Люди

Закохана в Ужгород Українка в Польщі – Сусанна Яра зі словацьким гуртом «HRDZA» – трясе, як грушу, Європу та світ

8 Лютого 2021 3 091

Після взаємин-листувань, телефонних розмов з відомим русинсько-лемківським співаком Штефаном Штецем зі Словаччини, дуже закортіло запізнатися з не менш яскравою зіркою – Сусанною Ярою /Польща, Краків/. Попри неймовірну завантаженість, вона швидко відповіла на мої звернення. Чому? Бо ми обоє виявилися уродженцями Волині. На журналістські запитання написала вражаючі глибиною-високістю за думками, мисленням,  філософськістю монологи-одкровення про музику, життя, свою маму-берегиню, Україну і українськість, тих Лемків, котрі не ідентифікують себе як Українці. Наполягла, аби в цьому дописі національність неодмінно писалася з великої літери. Так воно є у латині, у Польщі також. Я ці відвертості краків’янки сповна подаю у  розповіді. Спершу виявилося, що Сусанна знайома зі Штефаном Штецем.

Susanna Jara: Зі Штецом ми познайомились лише декілька років тому. Файна людина. Люблю, шаную. З цікавих фактів, то Штефан Штец використовує мій підхід до пісні «Гора, Гора»».

НЕ ЗАІРЖАВІВ ПРЕДАВНІЙ ЛЕМКІВСЬКИЙ  «ШТЕФАН» З ГУРТОМ «ІРЖА»

ГУРТ зі Словаччини «HRDZA» / у перекладі – «іржа»/, з яким   Сусанна  Яра співпрацює, нині б’є всі рекорди популярності, набирає мільйонні перегляди  відеокліпів в  Словаччині,  Польщі, Україні,  США, Канаді. На першому місці пісня «Полюбила я Штефана». На Ютубі вона вже набрала 20 мільйонів переглядів. Весела лемківська пісня, в якій у різних виконавців звучить то Стефан, то Штефан. В обробці Сусанни співанка зазвучала по-новому, барвистіше, цікавіше. В кліпі  все перфектне, особливе, запальне – сам спів, аранжування, гра музикантів, танці  професійних артистів. Мабуть, в Україні майже нема вже такого, хто б не переглядав   цей  феноменальний кліп бодай тричі на день – вранці, в обід, увечері. А якщо один-двоє цього ще не бачили, то барзо прошім /дуже прошу/, як кажуть поляки.

ЖИВЕ У ПОЛЬЩІ, А КОНЦЕРТУЄ В СЛОВАЧЧИНІ

З ГРУПОЮ  «HRDZA»  Сусанна Яра познайомилася у Польщі. Лідер гурту Славомір Гібарті запропонував спробувати заспівати спільно. Погодилася, вагаючись, бо це був трішки не її стиль і формат. Спершу з музикантами спілкувалася англійською, згодом освоїла словацьку. Вона здібна до мов. Польську вивчила достеменно і досить швидко.

