Аммар прожив усе життя в Одесі, але відносно нещодавно переїхав до Ужгорода і тепер у самому центрі годує містян неймовірно смачними бургерами з чудернацькими назвами а-ля "Бундаш", "Мойша", "Обама", "Дракула" та "Бандішта".
– Аммаре, що тебе привело до Ужгорода?
– Любов.
– Гарний початок! Як, у такому разі, почався вже в Ужгороді “Їж Двіж”?
– Коли я переїхав до Ужгорода, то одразу пішов працювати в пекарню. Потім познайомився з організаторами Wild Wild Fest і потрапив вперше на цей фестиваль. Мені він дуже сподобався. Я і до того брав участь у фестах і готував свою вуличну їжу, використовуючи бабусині рецепти, додаючи щось своє і трансформуючи їх в вуличний формат, тому вирішив спробувати і на Закарпатті зробити щось подібне.
– У тебе немає ніякого кулінарного бекграунду. То як виникло бажання піти працювати саме в пекарню?
– Не знаю. Мені просто було дуже цікаво як це все працює. Завжди любив готувати, вигадувати якісь свої рецепти, експериментувати. Паралельно займався творчістю – танцював, грав в театрах. Спеціальність в мене театрально-режисерська. А хобі завжди було – приготування їжі. І якось з часом це переросло у маленьку власну справу. Я щасливий, що мені вдалося це зробити в Ужгороді.
До речі, сама ідея у мене виникла ще у той період часу, коли ми з дівчиною жили в Києві і не планували переїздити. Я працював в ресторані і займався там маркетингом, але не втрачав жодної можливості побути на кухні. Тим паче, що це була відрита кухня, а це взагалі окрема для мене тема – спілкування з людьми, комунікація, контакт. Можна застосувати усе своє театральне минуле, маленькі таланти. Думаю, саме тоді у мене почала зароджуватися якась ідея.
– Як ужгородці сприймають твою вуличну їжу?
– Дуже круто. Якраз вони під час фестивалів і вселили в мене бажання далі рухатися у цьому напрямку. Хоча вперше відкривати власну справу доволі страшно і ризиковано, але я якось переборов у собі ці емоції і переживання. І всім рекомендую, бо результат того вартий. Коли вдається зробити те, що планував – відчуття неймовірні. Але на цьому не можна зупинятися.
– А ти планував, що все буде саме так як є зараз?
– Якщо чесно, то навіть не думав, що так все вийде. Наприклад, щодо меню, то я уявляв якісь позиції, але не здогадувався, що вони будуть саме такі. В першу чергу мені цікаво було поєднати гастрономічну історію з вуличною їжею, багато чого робилось в останні дні перед відкриттям, багато чого допрацьовую досі. Але це все завдяки людям – саме вони надихають мене на ці назви, комбінації.
– Чим меню зараз відрізняється від літнього – того, що було на FMK?
– На FMK була командна робота у всьому. В тому числі і над меню, ми все це вигадували разом, тестували з нашими друзями. В ньому була своя неповторна атмосфера. В моєму фуд-трейлері я практично все придумую сам. Для мене це теж дуже цікавий досвід, який я кожен день намагаюсь втілити в щось цікаве. Цим і відрізняються бургери на FMK і бургери в Їж Двіж. Головне, що в обох цих кухнях не відрізняється – це ставлення до своєї улюбленої справи.
Головним пріоритетом в роботі для мене є свіжість. До прикладу, м’ясо я замовляю кожного дня. Це дуже важливий і принциповий для мене момент.
– Що зараз в топі?
– Зберігає свої позиції “Дракула” – це бургер з яловичею котлетою, сиром, овочами, соусом барбекю та моїм авторським соусом на основі сметани. Також дуже популярний бургер “Їж Двіж”. Він складається з двох котлет – яловичої та курячої або двох однакових – на вибір. Також є бургер для вегетаріанців з яйцем та трьома видами сиру – фетою, овечою бринзою та чедером.
– Що з напоями, вони теж авторські?
– Зараз в нас є Бубалех – всі його знають за фільмом “Не займайте Зохана”. Я його відтворив на основі фанти, лимонного соку та різних фруктів. А також є Шмепсі та ЙОЙ. А ще – до зими готую меню цікавих гарячих напоїв.
– Як тобі взагалі в Ужгороді?
– Супер! Мені подобається це місто. Воно романтичне. Для мене це маленька Одеса, яка ще не до кінця розкрилася, але має великий потенціал. Та й взагалі мені близька ідея – в своїй країні, займатися своєю власною справою та розвивати її. Не все так погано як інколи людям здається.
Varosh