Life

Як з’їздити в Чорногорію самостійно і скільки це коштує: Досвід Varosh

17 Серпня 2021 15 595

Я щойно вистрибнула з авто, після 1200 км, трьох кордонів, десятиденної відпустки в Чорногорії. За вікном уже не гори з морем, а день починається не з досвітньої прогулянки крізь парк на безлюдний пляж. Проте емоції фонтанують, тому й написався цей текст, який, вірю, надихне вас спланувати свою Чорногорію. Таку мініатюрну, але напрочуд змістовну й привабливу на кожному кроці.

Розповідаю про свій досвід: про дорогу, житло, харчування, активності, бюджет та емоції.

Маленька ремарка: таки кожна подорож трапляється в житті безперечно вчасно. Два роки тому ми з’їздили в Албанію, у Ксаміл із його “мальдівським” морем. Тоді в серпні людей ще не було так багато (було справді комфортно), а ціни були нижче ужгородських. Наразі у фейсбуці тільки і йдеться, що “Ксаміл став Затокою”, а ціни – чи не в кілька разів. Якраз два роки тому нам міркувалося про Чорногорію. У 2021-му Чорногорія відкрила для всіх свої королівські пляжі біля парку Мілочер (вхід вартував $100 за день із особи).  Тож Албанія із Чорногорією відбулися саме тоді, коли треба.

До речі, тут можете прочитати про мою весняну мандрівку в Стамбул: Як самостійно поїхати в Стамбул: планування, бюджет, емоції, або ж про осінній Перемишль: Мандрівка в Перемишль. Ідеї, емоції і бюджет

Котор32

Дорога

Наша мандрівка тривала з 2 по 13 серпня 2021 року.

Туди ми навмисно вирушили крізь Румунію, аби не починати відпустку з виснажливо-довгого українсько-угорського кордону. Україна-Румунія, Румунія-Сербія, Сербія-Чорногорія – всі кордони миттєво. Румуни запитали тільки, мовляв, куди їдемо. Жодних питань про вакцинацію, ПЛР (тести ми не робили) чи бронь житла.

Якщо хто не знає, то є принципова різниця: їхати через Румунію чи Угорщину, адже в останній є автобани. Проте ми обрали блискавичний кордон, але й обмеження швидкості в Румунії.

Додому поверталися через Сербію та Угорщину, перетинали кордон із Україною “на Лужанці”.

Так ось: в обидва напрямки ми їхали добу. У Чорногорію – бо без автобанів, а в Ужгород, бо по три години стовбичили між Сербією та Угорщиною (чи не 500 авто, вечірня пора), Угорщиною і Україною (близько 20 авто, вночі).

Важливо: між Сербією та Угорщиною поряд є два пункти пропуску “Хоргош”. Один із них – “Röszke” працює цілодобово, а інший – до 19.00 (на час нашої поїздки).

дорогиЧерні4

Дороги – комфортні й чудові. Акцентую на цьому, адже в подорожі в Албанію ми зробили помилку: їхали в Ксаміл крізь Албанію, бездоріжжям, над прірвами, за обмежень швидкості, проте місцеві гнали скажено, а поліція, яка повсюди, не сильно на них фокусувалася, зате зважала на туристів. А можна було помандрувати Грецією: це трохи довше, але ідеальними автобанами. Цього ж разу наша дорога була гарною, а вже в Чорногорії – живописна навіть серед ночі, бо красу створювала гра світла.

У відпустці ми організували собі три самостійні екскурсії, і тільки дорога чого вартувала – це щоразу мистецтво, безумовний захват від серпантинів із гірсько-морськими краєвидами, коли ніжно-блакитне небо купається в синяві моря, гори переливаються смарагдово-ультрамариновими відтінками, а поодинокі хмаринки грайливо просочуються крізь вершини.

Додому ми стартували вдосвіта, через пункт пропуску Добраково, розташованого в обіймах масивних, суворих гір. Вранці верхівки огорнулися у вершковий туман.

На початку поїздки не забудьте придбати віньєтку для платної дороги.

Платні дороги: €28 для авто.

Бензин (дизель): €151 за всю дорогу для авто (+ 3 екскурсії).

Стоянка: в нас була безкоштовна підземна стоянка. Паркування під час подорожей: €13,8.

Житло

Ми тішимося, що зупинилися не в популярній Будві. Гучній, щільно-заповненій туристами, забудованій і подеколи з неприємним ароматом.

