Люди

Брати Поповичі, близнюки-трубачі: від сучасної класики до драм-енд-бейсу

26 Грудня 2019 1 010

Брати-близнюки, та ще й трубачі – рідкість не тільки для Закарпаття, але й для цілого світу. Саме Емерих і Томас Поповичі кажуть, що не чули про таких. Хіба лише у Німеччині є брати-близнюки, що грають на кларнетах, а в США малюки-близнюки, що грають на трубах.


Емерих і Томас розповіди нам про себе, навчання та концертну діяльність, буденне життя, викладацьку діяльність та кумедні випадки, які з ними час від часу трапляються.

Хто з вас старший?

– Емерих.

Томас, Емерих не “старикує”, не користується своїм статусом старшого?

– Та ні, ми на рівних правах.

Звідки ви, як потрапили до Ужгорода?


– Ми народилися у Хусті. Батьки закарпатці із угорським корінням. Вчилися в українськомовній школі. Так сталося, що у мами родичі з вищою музичною освітою, а у нас були невеличкі проблеми з диханням, то тітка порадила піти вчитися грати у музичну школу на трубі до знайомого викладача. Ми не мріяли грати саме на цьому інструменті, простий збіг обставин. «Так ся стало» – як кажуть на Закарпатті.

З часом грати на трубі нам сподобалося. Попали до чудового вчителя, що допоміг нам полюбити цей інструмент і головне – вимагав з повною віддачою працювати над собою. Гадаємо, якщо б він не бачив для нас перспективи, то відношення може було б інакшим. Велика подяка батькам, що допомагали нам у цій важкій справі, ми завжди отримували необхідну підтримку, а коли треба то й прочухана, бо звісно ж хлопцям у такі роки більше м’яч у голові, ніж гра на трубі.

005

Навчатися у двох школах одночасно – загальноосвітній і музичній, що знаходилися ще й досить далеко одна від одної, було досить складно, тому ми перевелися у школу-комплекс, де під одним дахом була і звичайна школа, і музична. Це, на той час, був єдиний такий заклад на Закарпатті. Так ми могли більше уваги приділяти заняттям музикою, бо з задоволенням ходили не тільки два рази на тиждень за розкладом, а частіше. До речі, ми мали певну перевагу над іншими учнями-музикантами, бо не було необхідності шукати друзів для занять улюбленою справою – просто нас одразу було двоє (ред. – сміються).

Розкажіть трохи про сам процес навчання трубачів-близнюків.

– Загалом навчання в Ужгородському музичному училищі, нині коледжі імені Д.Є.Задора, проходить інтенсивно та різноманітно, студенти мають індивідуальні уроки за фахом, з загальноосвітніх та музичних предметів, а також проходять виконавську практику в різних оркестрах та інших музичних колективах  коледжу. Спочатку бували непорозуміння, бо нас часто плутали. З часом ця проблема зникла, нас навчилися розрізняти.

Коли вас вперше запросили грати кудись, як вартих уваги музикантів?

– За п’ятнадцять років навчання ми мали багато виступів, брали участь у різних конкурсах, неодноразово отримували призові місця. Закарпаття нас знало як виконавців класичної музики. Саме тому вступити в Ужгородське музичне училище було досить легко. Після школи ми не одразу пішли навчатися далі музиці, це сталося після трьох років навчання радіотехнічній справі у ліцеї. Вже після завершення навчання в училищі, ми почали розширювати репертуар у напрямку легших жанрів. Починали з “мінусовок”, популярних джазових стандартів, тоді й з’явилися перші запрошення виступити на різних заходах, святах, інколи разом з відомими  виконавцями. Було всяке – від виступів на весіллях, днях міста, днях народження, співпрацювали з різними колективами, а також  діджеями, виконуючи музику у стилі драм-енд-бейс, як наживо, так і у студії.


Хто з вас краще грає?

– Рівень практично однаковий. Десь може щось краще вдається одному, щось – іншому. Якщо двоє людей однакові зовнішньо, це ще не значить, що вони абсолютно однакові і у всьому іншому. Часто бувало, що хтось виривався вперед, потім другий наздоганяв, випереджав і так постійно. Гра на трубі, насправді, важка не тільки технічно але і фізично, це складний інструмент.