Susanna Jara: «Гурт “HRDZA” зі Словаччини. Я з хлопцями співаю останніх 6 років. Ми познайомилися в Ґорлицях, на Фестивалі “Молода Лемковина” 2015. Це був фестиваль-конкурс авторської лемківської пісні, який організувала “Руска Бурса” в Ґорлицях. Гурт виступає по всій Словаччині, щороку ми граємо близько 70 концертів по усій країні. Також виступаємо у Чехії, Польщі. “ГРДЗА” вже достатньо багато виконувала русинських пісень. Перша вокалістка ансамблю є Русинкою. До того ж лідер капели має русинське походження. У них з давніх-давен була гуцульська коломийка в репертуарі. Просто вони дописали свій авторський русинський текст. А я цю коломийку якби вернула в корінь і все-таки, як другу стрічку, співаю оцю “Як я тую коломийку зачую, зачую, через тую коломийку вдома не ночую”. Тобто оригінал. Аби люди знали, що це гуцульська коломийка. Коли прийшла в групу “HRDZA”, то  принесла сюди українські пісні, зокрема “Дівчата, дівчата”. Десятки років тому вона була записана як пісня Українців в Польщі, у якомусь старому пісеннику. Я цю пісню навчилася в ансамблі “Ослав’яни” з Мокрого, ансамбль евенемент /особливий/ у Польщі. Рекомендую познайомитися з історією цього ансамблю, запросто все в інтернеті. “Штефана”, тобто ”Полюбила я Штефана” це русинська пісня, також я принесла до групи, навіть обробки не поміняли, лишилась моя. Славомир Ґібарті, лідер гурту, випродукував дуже вдалий кліп, і ця народна співанка має зараз більше 20 мільйонів переглядів на каналі YouTube. Працюємо далі. Я збільшую репертуар колективу на українські, польські та русинські пісні. Пісню “Полюбила я Штфана” граю з 2010 року. Її я почула десятки років тому від Юлії Дошни. Я провірила, як вона в оригіналі, а що вже пані Юлія зінтерпретувала. І на базі суто народної версії зробила обробку для цієї пісні. Так я роблю з усіма піснями, які виконую сольно. Кожна моя пісня це оригінальні мої обробки, аранжації».

Susanna Yara 2

ЯК СТАЛИ СВОЇМИ СЕРЕД У СВОЇХ У ПОЛЬЩІ.ПІСЛЯ ЦЬКУВАНЬ В УКРАЇНІ

Довкола її імені нині зчинився справжній бум. Аби розставити всі крапки довкола спекуляцій, метушні щодо її національності, сама написала: я Українка, галичанка-волинянка. До Польщі разом з батьком, отцем Антоном, православним протодияконом, мамою Маріанною, теологом, регентом, композитором, Сусанна переїхали жити у 1992 році зі славного міста Почаєва, на Тернопіллі. Тут няньо-ненька тривалий час служили-вели хор  в православній Почаївській Лаврі. Обоє –великі патріоти України. І донька також свій шлях у мистецтво почала з церковного хору. З малих літ вчилася грати на скрипці. Почаїв є Почаїв. Там все непросто, почасти вельми складно. Батьки активно долучилися до руху, аби Почаївська Лавра стала істинним духовним центром України, розірвала пута Росії-Московії. Як казали древні римляни, обставини сильніші від нас, й  саме вони, критичні, конфліктні, примусили сім’ю залишити все й податися до Польщі, до міста Сянок /його українці тутешні йменують Сянік/. Воно є центром Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства. Тут протодиякон, отець Антон веде Богослужіння українською мовою  для Українців  у соборі Святої Трійці  Польської православної Церкви. Пані Маріанна  Яра є регентом хору церковного, має самодіяльні колективи. Вона – заступник Сяніцького відділу Об’єднання Українців у Польщі, а також  багатолітня вчителька української мови для дітей та дорослих.

Susanna Yara 11

Сусанна Яра і її мама

Susanna Jara: «Я Галичанко-Волинянка. Родом з Почаїва, де прожила перших вісім років життя. Родина по всьому світі, можна сказати. Дитинство закінчилося в 1992 році, коли після складних обставин політично-релігійних, коли батьки боролися за українство в Почаєві, довелось переїхали з батьками жити в Польщу. До містечка Сянік, на Підкарпатті. В Сяноці я прожила в сумі дванадцять років. Рік в Перемишлі, рік в Любліні, а з 2005 року  живу у Кракові. Тут зараз моє місце на Землі. Заграла більше 1000 концертів в житті. Була членом близько 30 колективів та проектів. Маю більше десятка виданих дисків. Я композитор, продюсер. Магістр української філології Краківського Ягеллонського Університету. Малюю, вишиваю, шию. Звідки лемківські чи взагалі Карпатські пісні? Все дуже-дуже натурально. Я дитиною попала на пограниччя Бойків та Лемків, і з дитини в натуральний спосіб вбирала цю культуру. Буде 20 років, як існує жіночий колектив “Відимо”,  який співає пісні Карпат в обробках мами, я там з самого початку. Навіть коли мама заснувала дитячий український колектив “Сянічок” в 1992 році при Об’єднанні Українців в Польщі, свідомо і мудро ввела в репертуар пісні землі, на яку ми потрапили. Тай половина хору Єпархіального, якого мама стала диригентом, були Лемки. Батьки мене навчили пошани і розуміння до “не свого”, але при цьому, до самих найтонкіших корінчиків влили в моє серце моє походження, й ніколи не дозволяють про нього забути».

