Наприкінці минулого року в Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці імені Федора Потушняка відбулася презентація монографії львівської літературознавиці і письменниці Роксолани Жаркової. Свою книжку авторка присвятила аналізові жіночих образів у малій прозі закарпатського письменника-шістдесятника, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка Івана Чендея (1922-2005).
Видання приурочене до 100-річчя від дня народження митця і надруковане за підтримки «Міжнародного благодійного фонду імені Івана Чендея». Книга увійшла до переліку кращих українських книжок 2022 року і відзначена українським PEN у категорії «гуманітаристика».
Про свою роботу над монографією, дослідницькі пошуки та несподівані відкриття розповідає Роксолана Жаркова.
«Бачу її нині»: жіночі образи у малій прозі Івана Чендея» – це книжка, яка народжувалася у дуже складний і страшний для України рік, у час повномасштабної воєнної агресії росії, у час, коли питання, пов’язані з культурно-мистецьким життям набули для нас нової вагомості й екстреної важливості.
У січні 2022 року я почала працювати над текстом майбутньої книжки, опрацювавши увесь корпус малої прози І. Чендея, уважно простудіювавши його «Щоденники», частину епістолярію, критичні наукові розвідки й публіцистичні розмисли його сучасників, тих людей, які мали честь спілкуватися з письменником, бувати у нього вдома, приятелювати з ним, вчитися у нього. Дуже помічним для мене стало прочитання книги «Іван Чендей у колі сучасників» (2017; 2020), що дає широкий меморіальний дискурс того унікального «Чендеєвого грона» – сім’ї, друзів, побратимів, колег по перу, – які вдячно згадують письменника.
Особливу приємність подарувало спілкування з родиною Івана Михайловича: з донькою Марією Чендей-Трещак, онучками письменника, його сестрами і племінницями.
У родинному гнізді Чендея на Високій, 15 завжди тепло й затишно, панує чудова творча атмосфера, а робочий кабінет Чендея став для мене не лише простором пізнання митця (Чендеєва книгозбірня, рукописи, нотатки, дбайливо збережені документи і світлини), а й місцем самоусвідомлень.
Адже вперше я завітала в оселю письменника у травні 2018 року, коли приїхала в Ужгород на урочисте нагородження лауреатів Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея. Журі нагородило мене гран-прі у номінації «доросла проза». Звісно, у мене за плечима були вже відзнаки у різноманітних творчих змаганнях, але саме після цієї перемоги я відчула неймовірне бажання працювати над стилем і поетикою своїх текстів, розвиватися у письменницькій діяльності, шукати себе у мистецькому вимірі.
Пригадую, як ми, переможці конкурсу, відвідали рідне Чендеєве село Дубове на Тячівщині, піднялися на його Ясенову… Пам’ятаю той настрій, той захват, те замилування, що охопили мене на вершині Ясенової, коли я дивилася на Чендеєві гори, говорила з ними пошепки, закохувалася у них безмірно… В мене була внутрішня потреба наблизитися до Чендея – і через його безсмертні твори, і через ті місця, які ще бережуть його присутність, і через тих людей, які його знали й любили. Ужгород, Тячів, Дубове, Хуст… Завдяки Чендеєві я заново відкривала собі сонячне Закарпаття, його кольори, запахи, смаки і принади…
Пізніше, у 2020 році я здобула першу премію в цьому ж конкурсі, але в номінації «чендеєзнавство». Тоді я написала науково-публіцистичний есей про жіночу інакшість у прозі Чендея, проаналізувавши оповідання «Цимбаланя», яке вразило мене своєю проблематикою і тим, як її розкриває автор, як він делікатно малює портрет романтичної жіночої душі, що заблукала у жорсткій реальності, заблукала самотньо, п’янко і болісно. Добрі відгуки про цей есей мотивували мене ступати далі дорогою чендеєзнавства…
Перечитуючи й інтерпретуючи тексти Чендея, відчула, що хотіла б розповісти всім про цього автора і його героїв, зокрема, героїнь. У кожної з них – свій духовний світ, свої бажання і страхи, прагнення і протиріччя. Маю намір познайомити з цими жінками сучасного читача, який, може, не надто добре обізнаний з творчістю Чендея й усією класичною українською літературою, але має потребу зустрітися з цим автором, як з добрим сусідом, який мешкає десь поряд, але ви жодного разу не перетиналися у спільному дворі. Сподіваюся, моя книжка для багатьох буде непоганою стартовою точкою, з якої почнеться їхній шлях до Чендея.
У монографії я розповідаю про жінок, які стали героїнями прози Івана Чендея, не оминаючи увагою тих жінок, які стали героїнями його життя (матір Василина, дружина Марія Чендей-Пекар, дочка Марічка, онучка Марійка, сестри та ін.). Розглядаю у Чендеєвій малій прозі питання, пов’язані з жіночою тілесністю і сексуальністю, зі специфікою традиційної обрядовості (весільний ритуал, наприклад), з дітонародженням тощо. Мені було необхідно показати характери Чендеєвих жінок: цих вольових і владних, ніжних та покірних верховинок; скромних й душевно глибоких філософинь-інтелігенток; свободолюбних індивідуалісток; чуттєвих мрійниць… Це ціла галерея образів, розмаїте сестринство, з яким я подружилася за ці дев’ять місяців моєї роботи над монографією. Після 24 лютого праця уповільнювалася, переривалася, були періоди вимушених пауз, коли треба було перевести подих, зібратися з думками-силами й рухатися далі.
Сердечно дякую дочці письменника М.І. Чендей-Трещак й усій родині Чендеїв за можливість попрацювати з матеріалами, рукописами, світлинами, книгами Чендея і про Чендея. Дякую «Міжнародному благодійному фонду імені Івана Чендея» і його директору Іванові Трещаку за видання цієї книжки, рецензентами якої стали відомі науковці, дослідники творчої спадщини письменника – д.ф.н., професор С.С. Кіраль і д.ф.н., професор М.С. Васьків.
Монографія побачила світ в ужгородському видавництві «РІК-У», а візуалізувала на папері Чендеєвих героїнь ілюстраторка зі Львова Марія Гумецька. Можливо, для когось буде трохи незвично бачити на обкладинці такого Чендея, не канонічного й не хрестоматійного, інакшого, ніж на фото з Вікіпедії. Чендея замисленого, задивленого кудись у століття, Чендея, з яким я поріднилася, пишучи про його героїнь. Бо, як зауважив автор у своєму щоденнику, «є твори, прочитавши які, ти назавжди запам’ятовуєш письменника, він став немовби ще одним твоїм другом, братом».
Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
Роксолана Жаркова спеціально для Varosh