А ще якимись інструментами володієте?

– Як правило, під час навчального процесу  в училищі, нині коледжі, всі студенти навчаються грі на фортепіано.  Переважно ми приділяємо увагу грі на різних видах труб. Є звичайно талановиті мультиінструменталісти, але вважаємо – краще знати один інструмент досконало, ніж багато посередньо.

012

Як ви репетируєте? Сусіди не сварять?

– На щастя, живемо у такій квартирі, де грай хоч зранку, підфартило. Хоча, з іншого боку, ми більше займаємося на робочому місці.

Яка музика вам найближча?


– Граємо різноманітні твори – від старовинної музики до сучасної класики, авангард. На сольних виступах полюбляємо грати романтичні твори стилю барокко, сучасні. Улюбленим  авторами є Жан-Батіст Арбан, з сучасних Рафаель Мендес, Артуро Сандоваль, з котрим навіть мали змогу зустрітися. Слухаємо практично всю класику, з сучасної музики, як правило, гурти, що грають мелодійну музику – Queen, Scorpions, блюз, свінг, традиційний джаз, поп та інше.

Джаз граєте, або тільки слухаєте?

– Джаз, насправді, потребує великого  досвіду. Ми ще не настільки сильні в імпровізації, тому наразі тільки біг-бенд. І дуже схоже на те, що тут необхідно пройти додаткову школу. Бо чого гріха таїти – музиканти-нотники не дуже схильні до імпровізацій. І ще така дрібниця – якщо б у джазі була аж така потреба, був би попит в Ужгороді, то без сумніву це було б стимулом до його розвитку.

Взагалі плануєте в Ужгороді працювати і надалі?

– Наразі нам тут подобається. До речі, ми в Ужгороді отримали і вищу освіту, бо була філія Донецької музичної академії, багато їздили на майстер-класи за кордон. Спочатку, десь п’ять років викладали музику в Хусті, доки не влаштувалися на роботу в Ужгородському музичному коледжі імені Д.Є.Задора. У малих містечках досить важко реалізувати себе як музиканта, лишається або викладацька діяльність, або весілля. Когось влаштовує і такий результат, ми завжди намагалися рости професійно, піти далі. Ужгород у цьому сенсі значно цікавіший, музичне життя жвавіше, багатше.

Чи плануєте гастролі, сольні виступи?

– То не музикант, що не хоче мати сольних виступів, гастролей. В Ужгороді і Закарпатській області ми вже практично всюди виступали, звичайно ж хочеться більшого. Час від часу їздимо з виступами у близьке зарубіжжя, мали сольні виступи у Івано-Франківській філармонії, Львівському органному залі, в Тернополі, Києві та в інших містах України. Ведемо переговори з різними філармоніями, концертними майданчиками, щоб організувати тур Україною. Насправді, для солістів це складний процес, бо потрібен супровід оркестру, але справа потихеньку рухається. Якщо є зацікавленість у Львові, Києві, то це вже про щось та говорить. До речі, ми мали спільний виступ з національним ансамблем солістів “Київська камерата” у Києві. У Тернополі кожні два роки проводиться міжнародний конкурс трубачів, де грають музиканти з цілої Європи. Наші студенти брали участь у цьому  конкурсі, а ми виступили як солісти на відкритті.


013

Як часто виступаєте в Ужгороді? Чи плануєте якийсь виступ у нас з симфонічним оркестром, наприклад?

– Ми постійно виступаємо  з духовим оркестром та Біг-Бендом Ужгородського музичного коледжу імені Д.Є.Задора, камерним оркестром Закарпатської обласної Філармонії, в супроводі органу в обласній філармонії та з іншими оркестрами України. Й надалі плануємо виступи з цими колективами в різних музичних проектах як в Ужгороді, так і за його межами. Також є плани виступити з сольною програмою і з симфонічним оркестром.

З чого складається ваш репертуар?