Колектив “Відимо” виконує фольклор Карпат – пісні бойківські, лемківські, гуцульські, польські в обробці  Маріанни Ярої. Учасниці мають  автентичні строї, на шиї згарди-намиста з бісеру, так звані кривульки.

У Кракові Сусанна Яра має свою групу музикантів і співочий гурт S.H.A. Виконують фольклор Карпат. Кожен додає щось своє з місцини, звідки походить. Сусанна в цей букет пісенний косиць вплітає українські, лемківські, бойківські, гуцульські, русинські мотиви. Ганна Вуйцяк, котра є Гуралькою із міста Закопане, доповнює гуральсько-польські барви.  Все нове, незвідане притягує, вабить, захоплює Сусанну. Вона поліетнічна в своїх пошуках, знахідках. Скажімо, останнім часом захопилася музичним надбанням етнографічної групи «Курпи», яка мешкає у Мазовецькому воєводстві. Захоплено заспівала 12-ть обробок курпівських пісень композитора Кароля Шимановського. Деякі з них виконала на престижному фестивалі Opera Rara у Кракові, на який збираються оперні зірки. Піснею пісень для Сусанни Ярої є українська народна «Ой, у полі нивка, кругом материнка». Дитиною часто її чула від тата. Співачка працює одночасно у кількох жанрах – від автентичного виконання народних пісень, фолку – до ф’южн, року та електронної музики.

ТРОЄ, ЯКІ ЄДНАЮТЬ ПОЛЬЩУ Й УКРАЇНУ.ЧЕРЕЗ УЖГОРОД І СЯНІК

Сусанна Яра полюбила Ужгород і Закарпаття. Завдяки Людмилі Федорчук заступниці голови Закарпатського товариства польської культури імені Гнєви Волосєвич. У Сяноці Маріанна Яра познайомила її з донькою Сусанною. Відтоді у тріо налагодилися теплі, щирі, творчі стосунки. Польське товариство проводило в Ужгороді урочистості з нагоди свого  20-ти річчя. На ньому співачка Сусанна Яра влаштувала сольний концерт з польських пісень. У кінці 2019 року вона з мамою, і ще однією знаною діячкою – режисеркою Гражиною Казановською завітали до Ужгорода, де у  переповненому залі Закарпатського обласного театру ляльок показали виставу, присвячену уславленій Анні Герман. Я поспілкувався з організаторкою цього свята – Людмилою Федорчук. Вона мовила: Сусанна виконувала пісні Анни Герман, не наслідуючи, не копіюючи, а по-своєму, зі збереженням «гЕрманівського» духу, ліризму, щирості, й це виконання змусило багатьох у залі плакати від радості, щастя.  Сама Сусанна захоплено  згадала ці дні.

