Думки

Ad fontes: Колонка Олександра Пагірі про Карпатську Україну

20 Березня 2021 253

Цього тижня Українському кризовому медіа-центрі у Києві відбулася презентація двотомного збірника «Карпатська Україна в документах Другої Чехо-Словацької республіки». Збірник обсягом майже 1220 с. побачив світ наприкінці минулого року у серії «Україна. Європа 1921-1939» у видавництві УКУ у Львові. Він став підсумком моєї пошукової роботи в архівах Чеської республіки протягом 2015-2018 рр. Загалом до видання увійшли документи із шести чеських архівів, включно з такими важкодоступними як відділ Архіву безпекових органів у Каніце, що розташований у колишньому секретному об’єкті чехословацьких комуністичних спецслужб у лісі на околицях Брно.

Збірник вводить у науковий обіг цілий комплекс (а точніше 469) переважно не відомих досі урядових, політичних, військових і дипломатичних документів Чехо-Словаччини, у рамках якої відбувалося творення Карпатської України. Він покликаний відкрити чеський погляд на проблему українського державотворення на Закарпатті у 1938-1939 рр. і ввести ці події до ширшого чехословацького, а також центральноєвропейського контексту.

Bandudu Ass1753 1024x683

1938-1939 роки ввійшли в історію Центрально-Східної Європи як період «чехословацької кризи», що завершила демонтаж Версальської системи та стала одним із ключових етапів міжнародних відносин, який передував початку Другої світової війни. У час, коли чехословацька державність переживала кризу, на сході республіки постала Карпатська Україна як автономний суб’єкт у рамках Другої Чехо-Словацької республіки. Протягом п’яти місяців її існування Прага уперше масштабно зіткнулася з викликом українського питання у своїй внутрішній та зовнішній політиці.

В умовах екзистенційної загрози чехословацькій державності восени 1938 р. підкарпатські русини-українці виявилися чи не найбільш лояльною групою, що виступила на захист територіальної цілісності республіки та її конституційного ладу. Призначений після першої урядової кризи наприкінці жовтня 1938 р. український автономний кабінет на чолі з о. Августином Волошином, попри свою тактичну орієнтацію на Німеччину, до останніх днів республіки дотримувався лояльного прочехословацького курсу, розуміючи, що доля краю напряму залежить від існування самої ЧСР.

Для багатьох представників чеської політичної та військової еліти процес усвідомлення нової української реальності у східному краї був доволі болісним і часом викликав негативну реакцію.  Прага гостро реагувала на звільнення чеських державних службовців та призначення на їхнє місце місцевих українців та емігрантів. Запровадження української мови, закриття чеських шкіл, зміна назви краю (з Підкарпатської Русі на Карпатську Україну), усунення політичних опонентів із державного управління, посилення української агітації, діяльність парамілітарної організації Карпатська Січ, наплив українських емігрантів з усієї Європи – все це посилювали роздратування чехословацького уряду та військових ситуацією в краї. До цього додався тиск Варшави, яка, починаючи від листопада 1938 р., чинила у Празі регулярні дипломатичні втручання з приводу діяльності українського уряду та емігрантів на Підкарпатській Русі.

У період 1938-1939 рр. Угорщина і Польща вдалися на території Підкарпатської Русі до тактики дестабілізації, яку можна розглядати в рамках сучасного концепту «гібридної війни». Взоруючись на підривні дії нацистів у Судетах, Будапешт і Варшава апробували проти Карпатської України набір аналогічних заходів: поєднання саботажно-підривних дій і партизанських акцій з методами пропагандистської війни й політичної дестабілізації, економічної та транспортної блокади, дипломатичного тиску тощо. Не будучи офіційно залученими у конфлікт зі своїм сусідом – Чехо-Словаччиною, польські й угорські військові штаби засилали через кордон військовослужбовців під прикриттям, диверсантів і терористів для здійснення актів диверсії та саботажу, підриву позицій місцевої автономної влади, збурення місцевого населення та швидкого приєднання Карпатської України до Угорщини. Втім, завдяки успішним діям чехословацьких військових, яким у співпраці з українськими парамілітарними формуваннями (Карпатською Січчю) вдалося нейтралізувати більшість атак, диверсійна операція Угорщини й Польщі захлинулася та врешті була згорнута під тиском міжнародної спільноти.

Однією з ключових ліній конфлікту між Прагою і Хустом у період Другої республіки була боротьба за портфель МВС в автономному уряді. 16 січня 1939 р. всупереч волі автономії Прага призначила на посаду міністра внутрішніх справ чеського генерала Лева Прхалу. Замість посилення центральної влади в регіоні це рішення сколихнуло карпатоукраїнське суспільство, призвело до різкого погіршення чесько-українських відносин на локальному рівні та заклало міну сповільненої дії у відносинах між крайовою владою і центральним урядом. Воно до певної міри запрограмувало вихід Карпатської України зі складу ЧСР (який відбувся вже у драматичних умовах німецької агресії).

Призначення Прхали та пізніші урядові зміни в Хусті були, до певної міри, викликані спробами Праги шляхом приборкання «войовничого українізму» в Карпатській Україні владнати свої відносини з Варшавою, що було однією з передумов отримання від Німеччини довгоочікуваних гарантій кордонів Другої Чехо-Словаччини.