– Останнім часом працюємо з камерним і духовим оркестрами, Біг-Бендом над досить цікавим і  різноманітним репертуаром. Твори складні технічно і мають попит у всьому світі, їх грають і у Берліні, і у Нью-йорку, і у Токіо. Не кожен трубач, навіть за кордоном, береться за їх виконання. Одна справа заграти у класі, у звичному середовищі, зовсім інше вийти на велику сцену з тисячами глядачів у залі, тому готуватися необхідно серйозно.

Ви готові поїхати у Чикаго з виступом?

– Була б пропозиція – чому б ні!? У нас, завдяки інтернету, багато знайомих трубачів практично з усього світу. Нас знають в Європі, США, Латинській Америці. Звичайно, певні побоювання є, але то більше відчуття відповідальності, ніж страх.

А що станеться, якщо ви закохаєтеся в одну дівчину?


– Якось ми про це не дуже й думали… Ще такої ситуації не виникало, завжди надіялися, що це будуть дівчата-близнючки, як і ми. Неодноразово про це йшла мова, слідкуємо з іншими близнюками і, якщо відверто, це досить рідкий випадок. Хоча, з іншого боку, якщо цих людей об’єднує ще й професія, то сім’ї, як правило досить близькі.

Існують якісь спільноти близнюків, групи у соцмережах, де можна знайти пару, чи просто друзів?

– Так, звичайно. Ми маємо багато знайомих близнюків як по Україні, так і за кордоном. Нещодавно були в Ужгороді сестри-близнючки, що співають народні пісні. Гуляючи містом зустріли ще близнюків, так що маємо цікаве фото. Найсмішніше, коли познайомившись починаєш плутатися в них, вони у нас, а потім вже всі у всіх. І так буває.

Чи багато у світі близнюків-трубачів?

– У Європі і Україні ми таких дуетів не знаємо. У Німеччині є брати-близнюки, що грають на кларнетах. Колись раніше на YouTube бачили відео з малюками-близнюками з США, що грали на трубах, більше про такі дуети не чули.

Чи пишете власну музику?

– Наразі ні. Бути композитором і бути виконавцем – це різні речі, хоча в Україні і в світі багато музикантів, які успішно поєднують виконавську діяльність з композиторською. Це вже залежить від самого музиканта, ким він хоче бути.


Є бажання зібрати свій власний музичний колектив?

– Більше присутнє бажання грати з різними колективами. Тут і нові люди, і обмін досвідом, і знаннями.

В якій країні вам найбільше подобається грати?

– Складне питання, хоча ми вважаємо, що успіх не залежить від локації, а у більшості випадків тільки від майстерності і вміння виконавців. Також необхідно звертати увагу на репертуар для різних міст, країн. Смаки всюди різні, про це не варто забувати теж.

Де мрієте заграти?

– Напевно у Берлінській, новій Паризькій філармонії, але у наш час це питання потужного менеджменту – не достатньо бути добрим музикантом, необхідність реклами чим далі, тим більша. Тому завжди рекламуємо і себе, і заклад у якому працюємо. Ужгородському музичному коледжу імені Д.Є.Задора ми дуже вдячні, бо саме з музикантами цього закладу найчастіше граємо і маємо спроможність взагалі виступати і працювати.

015

Викладацька робота подобається вам?


– Так, без сумніву, нам дуже подобається викладати, але ми практикуємо і виконавську діяльність. З власного досвіду – найважче працювати з малими дітками. То справді треба мати купу терпіння і добру душу, щоб вчити самим азам тої справи, коли ти знаєш значно більше. От у коледжі робота інтенсивніша і різноманітніша. Тут навчаються  студенти, що вже мають початкову підготовку і головним стає розвиток їх таланту в правильному напрямку, знайшовши необхідний підхід  до кожного з них. Ми теж розвиваємося разом з ними, бо у нашій справі людина постійно вчиться, набуває досвіду як педагога, так і виконавця. Ще складність роботи у тому, що наприклад у музичній школі, дитина не завжди розуміє, який рівень викладача, а у коледжі будь-яка помилка одразу буде зафіксована і попсує імідж. Ми маємо бути прикладом, особливо у часи інтернету, коли студент за пару хвилин знаходить якийсь твір у виконанні всесвітньо відомого музиканта і має змогу порівняти з тим, що може викладач.

