Напевно, у фотоальбомі смартфону кожного з нас знайдеться кілька знімків міських пейзажів у період цвітіння сакур чи під час заходу сонця, набережної, мосту, замкових сходів. Та є люди, чиє життя і робота пов’язані з фіксацією моментів. Це фотографи. Вони професійно показують іншим шарм міста, уміють впіймати мить, якусь красномовну деталь, одним кадром розповісти цілу історію. Звісно, у них є свої улюблені місця, звідки виходять особливі фото.
Ми попросили шістьох відомих фотографів міста поділитися однією світлиною, зробленою з улюбленої високої точки та додати до неї короткий опис. І погляньте, яка ілюстрована історія вийшла в цьому матеріалі. Ужгород рідний, красивий, романтичний і… трохи сумний.
Сергій Гудак
«Можливо найважче питання, яке його стосується, це – «Яке найулюбленіше місце в Ужгороді?». Цим містом можна насолоджуватись завжди і всюди. І не зважаючи на погоду. У той день випав такий рідкісний для нас великий сніг. Ноги самі привели в замок. І мені пощастило – при вході зустрів директора музею і попросився пройти на стіну, яка належить до службової території, і раптом на кілька хвилин з-за хмар визирнуло сонце і освітило променями кафедральний собор…».
Віктор Дьомін
«Осінь. Жовтень, мій улюблений місяць. Фотографував пару, знайомий пустив нас на дах на Корзо. Схід сонця був дуже теплим, я попросив цих двох лягти на дах. Для мене це добра згадка про камерність нашого міста, його затишок і про те, що почуття підносять людей вище. А ще я просто люблю дахи…».
Євгеній Кудрявцев
«Того дня ми в черговий раз зустрічали друзів. Ужгород розташований дуже зручно для подорожей у Європу, тому до нас часто просяться переночувати по дорозі туди чи назад. Після традиційного маршруту Собор-Замок-Совине гніздо ідемо до «Годинки». Любиться нам це місце. Пиво, баньки, покурити на балконі (тоді я ще курив). І раптом – кадр! Коли фотограф чекає кадр, пиво видихається. Цього разу треба було дочекатися правильної «розстановки» людей і, бажано, щоб один із них був велосипедистом. Чекав мабуть хвилин п’ятнадцять, пиво видихлося, Лєнка сварилася, друзі терпіли. Нарешті склалося. І у всьому цьому цікаво бути трошки причетним до фіксування історії міста, адже на сьогодні вже дерев’яна тераса «Львівської майстерні шоколаду» в такому вигляді не існує».
Олексій Попов
«Ужгород. Центр міста. Знімок зроблено у червні 2004 року. Цікава деталь – вулицю Фединця повністю заставлено торговельними ларьками. Недалеке базарне минуле нині плавно переросло в забудову вулиці багатоповерховими торговельно-офісними спорудами, що остаточно зруйнувало старовинний куточок міста».
Карл Смутко
«Одна з улюблених фотографій Ужгорода. Здавалося б – нічого дивного і незвичного. Згоден. Але чомусь саме цю з моїх світлин найчастіше перепрошують різні видання. Чому? Це мені якось пояснив один із старших художників, корінних ужгородців – одні тут бачать красу, інші те, що ми не тільки втрачаємо, але й здебільшого втратили. Ще когось вона дратує, бо краса, створена європейською культурою, занадто відрізняється від тої сірості, з якої людина прийшла сюди і по-дитячому, зі злості, хоче її зруйнувати. А хтось, осліплений жадобою, намагається це все перетворити на гроші. Найбільш прикре, що останні перемагають, а може вже і перемогли…».
Сергій Денисенко
«У курортних готелях номери з видом на море завжди дорожчі. А для мене найдорожчим є цей вид з вікна. Дахи старого міста, до болю знайомі шпилі храмів, і десь вдалині – Ужгородський замок. Люблю цей пейзаж у будь-яку пору року і часто його фотографую. Квітуча черешня навесні, золотий листопад восени, перший сніг або літня гроза додають у картину свої нотки, роблять її неповторною. Це моє місто. Мій Ужгород. Нещодавно дізнався з новин, що навпроти мого будинку планують побудувати новий торгово-офісний центр, який, швидше за все, закриє цей вид. Отже милуватися красою з вікна мені залишилося недовго. Дуже шкода…».
