлення цього друкованого засобу масової інформації. І навіть наша республіканська газета “Урядовий Кур’єр” писала про них матеріал, щоби для всієї України показати, як роздержавлюються газети на прикладі мукачівської “Панорами”».
Андрій близько товаришував із Василем, найбільше цінував у ньому надійність, доброту, цілеспрямованість.
«Для мене він був дуже таким, знаєте, совісним чоловіком, на якого можна покластися, із ним можна було піти в розвідку. Він був дуже душевною людиною, з якою можна було поділитися найсокровеннішими секретами. Розумієте, насправді таких людей мало в нашому житті. Навіть із родичами найближчими інколи так не поділишся, – каже письменник. – Він був дуже цілеспрямований чоловік, такий, знаєте, впевнений у своїх силах. Якщо він поставив собі щось за мету, то обов’язково доходив до цілі».
Над книгою працював також Микола Олашин, кандидат історичних наук, доцент кафедри античності, середньовіччя та історії України Ужгородського національного університету. Він оформив бібліографічний покажчик наукових праць та публіцистичних матеріалів покійного науковця й журналіста, а це 1523 найменувань. Олашин одним із перших надихнув до створення книги.
«До 40 днів я написав (у соцмережах, – ред.), що колись Василь Гарагонич намагався робити бібліографічний покажчик. Але він не встиг. Це може би так і лишилося, але Іван Васильович, його син, запитав, чи міг би я зробити цей покажчик. Василь Васильович був моїм другом, товаришем, колегою, тому я це зробив. Це мій внесок у пам’ять мого товариша».
Упорядник видання – Іван Гарагонич, син покійного журналіста, який продовжує справу батька в “Панорама Медіа Групі”.
«18 липня батько мав святкувати свій 62-й день народження, але так склалася доля, що вже рік його нема з нами. Дуже символічно, що саме на цю дату ми всі зібралися і нам дуже приємно, що вдалося підготувати книгу про батька. Батько дуже любив книги, тому вважаємо, що дуже символічно, що ми увіковічнили його якраз у такий спосіб».
Іван продовжує і розвиває медійну справу свого тата, адже він – приклад для наслідування.
«Він був багатогранною, цікавою, непересічною особистістю, яка завжди надихала, мотивувала людей. Я можу сказати, що батько був дуже впевненим, цілеспрямованим. Людина-ерудит, яка багато знала, багато ділилася. Його особливість була в тому, що він міг навіть звичайну історію подати цікаво, кумедно, він умів заворожувати аудиторію».
У книзі опубліковано близько 50 спогадів від близького оточення Василя Васильовича.
Ось що пише Ярослав Галас, екс-заступник голови Закарпатської ОДА, кандидат філологічних наук. До речі, один із топових екс-журналістів в регіоні.
«Газета “Панорама” була роздержавлена під керівництвом Василя Гарагонича ще в 2002 році. Тому в 2018-му, коли роздержавлення друкованих ЗМІ стало вимогою закону, “Панораму” наводили, як приклад, по всій Україні. І це не дивно, бо видання не тільки змогло вижити без фінансування з бюджету, а й перетворилося на потужну медіа-групу, яка включає інтернет-видання PMG.ua, дві друковані газети і прес-центр. Медіа-група на сьогодні є одним із лідерів журналістики на Закарпатті. Це дійсно дуже важливий приклад успішного роздержавлення друкованих ЗМІ, який, на жаль, не змогли повторити багато газет по всій Україні».
Під час вечора пам’яті організатори показали відео про Василя Васильовича, що підготувала Мирослава Вербищук, яка працювала на PMG.ua.
Він повсякчас квапився, максимально продуктивно наповнював свій час, немов боявся щось не встигнути. Ця енергія, сяйво – тепер у “Світлі далекого вирію” – і десь “там”, і на сторінках видання. Як пише родина: «Ця книга, яку ми писали разом, є своєрідним продовженням його земного життя».
Евеліна Гурницька, Varosh
Фото: Юрій Кадар