Чи маєте перспективних студентів у даний час?

– Так, звичайно. Здібні діти завжди були і будуть. Та й інтернет спонукає до розвитку. Дуже корисно, коли ти слухаєш насправді якогось відомого виконавця, а не хтось на пальцях пояснює тобі, як він грає. Найприємніше, що багато таких, хто реально мають бажання вчитися. Намагаємося влаштовувати для них різноманітні виступи, бажано сольні, це спонукає до розвитку і відповідальності. Часто і ми виступаємо разом з ними.

Чи сучасна програма навчання потребує змін?

– Так, є таке явище. Якщо у часи залізної завіси на це не дуже звертали увагу, то зараз світ пішов далеко вперед і всі недоліки видно неозброєним оком. Візьмемо, наприклад, музичну школу. Діти занадто перевантажені різноманітними предметами, інколи у профільному закладі найменше часу лишається на вивчення головного предмету. Ця проблема практично відсутня у сусідніх країнах. Виходить досить курйозна ситуація, коли талановита дитина-музикант не може потрапити у профільний вищий учбовий заклад, бо погано знає хімію. Ніхто не враховує, що музикант повинен витрачати багато часу і на домашні заняття, додаткові репетиції, виступи.

Чому так мало дівчат грає на духових інструментах?

– Труба – це більше чоловічий інструмент. Тут є об’єктивна причина – фізична витривалість і навантаження. У цьому відношенні духові інструменти дуже вибагливі. Наразі ще чоловіки фізично сильніші. Але не забуваймо, що у світі купа чудових духовиків-жінок. До речі, у нас є студентка, що вчиться грати на трубі, друга за всю історію коледжу.


016

На всі гастролі їздите на власному авто?

– Ні, поки власного не маємо. На сьогоднішній день головна мета – придбати більше різноманітних, хороших інструментів. Трубачам, що працюють тільки в одному жанрі достатньо одного, двох інструментів. Позаяк у нас дуже різноманітний репертуар, починаючи з легкої музики по класичну, то й  потреба в інструментах значно більша. Та і будь-що не візьмеш, а нормальний інструмент має й відповідну ціну, не менше трьох-чотирьох тисяч євро. Може через два-три роки подумаємо про це питання.

На яких інструментах граєте?

– Основні – американські, іспанські – використовуємо для виконання старовинної музики. Для гри на вулиці, не сольних виступів, використовуємо старі та випробувані японські Yamaha. Тут купа різних факторів, що впливають на ціну і коли береш досконалий, дорогий інструмент у руки, одразу відчуваєш, чому він стільки коштує. Мало хто знає, що труба, у такій формі, як ми до неї звикли, один з самих молодих інструментів. Тільки наприкінці дев’ятнадцятого століття технології надали можливість вдосконалити цей інструмент.

Де і ким ви себе бачите років так через двадцять?

– Хочеться, звичайно, бути популярним, здобути славу як європейську, так і світову, мати сольні виступи на всесвітньо відомих сценах, але до бажаного успіху ще працювати і працювати. До прикладу – Артуро Сандоваль – всесвітньо відомий трубач-віртуоз… Ми були на його концерті у Львові і не змогли потрапити до нього, хоча б на кілька слів. Його перекладачка, навіть не усвідомлювала, якої величини цей музикант і не розуміла нашого сильного бажання поспілкуватися з ним. Тільки завдяки випадковості вдалося домовитися про невеличку зустріч з ним наступного дня.

Що є найбільшою проблемою для вас?


– Важко змусити себе займатися спортом. Дути у трубу теж свого роду спорт, але працюють тільки діафрагма, легені, інші м’язи тіла не беруть у цьому участі, на жаль.

І наостанок – викладачі Ужгородського музичного коледжу імені Д.Є. Задора Емерих та Томас Поповичі отримали Стипендію Президента України для молодих митців у галузі музичного мистецтва. 

Карл Смутко, Varosh

Фото автора та з особистого архіву музикантів

60 #
# близнюки # брати поповичі # трубачі # ужгород