Попри те, що Угорщина є одним з найближчих наших сусідів, а в Закарпатті офіційно проживає угорська меншина, яка за кількістю дорівнює майже півтора Ужгородам, ми, українці, насправді досить мало знаємо про цю країну, її історію і ті явища, які формують загальну ментальність угорців.
Для справедливості варто зауважити, що угорці про українців знають, здається, ще менше.
З чим це пов’язано, яка реальна причина того, що контакти і взаємообізнаність двох націй пробуксовують століттями, питання для окремого дослідження. Сьогодні ж, у контексті Дня угорської мови, який відзначався нещодавно, хочу вам розповісти про один цікавий угорський мовний закон 175-літньої давності, який був підписаний імператором Фердинандом 13 листопада 1844 року.
Це Закон «Про угорську мову як державну». Якщо його уважно прочитати (текст є на угорському юридичному порталі net.jogtar.hu у розділі «Тисячолітні закони»), можна побачити, що він дуже схожий на той, що недавно був ухвалений в Україні і викликав стільки непорозумінь та претензій.
Згідно з ним:
- всі закони в Угорщині мають створюватися і бути написані угорською мовою,
- мова королівських документів, поданих у Парламент, має бути угорська,
- мова судів, всі судові укази, постанови та позови мають бути угорською,
- мова Парламенту має бути угорська,
- на території Угорщини абсолютно всі установи мають вести діловодство угорською мовою,
- навчання у всіх школах має відбуватися угорською мовою.
Історично так склалося, що якби не цей Закон, сьогодні угорці навряд чи говорили б угорською, та й чи збереглася би така країна в серці Європи — невідомо.
Коли у 15 столітті угорський король Матяш Корвін одружився вдруге і взяв за дружину Беатрікс Арагонську, в Угорське королівство прийшла латинь. Що важливо, латинь прийшла не з простими людьми, а з письменниками, художниками, науковцями і аристократією. Спочатку вона звучала при дворі, потім зазвучала і поза двором. А через певний час в Угорському королівстві латинь вже була мовою законодавства, вищої адміністрації, судової влади, мовою середньої та вищої освіти, науки та релігії, залишаючи угорську мову для села.
Говорити угорською в Угорському королівстві стало не модно, бо нею говорили бідняки і селюки. Це зафіксувало її розвиток на рівні сільського побуту — ні тобі літератури угорською, ні науки, ні нових термінів.
Потім в Угорщину прийшли турки, за часи панування яких угорська мова трохи віджила. Саме у ті турецькі 150 років, коли гальмувалася наука, вища освіта, медицина, законодавство, тобто всі ті галузі, де основною мовою була латинь, зненацька вийшла навіть друком перша угорська книжка, оскільки туркам до угорської мови діла не було. Однак пізніше турків вигнали австрійці, і в Угорщину разом з ними прийшла німецька. У компанію до латині.
Ще однією проблемою для угорської мови стало те, що після вигнання турків дуже змінилася етнічна карта Угорщини. Великі території країни спорожніли: з одного боку через окупації та бойові дії, з іншого — через чуму. Тому вельможним указом австрійського імператора було наказано ці землі заселити і відновити шляхом переселення інших національностей: німців, сербів, хорватів etc. Природна імміграція також допомогла, і в північних комітатах, а також у Великій низовині збільшилася кількість словаків, тоді як в Трансільванії збільшилася кількість румунів. Словом, ситуація склалася така, що до середини 18-го століття частка угорського населення відносно інших національностей в Угорщині становила менше, ніж 50 відсотків.
Отже, уявімо собі картину: 18 століття, латинь — у науці, освіті та частково в літературі, німецька — в законодавстві, вищій адміністрації і судовій владі. І до цього всього — десяток мов нацменшин в умовах, коли угорського населення залишилося менше половини.
Угорський письменник і журналіст Дьюла Круді писав, що у 18 столітті Пешт і Буда говорили німецькою і який-небудь житель із села, якщо їхав до столиці щось купити, не міг порозумітися з продавцями у крамницях, мусів наймати перекладача.
І добре, що в угорському парламенті знайшлися депутати, які змогли зрозуміти важливу річ: якщо так буде тривати й далі, від угорської мови не залишиться й сліду. А невдовзі й від самої Угорщини, бо угорців дуже мало в оточенні великих націй, і розчинитися в тих націях можна непомітно і швидко.
З 1790 року по 1840-й угорський парламент домігся від австрійського імператорського двору низки поправок до діючих законів.
І врешті-решт 13 листопада 1844 року імператор Фердинанд підписав основне — Закон про угорську мову як державну.
