“Моя дочка була дуже сором’язлива. Я навіть на рік пізніше її віддала на навчання до школи, бо боялася, що вона буде соромитися, ображатися, плакати, ‒ розповідає Ганна, мама 10-річної Клари. ‒ Коли Клара пішла в 1-й клас, то за пів року почався карантин через ковід і дистанційне навчання, потім тільки все відновилося ‒ війна почалась. Але зараз я бачу, що їй дуже комфортно. А це найголовніше для дитини. Я зрозуміла, що саме це місце навчить її самостійно працювати”.
Нові умови життя диктують нам нові правила існування. Світ змінюється – швидко і неочікувано. Освіта теж змінюється, перейшовши в режим онлайн з ковідом, а нині поєднуючи різні форми навчання, відповідно до вимог безпеки, графіків відключення світла та можливостей навчальних закладів. Батьки та діти теж адаптуються до нової реальності так, щоб отримувати від дистанційного навчання можливий максимум. Та чи може онлайн якісно замінити живе навчання?
Крім цього, головний виклик сучасності – вміння застосовувати набуті знання на практиці, в реальному житті. Можна вивчити всі на світі формули, але що з того, якщо ти не можеш з їхньою допомогою вирішити задачу? І що робити потім, після школи, із цими знаннями, формулами, визначеннями?
Найцікавішим виявилося те, що сам собою онлайн ‒ зовсім не ворог нам в ситуації постійних і часто непередбачених змін, оскільки головні правила успішного навчання лежать в іншій площині. І втілити їх можна за будь-яких умов. Разом зі школою Main Point ми виділили ці правила, за яких освіта буде в радість, а головне ‒ матиме реальний результат.
Найголовніше завдання ‒ навчити дитину вчитися
Приватні навчальні заклади швидше адаптуються до викликів часу. І йдеться не лише про вимушене дистанційне навчання: світ стрімко змінюється, і освіта вимагає нових підходів і нових орієнтирів для виховання нового покоління. Тетяна Щербак, співзасновниця школи Main Point, каже, що наша задача ‒ не транслювати дітям світ минулого, а готувати їх до майбутнього. “Ми бачимо, що ми можемо взяти з цього, сучасного, світу і інтегрували це в навчальний процес”, ‒ каже Тетяна.
‒ Вчитись для дитини ‒ це природно. Всі діти з народження експериментатори і дослідники, і світ для них цікавий просто тому, що вони діти. Інше питання, що процес навчання буває іноді так форматований, що це стає нецікаво, або не захопливо, або не дає відчуття причетності, залученості. Тому завдання тих, хто організовує освітній процес – залучити, зацікавити дитину, мотивувати її. Навик формується через регулярне повторення певних дій на практиці, через обговорення, дискусію, формування запитань і пошук відповідей на них. Для дитини це не має виглядати, мовляв: “Все, сіли рівненько, зараз ми починаємо «формувати вашу навичку», скоріше, має виглядати як гра, процес дослідження, роздумів, пошуків відповіді.
В процесі, крок за кроком у дитини формується розуміння того, яким шляхом вона дійшла до певного власного знання, розуміння, впевненості. І цей шлях може бути різним в кожної дитини: хто як сприймає (аудіал чи візуал), хто на чому концентрується в даний проміжок часу, в кого який темперамент чи попередній досвід навчання тощо. Діти, які навчені і привчені вчитись здобудуть знання з будь-чого, що стане їм цікавим!
Дуже важливо включити процес мислення, формування власної думки у дитини. Наприклад, з “Основ здоров’я” ми вчились протидіяти цькуванню, правильно говорити “ні”. Діти отримали певні життєві ситуації, в яких мали себе уявити, і мали сформулювати 5 порад, як краще діяти в такій ситуації. Таким чином дитина не отримує готовий варіант відповіді, а формує власну! Діти проявляють свою експертність, пропонують, дискутують, шукають істину. Кожен написав власні поради, як відчував – хтось жартував, хтось аргументував, хтось шукав причини для відмови. Тут був і власний тренувальний досвід, а також досвід інших, адже ми всі разом потім все обговорювали, порівнювали з рекомендаціями психологів. Виявилось, діти давали поради наближені до експертних! Таким чином дитина на виході має готовий власний алгоритм, який точно стане у нагоді, якщо подібна ситуація станеться в житті. І при цьому вони самостійно сформували правильну відповідь. Вчитель при цьому виступав модератором, направляючи, коригуючи траєкторію руху думки.
