У дитинстві Олена любила дивитися крізь кольорові скельця і дивувалася, яким казковим ставав навколишній світ. Синій, рожевий, червоний, жовтий… Достатньо тільки прикласти відповідний колір до ока, і звичайне життя набувало фантастичного вигляду. Любов до барвистого скла не зникла і в дорослому віці, перетворившись спершу на хобі, а далі й основну професію. Сьогодні мукачівка Олена Олефіренко – майстриня художнього скла. Та досі не перестає захоплюватися властивістю матеріалу з яким працює, – робити світ кольоровим, а людей щасливішими.
За професією Олена Олефіренко товарознавець-комерсант. Закінчила Львівську комерційну академію, тривалий час працювала в торгівлі. А на рубежі 30-річчя зрозуміла, що хоче кардинально щось змінити. Відчувала потяг до творчості і мистецтва. Змалку займалася рукоділлям, цікавилася різними напрямками хендмейду. І тут згадалося, як одного разу по телевізору натрапила на відео-урок з виготовлення вітражного метелика. Понишпорила в інтернеті, знайшла майстер-класи і з азартом занурилася в нову тему.
– Ті вітражні метелики так засіли мені в голову, що я навіть поїхала до Львова на майстер-клас до вітражниці Юлії Кварти. Не дуже все тоді вийшло, але я все одно вирішила спробувати. Купила спеціальне обладнання для паяного вітража: хороший паяльник, склоріз, шліф-машинку, припої, матеріали і почала експериментувати, – розповідає Олена.
Наразі Олена Олефіренко працює в 3-х напрямках: вітраж Тіффані (це класичний паяний вітраж), фьюзинг (запікання скла у спеціальній печі) та мозаїка. Чомусь одному переваги не надає і творить те, чого в даний момент бажає душа.
– Насправді напрямків у вітражі дуже багато. Наприклад, його роблять фарбами чи стрічками. Але це псевдо-вітражі. Справжній вітраж повинен мати авторський малюнок, виготовлятися з кольорового скла, а не фарб. Такі роботи мають справжню художню цінність.
Слова «вітраж» походить від французького vitre, що означає віконне скло. Учені стверджують, що найпростіші вітражі існували вже у Стародавньому Єгипті з ІІ тисячоліття до н.е. Найдавніший значний вітражний фрагмент, який зберігся до наших часів, – це знайдений у Лоршському монастирі (Німеччина) образ голови Христа, а найдавніші повні вітражі походять з ХІ століття: на них зображені п’ятеро пророків, і ці твори досі стоять у вікнах кафедрального храму в Аугсбурзі (Німеччина). Завдяки розвитку сакральної культури, популярність вітражів зросла починаючи з ХІІ століття. А разом з цим стрімко почали розвиватися і вітражні технології.
– У давнину це було дуже дороге задоволення. Вітражі ставили тільки у церквах або в будинках вельмож, тому що прості люди не могли собі цього дозволити. Але роботи стародавніх майстрів вражають. Це справжнє красиве і витончене мистецтво.
Буваючи закордоном у туристичних мандрівках, Олена не оминає нагоди зазирнути до історичних храмів з вітражами. Дух захоплює, коли дивишся, як грає світло в кольорових клаптиках скла на соборних вікнах. Ці відчуття жінка намагається передати у своїх роботах. Великі вікна чи панно не робить, бо це фізично важка робота і підходить більше чоловікам. А от сувенірні будиночки чи підвіси на вікна по-своєму пропускають крізь себе сонячні промені і впускають їх помешкання уже іншими – видозмінені кольором.
– Найперше, що я зробила, зайнявшись вітражами, це кольорові метелики, як ті, що колись бачила по телевізору. Це підвіси на вікна. Вони кріпляться на спеціальні крючечки і дуже прикрашають вікна. Потім почала робити підсвічники і світильники у вигляді будиночків. Це вже моя своєрідна візитівка, їх найчастіше замовляють. А потім мене понесло і досі зупинитися не можу. Роблю все: прикраси, сувеніри, посуд, підставки, підсвічники, годинники, шкатулки та багато чого ще.
Олена вважає скло дивовижним матеріалом. Його можна поставити у глухе місце, і найтемніший куток заграє. Кольоровими променями можна ламати простір, робити акценти в інтер’єрі, підіймати настрій, дивувати і захоплювати. Зі склом потрібно подружитися. І не ображатися на нього за постійно порізані і забинтовані руки. До речі, за роки роботи над вітражами, Олена так і не змогла прилаштуватися до рукавиць, які не дозволяють травмувати руки гострими скляними краями. Каже, мусить тактильно відчувати те, з чим працює.
Олена суттєво розвинулася у своїй майстерності. Накупила багато професійних інструментів, навіть придбала піч для фьюзингу. Комбінує скло з іншими матеріалами – сухоцвітами, ковкою.
Скло привозить зі Львова – там знаходиться найбільша в Україні крамниця для професійних вітражистів. Зазвичай виходить звідти з великими коробками, вщент наповненими необхідним крамом.
Майстриня не стоїть на місці і надалі має намір розвиватися у своїй сфері. Двічі брала участь у столичній виставці «Золоті руки майстрів», а також фестивалі писанок, що проходив на Софіївській площі. Тоді вона представила роботу висотою один метр, яку обрамляли кольорові будиночки. Знаковою була і вітражна композиція у вигляді мукачівської ратуші.
Олена любить працювати для душі, але оскільки вітражі стали її основним видом діяльності, то, в першу чергу, є необхідність виконувати замовлення. Надходять вони з різних куточків світу завдяки сторінкам у соціальних мережах. Вітражі від Олефіренко розлетілися по всій Україні, а також за кордон: до Австралії, Чехії, Німеччини, Франції, Польщі.
– Сучасні служби доставки дозволяють доправити будь-що в будь-яку точку світу. Однак я до останнього хвилююся, коли моя робота їде до замовника. Товар крихкий, потребує обережності під час транспортування. І розслабитися я можу тільки тоді, коли отримую повідомлення від клієнта, що все гаразд і він задоволений.
Мрія Олени – власна крамниця і невеличка майстерня, куди можна прийти і ні на що більше не відволікатися. І хоча життя постійно вносить корективи, майстриня вірить, що її фантазії здійсняться. І тоді грайливих сонячних променів крізь кольорові скельця у світі стане ще більше, а з ними – побільшає позитиву і радості.
Лариса Липкань, Varosh