Уявіть собі лишень, який здійнявся ґвалт серед населення, яке майже не говорило угорською. А який серед національних меншин, оскільки Закон зобов’язав всю країну на всіх рівнях говорити угорською в примусовому порядку. У зв’язку з цим раптом з’ясувалося, що угорська мова відстала у розвитку, застаріла і не має достатньої кількості лексики для науки, освіти, вищого адміністрування та законодавства. Довелося перекладати іноземні слова і терміни, майже штучно придумувати нові слова і складати їх зі старих. Ця грандіозна мовна реформа увійшла в історію Угорщини під назвою Nyelvújítás — Обновлення мови.
До слова, саме через цю реформу сьогодні деякі лінгвісти угорську мову вважають штучною. А тим, хто її вивчає як іноземну, вона дуже нагадує конструктор, у якому нові слова запросто можна скласти зі старих, приєднуючи ті чи інші суфікси і префікси до базового слова, або складаючи кілька слів до купи.
Є таке слово, яким угорські репетитори лякають своїх учнів — найдовше в угорській мові. Воно містить 44 літери і пишеться так: megszentségteleníthetetle
nségeskedéseitekért. Це слово має одне базове szent, святий. Усе решта в ньому — суфікси та префікси.
Слово штучне, спеціально створене угорцями для книги рекордів Гіннеса немов би для того, щоб продемонструвати конструкторські можливості своєї мови, однак повністю правомірне з точки зору угорської граматики. Підібрати аналог українською майже неможливо, приблизний переклад: через неможливість вашого осквернення.
Також цікаво, що з часів мовної реформи нові іноземні терміни, які приходять в угорську, відразу перекладаються. Обидва варіанти потім існують у вжитку поруч, але запозичений майже не вживається.
Метро в угорців не метро, а földalatti, той, що їздить під землею. Ксерокопія — fénymásolat, дослівно світлодублікат. Аніматор — közönségszervező, організатор аудиторії. Навіть в медицині це явище прослідковується дуже чітко: у всьому світі еритроцити — це еритроцити, а угорські лікарі віддають перевагу слову vörösvérsejtek — червоні кров’яні клітини. З лейкоцитами те саме. Або szervátultetés, пересадка органів, значно вживаніша, ніж трансплантація. Спам — levélszemét, поштове сміття. Інтернет вірус — féreg, черв’як, глиста. Навіть флешмоб — це villámcsődület, блискавичне скупчення. Звісно, вони розуміють і флешмоб, зрештою живуть в Європі, але частіше вживають угорське слово. Угорська — чи не єдина у світі мова, де навіть міра довжини фут перекладена на láb, нога. Húszlábas konténer— кажуть вони на двадцятифутовий контейнер.
Саме завдяки Закону про мову угорська зміцнила свої позиції настільки, що попри прийнятий у 2011 році Закон про національності, який дозволяє національним меншинам Угорщини здобувати освіту своєю рідною мовою, ті представники національних меншин, які хочуть в Угорщині залишитися назавжди, угорську вивчать обов’язково.
У якій би школі не навчалася і якою б мовою не говорила вдома дитина, угорську батьки поставлять наріжним каменем її освіти, оскільки у цій країні людина не зможе без угорської ступити жодного кроку. Перекладача доведеться наймати для походів у всі установи, лікарні, суд, для того, аби відкрити бізнес, скласти якесь звернення, піти в мерію чи отримати пенсію. Нічого вже не казатиму про пошук роботи та здобування вищої освіти. У деяких випадках, наприклад, у сферах IT та туризму, угорську можна замінити англійською, але це скорше виняток, ніж правило. Англійська чудово доповнить ваше резюме, але угорську не замінить.
Знову ж таки, яким би демократичним той Закон про національності не був, вже у садку вихователі та психологи слідкують за тим, на якому рівні дитина не угорської національності володіє угорською. Не тому, що це порушує якісь державні правила, а тому, що дитині далі доведеться жити в угорському суспільстві, і без мови їй буде дуже складно інтегруватися.
Як бачимо, доля угорської мови насправді дуже подібна до української. Можливо, саме через це угорцям і українцям так складно у мовному конфлікті порозумітися: питання мови для обох націй є однаково принциповим і однаково важливим. Державним.
Різниця тільки в тому, що угорці нині можуть собі дозволити згадувати свій мовний закон раз на рік: так само як ніхто зазвичай не думає про кисень, коли його достатньо, так і вони теж про нього не думають, просто живуть щодня у тій реальності, яка створена для них цим законом 175 років тому. Колись Україна зможе так само.
Інга Деяк, спеціально для Varosh
Авторка є українсько-угорським перекладачем, редакторкою часопису українців Угорщини «Український вісник», авторкою україномовного блогу про Будапешт «Будапешт: канікули для душі»
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
