Life

Сергій Жадан про особисту творчу терапію та емоційну силу українців

5 Лютого 2024 294

Концерти й публічна дискусія письменника, перекладача, музиканта, волонтера Сергія Жадана пройшли на Закарпатті з неабияким успіхом. Публіка то шаленіла, то сумно змовкала, підтанцьовувала, декламувала напам’ять вірші, співала пісні.

Гурт «Жадан і Собаки» запалив Ужгород та Мукачево, паралельно зібравши чималу суму на військо. На противагу сценічному драйву й енергії, поза світлом софітів, off the record, Сергій не приховує тотальної фізичної й моральної втоми від усього, що відбувається навколо. Під час короткого інтерв’ю в гримерці ми встигли поговорити про сучасну українську культуру, творчий колапс, терапевтичну дію слова, життєві сенси та важливість триматися за віру, коли здається, що світ котиться у прірву.

Жадан (3)

Сергій Жадан

Як у вас зараз із творчістю?

Затяжний етап заціпеніння і величезного стресу. Звичайно, щось пишу, але це все, за великим рахунком, не має жодного сенсу, тому що слова нічого не важать у порівнянні з тією реальністю, в якій ми зараз усі живемо.

Звісно, важливо, щоб культура далі працювала, функціонувала, щоб писалися, видавалися й читалися книги — це правильно. І я це говорю не механічно. Але великою мірою зрозуміло, що все це сьогодні не має тієї ваги, яку мало 2 роки тому.

Чи сприймаєте ви слово як зброю, доступний засіб боротьби для тих, хто працює з текстами, але не перебуває безпосередньо на фронті?

Колись це була гарна метафора, але в умовах реальної війни це просто красива порожня фраза. Мистецтво, слово, швидше, — це терапія для багатьох людей. Щось дуже особистісне і приватне. Не так зброя, як можливість тримати себе, свою психіку, емоції і серце в якійсь нормі, рівновазі й, в принципі, допомогти самому собі розібратися в ситуації, коли ти зовсім не маєш ні сил, ні орієнтації.

Як ви зараз для себе вирішуєте питання, про що писати?

Пишу, що проситься в конкретний момент. У першу чергу, ти пишеш для себе, а не для когось, тому якихось акцентів, інтонацій багато. Їх велика варіативність. А те, що сьогодні робиться в літературі, — це репортажність, щоденниковість, фіксація речей, які описують ситуацію. І це дійсно важливо. Одна з функцій сучасної української культури – бути свідком, очевидцем того, що відбувається навколо.

Жадан (1)

Сергій Жадан та Лариса Липкань

Моє писання – це моя терапія. Треба писати і триматися за ті речі, які були важливі 2 роки тому, хоча вага цих речей сильно змінилася. Пишу якісь вірші, оповідання, велику прозу, багато з музикантами працюємо. Якісь процеси все ж таки відбуваються і це тримає.

Якщо характеризувати процеси, які сьогодні відбуваються у вітчизняному мистецтві, то про що вони?

Там досі триває шок і заціпеніння, хоча мало хто це визнає і намагається показувати якусь діяльність. Хоча все відносно. Візьмемо Харків: у порівнянні з Херсоном у ньому бурлить творче життя, а у порівнянні з Києвом – повний застій. Давати оцінку мистецьким процесам дуже важко. Щосекундно, щомиттєво там відбуваються якісь трансформації, але їх не порівняти з довоєнним життям. Те, що культура не замовкла і надалі звучить, що ми знімаємо фільми, ставимо вистави, видаємо книжки, що наклад книг в Україні зріс більш ніж удвічі, – це, мабуть, свідчення якоїсь емоційно-сердечної сили українців. А якось аналітично об’єктивно оцінювати все це неможливо. Тому що ми зараз знаходимося всередині потоку, який нас всіх кудись несе, і в якому важливо не так дотримуватися стилю плавання, як банально втриматися на плаву і не потонути. Сьогодні для нас усіх головне завдання – вижити, втриматися, дістатися берега.

Чи з’явилися в Україні, на вашу думку, вже якісь серйозні твори про цю війну?

Ні, їх ще немає. Всі чекають, але це дуже болючий процес. Більше скажу: українського Ремарка у нас теж не з’явиться. Потрібен час, і як це все буде відбуватися, невідомо.

Наскільки змінилася публіка на ваших концертах і що ви бачите в очах, які на вас дивляться із натовпу?

На наші концерти приходять в основному жінки, мами з дітьми, багато поранених. Це молодь і якесь зовсім інше покоління. Хочеться бачити в них силу, віру, і зазвичай це є. Особливо на фронтових концертах. Тому що людина, яка свідомо зараз знаходиться на війні, це людина сильна. Вона знає, що вона там робить і для чого. Хоча останнім часом, окрім сили і віри, там зараз бачиться багато великої втоми. Надто дорогою ціною все дається.

Чи плануєте якось оновлювати концерти, щось міняти, розвиватись? Є для цього сили і бажання?

Не зовсім, тут би впоратись із насущним. Плануємо закінчити тур до кінця лютого, далі зробимо паузу у виступах. Винятком будуть хіба якість волонтерські концерти для збору грошей або для виступів перед військовими. Подивимось. Є велика потреба у переосмисленні і прийнятті рішення, що робити далі, тому що все важче давати концерти, важко емоційно все це робити. Розумієте, все частіше на концерти приходять люди, у яких або хтось загинув, або поранений, або в полоні чи окупації. З одного боку, звісно, хочеться їх підтримати, з іншого – це доволі складно емоційно особисто для мене.

Жадан (4)

Сергій Жадан

Депресія була?

Так. Тому що те, що доводиться бачити, сприймається важко. І це нормальний природний стан сучасного українця. Від неї нікуди не дітися.

Навчились вчасно реагувати на найгостріші стани?

Найкраща протидія депресії – щоденна робота. Навіть якщо ти все робиш механічно, аби відволіктися, робота потрібна. Якщо це ще й дає результат, то і слава Богу. Поєднуєш приємне і корисне. Плюс на концертах ми збираємо кошти, за які купується реальна зброя і ти бачиш її практичне застосування. Таким чином ти можеш вплинути на те, що відбувається в Україні, і це тримає.

Які цілі ставите для себе ставите як громадянин, як людина творча?

Про майбутнє треба думати, його треба планувати, хоча зараз воно уявляється якось доволі абстрактно. Про це багато думається, якесь певне розуміння вже є. В Україні війна, на цей факт потрібно реагувати. А далі починається більш приватна історія. Поки що про це не буду говорити, але скоро ви про все дізнаєтеся.

Жадан (2)

Публічна зустріч-дискусія з Сергієм Жаданом, організована Інститутом Центральноєвропейської Стратегії за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”

З чим у вас асоціюється Закарпаття?

Останнім часом з проблемами у зовнішній політиці. Це пов’язано із сусідами на Заході, з якими у нас не дуже узгоджені стосунки. Як виявилося, в умовах війни це доволі небезпечно. Про якісь інші етнографічні речі зараз не думається, хоча, звісно, Закарпаття – це специфічна культура, неймовірна природа, краєвиди, повітря. Мав змогу якось переконатися в цьому дорогою в Лумшори. Загалом дуже хочеться після війни приїхати сюди без виступів, без волонтерських зборів та концертів і просто подивитися, що тут як відбувається.

Лариса Липкань

Фото: Каріна Асад, Наталія Радченко-Данило

0 #
# Війна в Україні # культура # культура під час війни # Лариса Липкань # література # Сергій Жадан