На політику Праги в українському питанні в 1938-1939 рр. впливали різні зовнішньополітичні чинники, зокрема: 1) політика Німеччини, яка у своїх геополітичних інтересах загравала з українським питанням, шантажуючи ним відразу кілька європейських столиць; 2) політика Угорщини та Польщі щодо створення спільного кордону в Карпатах; 3) позиція Румунії як ключового союзника ЧСР, що до певного часу був стратегічно зацікавлений у збереженні сухопутного сполучення з Прагою через Підкарпатську Русь; 4) політика Великої Британії та Франції, які в рамках політики «умиротворення» прагнули відвернути агресію Гітлера на схід із використанням «української карти».

Несподівана актуалізація українського питання в міжнародній політиці в 1938-1939 рр. у зв’язку з постанням Карпатської України змусила певні кола чехословацької дипломатії всерйоз зайнятися розробкою українського питання з огляду на перспективи постання Великої України. До певної міри цей інтерес був спровокований активним обговоренням у західних колах можливості створення незалежної України під протекторатом Німеччини на базі Карпатської України. У зв’язку з цим віддалений східний регіон республіки міг перетворитися на справжній актив, який чехи сподівалися вигідно «продати» німцям взамін за гарантії збереження залишків свого державного суверенітету. Цей план підтримували певні кола британської дипломатії, зацікавлені спрямувати Німеччину на схід, у бік природних ресурсів України. Втім, насправді уряд Волошина аж до початку березня 1939 р. не займався розробкою проблем самостійності Карпатської України, а тим більше утворенням на її базі Великої України шляхом приєднання радянської України, Галичини, Волині та Буковини.

161812595 10225323387050586 4624222920974262157 N

Еволюція політичного режиму в Карпатській Україні в бік авторитаризму була цілком закономірною і природною на тлі загальної трансформації постмюнхенської Чехо-Словаччини в гібридну модель авторитарної демократії. На сході республіки ці процеси були посилені екзистенційною загрозою від сусідніх Польщі й Угорщини, які протягом п’яти місяців автономії не припиняли спроб дестабілізувати внутрішню ситуацію в краї. Незважаючи на зростання авторитарних тенденцій, Карпатська Україна не пішла на обмеження прав національних і релігійних меншин та єдина серед усіх частин федерації не прийняла жодного антиєврейського закону чи розпорядження.

Попри безальтернативний характер та обмежені можливості для висунення опозиційних кандидатів, крайові вибори до Сойму, що відбулися 12 лютого 1939 р., стали своєрідним плебісцитом для населення щодо курсу розвитку краю, який проводив уряд Волошина, та перебування регіону в складі триєдиної федерації. Їхні результати вітав празький уряд, який розглядав голосування 12 лютого як належну відповідь на спроби проугорських сил організувати восени 1938 р. референдум про приєднання краю до Угорщини.

Джерела, які публікуються у збірнику, дають можливість по-новому інтерпретувати події 13-14 березня 1939 р., коли в Хусті та його околицях відбулися збройні сутички між карпатськими січовиками і чехословацькими військами, і зокрема відкинути тезу про спробу державного перевороту проти уряду Карпатської України з боку націоналістичної опозиції у складі Карпатської Січі. Операція чехословацького військового командування проти карпатських січовиків у Хусті була певною «домашньою заготовкою», яку генерал Прхала ввів у дію після зухвалої спроби уряду Волошина озброїти українські відділи для відбиття угорської агресії. Ширшим політичним завданням було придушити «великоукраїнський рух» та запобігти відокремленню Карпатської України від ЧСР. Конфлікт послабив обидві сторони в момент початку угорського вторгнення на територію краю та значною мірою унеможливив їхню подальшу співпрацю в діях проти угорського агресора.

Проголошення незалежності Карпатської України 14-15 березня 1939 р. було не актом сепаратизму супроти Праги, а побічним наслідком розпаду самої ЧСР на тлі проголошення під натиском Берліна самостійності Словаччини. Саме вихід останньої з федерації спричинив ефект доміно та змусив Карпатську Україну піти на реалізацію свого права на правозахисну сецесію в умовах загрози угорської окупації.

Події у середині березня 1939 р. у Карпатській Україні стали найкривавішим епізодом у ході ліквідації Чехо-Словаччини і єдиним засвідченим на теренах республіки збройним опором проти зовнішньої агресії Угорщини з боку чехословацьких військ та українських відділів. Чехословацькі збройні сили відігравали «першу скрипку» на початковому етапі оборони Карпатської України, стримуючи наступ угорських військ протягом 14-16 березня, а подекуди й у першій половині дня 17 березня 1939 р. Їхні дії можна характеризувати як тактичну оборону. Стратегічну оборону в той же час здійснювали погано озброєнні та слабо вишколені відділи Національної Оборони – проголошених збройних сил Карпатської України.  Фактичною ціною дозволу Третього Рейху на реалізацію реваншистських прагнень Угорщини щодо Закарпаття стало остаточне втягнення Будапешта у фарватер гітлерівської політики.

Цим збірником започатковуємо підсерію «Карпатська Україна в європейській політиці зламу 1938-1939». У її рамках публікуватимуться документи із закордонних архівів, які дозволять по-новому подивитися на історію Карпатської України і місце українського питання в європейській політиці напередодні Другої світової війни та вписати цей невеликий сюжет української історії в європейський контекст.

***Ad fontes – з латинської перекладається як “до джерел”

Олександр Пагіря, спеціально для Varosh

*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.

0 #
# Карпатська Україна # Олександр Пагіря