Ми обрали камерне село Пржно. І це ідеально для нас. До речі, 15 хвилин на авто з Будви. А кожна екскурсія – до години їзди на машині в один бік.

Черні9

Пржно входить до громади Будви, населення – близько 300 осіб. Помірно туристів та автівок. Є кілька маленьких крамниць і супермаркет із більшим вибором, ніж найбільше Сільпо в Ужгороді. Є казино! При цьому, нема аптеки, але є медичний пункт, який не завжди відчинений протягом дня. Концентрація невеличких ресторацій – на пляжах при готелях, а на трьох, де ми відпочивали, нема жодного кафе. Про пляжі – читайте нижче.

Черні10

Ми зупинилися в комплексі “LEEA Apartments”. Краєвид із вікна може бути на басейн або ж на гори з морем. Нам поталанило: ми щодня спостерігали з балкону природу (найвищий поверх). Сучасні двокімнатні апартаменти з усім необхідним (кондиціонер у спальні й вітальні, пральна машина, мікрохвильова піч, електрочайник, посуд, фен, пилосмок, плазма, праска з дошкою тощо). Світла квартира, світлі й доволі нові меблі, різні рівні світла, панорамні вікна. І хоч тут спальня й вітальня, проте гостьова зонована від кухні, тому справді комфортна для однієї-двох осіб. Вихід на балкон-терасу – з обох просторів.

Чотири важливі моменти:

Ось лінк на житло (раджу бронювати найвищий поверх із панорамою природи, а не басейну).

Ціна: €230 з особи за 10 днів.

Лайфхак: тут рідко спілкуються англійською, зате добре говорять російською і справді розуміють українську. Сербське мовлення легко зрозуміти, у Чорногорії трохи складніше, але все одно без проблем. Ось в Албанії мова цілковито інша й англійської там майже ніхто й не знав (у нашому досвіді).

Пляжі

Пляж попід нашою квартирою – з ресторанами, музикою, лежаками і рухом. Він відноситься до готелю, але відпочивати можна всім. Відверто: не пам’ятаю цін за день на лежаку, але це неодмінно кілька десятків євро. Тут непогано, але краще прямувати далі, крізь парк Мілочер, лабіринти розкішних дерев, довкола тільки гори й море, а також тендітна архітектурна королівська резиденція. Жодної комерції, вивісок, кафетеріїв, офіціантів, музики. Тільки експозиція природи, витонченої архітектури в скандинавських кольорах. А ввечері ліхтарики підсвічують крони пишних дерев.

Отже, мої улюблені пляжі. Пляж Королеви, Короля (біля парку Мілочер) і Святого Стефана. Галькові, зі смарагдово-прозорою водою, теплою навіть о шостій ранку, переважно чисті. Хоча, інколи не встигалося прибирати все-все сміття.

Чорногорія колаж

Сюди щодня приходила зустрічати сонце, крізь пахощі оливи й лавра, інжиру й граната. Одна-однісінька з морем. У спокійні морські дні вода – немов намальована крижана гладь зовні, але теплі хвильки ніжно гойдають. Перші поодинокі відвідувачі поволі сходилися після 7.00.

пляж1пляж2

Острів Святого Стефана відкривається з однойменного пляжу і пляжу Короля. Манюній, із сірими будиночками з помаранчевими дахами, які акуратно вишикувалися в рівні ряди, а контрастують із ними стрункі дерева. Увечері й вранці пудрове небо підсилює кольорові рішення Светі Стефана. Тут у різні періоди відпочивали селебрітіс. За різною інформацією, вхід на острів вартує €20 або €40, однак цього року він зачинений для екскурсій (є також інформація, що вхід безкоштовний, але острів відкривається тільки на церковні свята).

Черні11

Острів Светі Стефан

На цих пляжах нема душу, кабін для переодягання, кафе, але неподалік є супермаркет. Подеколи місцеві продають пончики і кукурудзу (€2 за качан).

Мало хто в курсі, що ці пляжі відкриті для всіх і безоплатні. Тому й людей, мабуть, було помірно, особливо вранці та ввечері. Можливо, про це ніде не комунікується, а знають місцеві й туристи Пржно, які передають інформацію далі.

Міста

Чорногорія направду маленька. Населення – понад 642 тисячі, що вдвічі менше Закарпаття. А за територією – ця балканська країна трохи більша нашої області. Проте тут концентрація природних дивовижностей, архітектури, а також багацько церков і монастирів.