Susanna Yara 9

Спектакль в Ужгороді

Susanna Jara: «В Ужгороді в мене чудові друзі. Дуже скучаю. Це Пані Людмила Федорчук з родиною. Чудова, прекрасна, мудра, інтелігентна жінка. Вона є Полькою за походженням. Десь майже двадцять років тому пані Людмила влаштовувала на навчання в інститут свою доньку в місті Сянік /Польща/, і так вони познайомилися з моєю мамою Маріанною Ярою, яка є дуже активним діячем щодо українців в Польщі. Я дуже поважаю пані Федорчук. Вони з моєю мамою організовують різні заходи та зустрічі. У них така співпраця: Українки в Польщі й Польки в Україні. Щоб поширювати дружбу польсько-українську. Завдяки пані Людмилі я виступала в Ужгороді декілька разів. Зокрема, мала нагоду бути зі спектаклем “Анна  Вікторія”. Спектакль на честь Анни Герман, знаменитої співачки минулого століття. Анна Герман і я? Тут немає нічого дивного. Я знаю її мелодії добре. Моя бабця їх слухала, хотіла, щоб я співала її пісні. Була така нагода і взяла їх у репертуар. Співаю пісні Анни Герман вже достатньо довго. Взагалі виконую твори на восьми мовах та різних діалектах. Репертуар достатньо широкий, різноманітний. Від сучасної класики (Кароль Шимановський), до автентичного українського та польського фольклору, та мої авторські пісні, які я випускаю українською мовою. Нагода, щоб поширити репертуар на пісні, які виконувала Анна Герман, появилась, коли Ґражина Казновська запропонувала створити спектакль до 80-ти ліття народження співачки. Ми почали працювати над ним  в 2016 році. Ґражина Казновська актриса, режисер разом з Маріанною Ярою та зі мною створили спектакль, в якому я співала. Ми зіграли цю виставу в Польщі  більше десятка разів. Завдяки Пані Людмилі Федорчук в 2019 році ми спектакль про Анну Герман показали для польської діаспори та охочих в Ужгороді».

Susanna Yara 13

Сусанна Яра, її мама Маріанна та Людмила Федорчук

ЗАКАРПАТТЯ ПІЗНАЄ І ЧЕРЕЗ ЙОГО  НАРОДНІ СПІВАНКИ

Вона не любить йти протореними кимось дорогами. До кожної народної пісні в процесі обробки додає часточку свого бачення, трактування, аранжування. Працює над нею до нестями доти, поки не відчує, що мелодія вдруге народилася. Не втративши автентику. І лине з глибин її серця, душі. Коли цього стану нема,  виходить якась попса, котра вбиває задум, шукає знову і знову. Так воно і з новим прочитанням деяких найвідоміших пісень Закарпаття.

Susanna Jara: «Закарпаття дуже люблю. Воно мені близьке і приємне. Із Закарпаття в мене зроблено кілька пісень. Улюблені це “Динь, динь, білий динь”. Пісню я почула у виконанні закарпатського гурту “Гудаки”. Вона мені особливо сподобалася. Я вирішила зробити зовсім по-своєму, на вокал і перкусію. Друга пісня, яку вже з дитинства добре знаю, із Закарпаття “Пливе кача” в обробці на голос, піаніно, контрабас, перкусію, колісну ліру, скрипку. Я знаю, що ця пісня авторська, мова йде вже літературна, але походження її, (прочитала що могла, зробила свої маленькі дослідження, попитала мудріших) із Закарпаття. На рахунок “Пливе кача”, то у мене навіть виникла дискусія. Її, на мою думку, неправильно назвали лемківською співанкою. Вона не є лемківською. Там і близько нема лемківської мови. Це суто йде, нехай вже буде, що закарпатська, русинська. Все-таки, на мою думку, в ній залишається українська мова».

СУСАННА ЯРА надіслала мені закарпатські пісні у її виконанні. Це не відеокліпи. На картинці аудіозвучання мелодій. Послухайте пісні «Пливе кача» та «Динь, динь. Білий динь».

Susanna Jara: А ось вам і “Динь, динь…” версія закарпатської пісні, зробленої у співпраці з діджеєм t dot est з платівки  “Гуляти”.