Подґоріца

Спершу ми подалися в столицю Подґоріцу. Це сталося радше випадково, бо про неї кажуть, мовляв, “ніяка”. Але чому ж ніяка? Жодне місто не є ніяким, на мою думку, адже кожне має історію і, найголовніше, людей, які творять його майбутнє. Так, Подґоріца малоархітектурна та, скажімо, “неінстаграмна”, але має масштабні мости чудернацької форми, як-от міст Тисячоліття, оксамитовий каньйон річки Морача, сучасну Соборну церку, оздоблену під минувшину, фігурні модерні скляні будівлі, милі арки. А ще – динамічний пам’ятник Висоцькому. І його слова: “… Мне одного рожденья мало – расти бы мне из двух корней… Жаль, Черногория не стала второю родиней моей”.

Ця столиця – невибаглива, малолюдна й некваплива, проте все одно мила й приязна. І таки є що сфотографувати.

Будва

Будва мені скидається на албанську Вльору. Пальми, атмосфера-дискотека, мурашник туристів серед міста в купальниках або вечірніх сукнях, і це водночас. Так, довкола гори, море в центрі, проте хаотичні набудови на кожному сантиметрі конфузять. Але це тільки моя емоція. Прикро, що побутові запахи нівелюють пряні пахощі розмарину й тендітний артишок.

Будва12

Однак в Будві – кіношне старе місто. Якщо любите острівну Грецію, Хорватію (місто Шибеник), маленькі містечка довкола італійського озера Комо, то зрозумієте, якою є архітектурна частина Будви.

Зовні старе місто створює флешбеки до мого Таллінна. А всередині – біла бруківка, лялькові хатинки, багато світла, візерунки насаджень, всюди кортить зробити світлину. Людей забагато, тому варто приїздити вранці, мабуть. Є кілька кольорових вивісок, але вони нівелюються в загальній атмосфері, можливо, навіть підкреслюють лаконічність архітектури. Тераси ресторацій переважно маленькі, навіть на два столики, або з вузесенькими стійками і барними стільцями.

Чорногорія колаж 2

Тут мешкають коти, яких природа розфарбувала немов у стилі старої Будви.

Котор, Которська затока

Мабуть, найгарніше місце в країні. Завітали в Котор у неділю вранці, близько 8.00. За автостоянкою зустріло сонне місто, гірські набережні, прозора Которська затока.

Котор24

Стара частина відгомінно схожа на стару Будву. Проте просторіша, світлі споруди, життя беззвучно вирує за віконницями зеленого або кольору морської хвилі.

Ми приїхали так вчасно, коли людей майже не було. Тож на зустріч винирнули поважні й незалежні коти. Такі товсті! Багато чотирилапих кішок мають “черепахову” триколірну шерсть. Є навіть музей котів, який наразі на реставрації, тут тематична експозиція мистецтва. Та хай навіть зачинений, яка різниця, адже весь центр – суцільний музей котів.

Кавуємо не надто смачною кавою, але в такому антуражі! Мій лайфхак: якщо кава “не дуже”, то спробуйте з лимоном, він трохи нейтралізує дію кофеїну та нівелює пересмаженість.

Далі піднімаємося на фортецю Святого Іоанна. 280 м.н.р.м., але візуально здається значно більше, 1350 сходинок, протяжність – 4 км. Підйом не є складним, комфортний, тим паче, на шляху багацько оглядових майданчиків. Так цікаво, що нижчі панорами – більше вау! Помаранчевий орнамент дахів, немов у Празі, проте поруч в’ється ультрамаринова затока, яку обіймають гори.

Котор28

Навіть у фортеці мешкають коти, а на самій верхівці їм насипано корму.

Нагорі енергійна пані продає напої. Банка коли – €2,5 (у місті – €0,7). Щодня вона прямує сюди із сумками-холодильниками. І так шість років. Має помічника. Їй 60, до речі. Люб’язно дає згоду на фото, навіть позує.

пані Котор

Підйом на фортецю: €8.

Після такої вилазки обід неймовірно смакує! Раджу заклад Scorpio. Тут люб’язний модельний офіціант при вас охолоджує келих для Шардоне, а на кожне прохання кокетливо ствердно підморгує. 🙂 З морською кухнею нам не поталанило в Чорногорії, треба було попередньо вивчити місця. В Албанії з цим було простіше. У Scorpio неймовірно смачні піца з прошуто і сирна, а також салат із тунцем. Порції – щедрі, тому зважайте на свій апетит.

Неодмінно варто об’їхати всю Которську затоку, вона чарівна. Є також морські прогулянки з Будви, але цього разу ми тільки на авто. Заїхали в Пераст, маленький, проте суцільно архітектурний. Набережна всіяна ресторанами, серед них і фешенебельні. Церкви, палаци, старі будинки. Неначе місто однієї вулиці, немов намальованої.

Чорногорія колаж 3

Острів Святої Богородиці

При в’їзді в Пераст можна заплатити €5 за стоянку або ж за €10 попливти до острову  Богородиці на рифі. Катамаран возить пасажирів на кожні 30 хвилин, тобто водночас там не перебуває багато людей. Рукотворний острів із церквою Божої матері, і все.  І це напрочуд зворушливо. З острова відкривається панорама Пераста, а поруч – острів, на якому мешкають священнослужителі, іншим сюди – зась.

Пераст2

Старий Бар

Місто Старий Бар відразу зустрічає небанальними кав’ярнями. Зазираємо в Stara Kafana. І тут кава не ок, але настрій компенсує. Всі заклади – кам’яні, вінтажні, раритетні, з креденцами, олдскульними софами, музичними інструментами замість картин, строкатими скатертинами, з різним дріб’язком, який в гармонії. Таке відчуття, що над кожним закладом працював дизайнер, можливо, навіть це все міні-місто однієї вулиці має дизайнерську концепцію. Є тут певна і маркетингова ідея: вказівники “slow food”, які натякають на темп життя. Хоча, страви подають хутенько. А ще є мода на гранатове пиво, гранатовий сік із пивом утворює напій шарами.

У локальні архітектурні ідеї вплітаються турецькі. Тому побачите мечеть, залишки хамаму, а в меню – каву по-турецьки, турецький чефірний чай, пахлаву, а на вулиці чавлять гранатово-апельсиновий фреш, як це заведено в Стамбулі (для граната ще не сезон, тому готують із сиропом).

У цій крихітці місцеві перегукуються немов на полонині, запрошують один одного на домашню каву.

Прямуємо в античну частину, відтак в моїй колекції опиняється ще один музейний квиточок за €2. Схоже мені на албанський Бутрінт. Старому Бару понад 2000 років, а неподалік – олива також віку (вхід – €1). Як каже мій батько, така олива символізує вічність. Серед руїн і гір відкриваються інстаграмні краєвиди.

Чорногорія колаж 4

Після прогулянки обідаємо в місцевому ресторанчику Konoba Buta, нас обслуговує старший пан в окулярах. А вранці в Stara Kafana кавою частувала пані елегантного віку. Мені це так до вподоби! Зустрічала старших офіціантів у Відні та Празі й досі це пам’таю. Зі стравами не поталанило. Класичне ризото розварене, “чорне” (з чорнилом каракатиці) – крохмалисте. Мідії й креветки – морожені й не відчуваються у страві. І це один із топчиків Старого Бару. Зате гарно, душевно. Недарма в кав’ярні Cardak на стіні написано: “Де б ти не зупинився – стань душею того місця”. А на іншій стіні намальована знана олива.

Цікаво, що в Чорногорії прямолінійне розуміння лимонаду. Тобто це просто лимонний фреш. Офіціанти дивувалися питанню, чи є в ньому, наприклад, м’ята. У ньому й води з льодом нема.

Кафе

Про кафе я написала вище. Додам тільки, що порції щедрі, тож одну можна легко на двох. У Будві ми зайшли на найбільшу терасу в старому місті. Розчарування у стравах, сервісі й гігієні.
Ціни – як класично в Європі. Можна поїсти і за €5, і за €20.

Супермаркет

І супермаркет – це теж кілька маленьких історій. Я ось не знала, що в Чорногорії – євро. В неділю супермаркети й крамниці зачинені. Пакетики на касі – з пластику, який швидше розкладається. Дуже часто при купівлі пива в склі, 0,5, вимагають дати пляшку для обміну, інакше ніяк. Звісно, в нас не було. Але можна купити 0,33.
Увечері черги тягнуться ну дуууже довго. І не тільки тому, що покупців багато. Вранці й в обід також слід довго чекати. Працівники на касі направду не квапляться. Це вам не Сільпо, де все блискавкою. Дівчина медитативно сканує ціни, відраховує решту… Як заповільнена зйомка. Але й місцеві покупці або з інших країн нікуди не поспішають.

Загальний бюджет на 10 днів для однієї людини (дорога, житло, музеї, без харчування): €300.

Евеліна Гурницька, Varosh

0 #
# море # подорожі # подорожі європою # Чорногорія