ЛЕМКОВИНА- ЛЕМКІВЩИНА. ТУТ ЗДАВНА ВИРУЮТЬ РІКИ, ПІСНІ ТА САМІ ЛЕМКИ У ПОШУКАХ СЕБЕ 

Сім’я Сусанни, тато-протодиякон, отець Антон, мама  Маріанна – постійно перебувають у самому епіцентрі лемківської і бойківської культур Польщі. Сянок, Горлиці, Ждиня. Останнім часом у Польщі бум моди на лемківське мистецтво. Фестивалі, концерти, нові ансамблі, виконавці. Загалом у Польщі до 10 тисяч Лемків. Половина з них, котрі входять до Об’єднання Лемків Польщі, вважають себе українського роду-племені, а інша половина – під час перепису зголосилася як Лемки – окремий нарід. Окремішніх Лемків презентує організація “Руська Бурса” в Горлицях. Активно у Польщі діє Об’єднання Українців. Як не прикро, але вже трапляється, що одні відмовляються брати участь у фестивалях, влаштованих проукраїнськими осередками, а  інші не їдуть на концерти Лемків, котрі вважають себе не Українцями. Сусанна Яра ладить, знаходить порозуміння з усіма. Вона просто співає все, що їй близьке, любе, вона не влазить у суперечки, чвари. Вважає, що кожна людина має право називатися тим, ким хоче. А її ніхто не змусить зректися свого українського кореня. Прошу дуже уважно прочитати цей наступний досить обширний монолог.

Susanna Jara: «На тему тотожності і приналежності взагалі як такої, не лише у сфері Лемки/Українці, а загально у мене за роки спостережень, розмов, роздумів викристалізувався погляд, звичайно. Маю вуха і вмію слухати. В мене є розум і я його використовую сповна. Не має в мені згоди на це, щоб змушувати кому-небудь що небудь на силу. Діалог, порозуміння, дискусія, дослідження, факти, здоровий глузд – це дорога цивілізованої (в хорошому значенні слова) людини. Як знаємо, держави, це штучні політичні утворення. Ми всі сьогодні в якійсь мірі мішанці. Границі диктовані війнами та захланністю “влади”. В державах проживають різні етноси і народи. Всі вони, на мою думку, мають право до того, щоб почувати себе ким хочуть, ким себе відчувають. Громадянство, це штамп в паперах і обов’язки. Національність це делікатна річ людської душі. Чужі мені імперіалістичні ідеології, де одні використовують других. В якості річ, не в кількості. Як знаємо, Київська Русь була початком кількох сьогоднішніх держав. Це коли вони формувалися, це вже інша тема. Давайте подивимося так: скільки років людина на землі, скільки років тривало гуртування племен, народів. Давайте глянемо на останніх, скажімо 2000 років, най вже буде: якось так виходить, що в залежності від того, хто пише історію і з якого періоду починає, так вона виглядає. Наприклад, для Українців Львів український, для Поляків – польский. Де правда? Звичайно, що заснований королем Данилом, але багато років був польським, австрійським, а навіть угорським. Можливо, за 300 років взагалі не буде питання і сумніву. А це лише вершечок айсбергу. Не маю найменших проблем з цим, щоб Лемки були окремим народом. Наймолодшим. Коли б люди не підходили так емоційно до деяких справ, то не було б апарату до маніпуляцій і використовувань. Не так легко було б “владцям” пропихати популізми та свої хворі хотіння. Знаю складну і страшну історію України, але не лише України. Весь світ в крові. Едукація – знання, виховання! Коли людина знає, вона не боїться. В ній не проявляється агресія зі страху. Вона спокійна за свої погляди. Питання: чи Україні потрібні люди, які не відчувають приналежності до неї, яким вона чужа і байдужа, про яку нічого не знають? Чи Україні потрібні люди, в яких з’явилася озлоба на Україну, бо їх зневажають або терророзують? Чи взагалі можна кого-небудь змушувати до любові і відчуттів? На силу ще нічого доброго не виникло. А фанатичний націоналізм провадить лише до зла. Не краще державі дбати за тих, яким Україна дорога і які люблять її цілим своїм буттям? Не краще дбати за якість, а не кількість? Зосередитися на поважних актуальних проблемах? А взагалі, хто я така, щоб цю тему обговорювати? Я не історик, не етнограф, не політик, не соціолог, навіть не філософ. Я мала комашка, яка співає, те, що близьке її душі. Як комусь не подобається, оминіть, не слухайте, ігноруйте. На світі достатньо краси, кожен знайде щось для себе. Звичайно, своє знаю і я далека від того, щоб відірватися від свого українського коріння. Я його люблю, підливаю і плекаю. Це природа, від неї не втекти. Я знаю, де проливалась кров моїх предків, не так давно. Історія повинна нас вчити, як не робити. Якщо на світ дивитися по-християнськи, то я свідома що ЄВА однак яблуко вкусила. Ми забагато концентруємося  на людстві і штучних проблемах. Забуваючи про тварин, рослин, які ми руйнуємо… Було б спокійно і добре людині, якби не знущалась над другою. Наївно і романтично? Можливо, але це не означає безглуздо. Я сплю спокійною, в дзеркало дивлюся з усмішкою. Наші проблеми – це забави, які пропадуть, коли терпеливість нашої Землі скаже пас. Майже кожного дня думаю про смерть. З яким багажем хочу вмерти? З якими почуттями і свідомістю, що я залишила по собі? А смерть може прийти в кожну мить, не знаємо ні дня, ні години. Буде рахуватися не те, скільки я файних речей зробила, скільки гарних пісень випустила. Та навіть не те, скільки добра вчинила. Буде рахуватися те, скільки ближніх (людей, тварин, рослин) я не скривдила. Надто щиро? Не думаю. Ось вам мудрування Українки в Польщі, Галичанко-Волинянки серед Бойків та Лемків. Бажаю нам всім більшого дистансу (погляду на все відсторонено, незаангажовано), почуття гумору. Менше захланності, більше аналізу фактів. А в першу чергу любові, вона ключ до всього.

Патріотизм (люблю шаную, прибираю за собою, не смічу, сплачую податки, слідкую за програмами політиків, ходжу голосувати, шаную себе, свою спадщину і державу, в якій живу, цікавлюся… і т.д і т.п.) так. Націоналізм ні. Я патріотка Землі, але звичайно, що Україна моє серце, моя мати».

Susanna Yara 15

В УКРАЇНІ БУВАЄ ЧАСТО,  ПРОВІДУЮЧИ РОДИНУ

У Своєму 40-річному журналістському житті завше не терпів, вибухав, коли колеги ставили  трафаретне запитання комусь зі служителів Муз: Ваші плани на майбутнє? І в листуванні зі Сусанною цієї банальщини вдалося уникнути, але запитав над чим зараз працюєте?

Susanna Jara: «Зараз працюю над першою виставкою своїх малярських робіт. Малюю з дитинства свої дивні фантазії, але маляркою себе на називаю. Музично допрацьовую свою композицію до поезії Тараса Шевченка “Бандуристе, орле сизий”. Я її написала десь сім років тому, але не мала відваги, сміливості публікувати. Планую в березні випустити цю працю. Крім того, хочу випустити 5-6 лемківських пісень в своїх обробках. Це все має статися навесні. А потім, як все буде добре, по планах концерти».

Susanna Yara 14

Пані Людмила Федорчук із закарпатського польського товариства, мені порадила: ви неодмінно маєте побувати у старовинному місті Сянок/Сянік/. Там стільки архітектурно-церковно-культурних українських святинь. А йтимете по центру, то неодмінно зустрінете поважну, гарну, статечну паню в українському вбранні, з неодмінними згардами на шиї. То Маріанна Яра, котру всі у місті знають, шанують. Коли ж завітаєте до них з чоловіком-дияконом, отцем Антоном додому, такому всьому з українськими вишивками, картинами, іконами, а ще коли з Кракова приїде донька Сусанна, й співатимуть до ранку, то ніби побуваєте в справжній українській світлиці. Я відповів на це: ліпше би нам зустрітися на берегах Ужа. То ж попросіть пань Маріанну та Сусанну Яру най привезуть до Ужгорода якусь свою нову спільну програму. Або завітають сюди усім фольклорним колективом “Відимо” на святкування 25-річчя Товариства польської культури імені Гнєви Волосєвич. Чверть століття йому виповнилося у ці дні. Й у залі буде видимо-невидимо захопленої публіки.

Богдан Барбіл, Заслужений журналіст України. Ужгород

Varosh

Фото: з архіву Сусанни Ярої

0 #
# HRDZA # Сусанна Яра