Не бійтеся гаджетів: навчіться їх правильно застосовувати
‒ Сучасні діти володіють гаджетами з раннього дитинства і часто асоціюють їх з іграми, розвагами. Проте гаджет – це провідник в безмежний світ знань в тому числі, доступ до кращих світових бібліотек, програм, ідей, людей. Нерозумно нехтувати гаджетами і заперечувати їх користь у сучасному світі, важливо з дитинства сформувати навички користуватись ними як інструментом пізнання і дослідження.
Наша навчальна платформа побудована таким чином, щоб максимально задіяти дитину: тренажери, відео, тестування, квізи, квести тощо. Зрештою, величезне значення і вплив має контент, яким насичений екранний час. Наш фіджитал формат навчання передбачає поєднання класичних методів навчання з технологічними. Наприклад, діти переглядають відео, роблять власний конспект різними методами – від візуальних замальовок до есе. Далі обговорюють тему в командах, висловлюють свої думки/твердження/припущення. Щоб перевірити, що засвоїли – виконують тестування з автоматизованою перевіркою і щиро радіють, коли мають 100% правильних відповідей! Їм не треба чекати довго на перевірку власної роботи вчителем, вони самостійно бачать власний результат майже миттєво.
Таким чином діджитал-світ стає не розважальним, а й навчальним, пізнавальним елементом. Навіть гуглити ‒ це навичка: вміння шукати інформацію, перевіряти її, аналізувати різні джерела.
В Main Point учні роблять презентації на різні теми, вчаться викладати матеріал стисло і цікаво, добирати відповідні візуальні ефекти і супровід, презентувати його. Таким чином дитина знаходить і аналізує інформацію, усвідомлює її, виокремлює основне для себе. На цьому шляху нас чекає багато відкриттів. Постійно бачимо, що діти, навіть якщо дивились однакові відео чи слухали однакові доповіді, можуть запам’ятати щось абсолютно різне, актуальне і чутливе саме для них.
‒ Ми помітили, що діти дуже люблять тестування. Момент, коли вони шукають правильну відповідь і отримують майже миттєвий результат їх надзвичайно стимулює. Перевірка автоматизована: з анімацією, з емоджі (це, знову ж таки, про світ дитини ‒ ми інтегруємо його в навчальний процес, щоб вони не суперечили один одному), де одразу пояснюється, чому це так або чому це не так.
І, звісно, діти дуже хочуть, щоб одразу було 100% ‒ найвищий бал. Вони мають кілька спроб, щоб покращити результат, досягти максимального. Це дуже важливо з точки формування навичок і такого емпіричного досвіду ‒ помилятись, але мати шанс виправити це. З цього, по суті, витікає третє правило:
Помилятися не страшно. Це частина навчального процесу
Дитина має мати достатньо мотивації, щоб переглянути, де помилилась, і наступний раз спробувати. Тут, до речі, діджитал-світ іде нам назустріч, бо при перескладанні тесту питання вже не будуть такими ж, як були.
Процес оцінювання в будь-якому випадку викликає такі емоції, що хочеться аж спинку вирівняти, бо тебе зараз будуть оцінювати. Нова українська школа не передбачає прямого оцінювання, і це дає дітям більше творчої свободи для своїх помилок.
Тетяна пояснює, що особливо важливо давати не оцінювання, а зворотній зв’язок. Якщо була проведена певна робота, дитина має розуміти, де вона зробила чудово, а де потрібно допрацювати і покращити на майбутнє. Якщо йдеться, наприклад, про англійську і дитина неправильно вжила час, то ми не говоримо напряму, що ти там-то і там-то допустився помилки, треба було отак. Ми питаємо: а коли відбулась ця дія? В минулому, ага. Регулярно чи нерегулярно? Регулярно, так. Тоді який час треба було вжити?
Тут ми поставили 3 питання, і це увімкнуло в дитини процес мислення. І це має однозначно кращий ефект, ніж, умовно, оцінка 8. Звісно, це вимагає багато часу і щирого бажання вчителя, тьютора, щоб дитина дійсно покращила свої навики. Але це дуже передається дитині: якщо дитина відчуває, що вчителі її не просто «оцінюють», а допомагають вчитися, це її мотивує і стає її патерном в майбутньому.
Дуже важливо ‒ і не тільки в освіті, а й у вихованні дітей загалом ‒ підійматися на рівень дитини. Нам часто здається, що це діти чогось не знають і ми, дорослі, маємо їх всього навчити. А насправді для того, щоб комусь щось передати, ми маємо зрівнятися в позиціях. І це не опуститись, а саме піднятись, бо діти вже багато чого знають, відчувають, уявляють. Навчання ‒ це дорога з двостороннім рухом, яка розвиває не тільки дітей, а й дорослих.
Ми готуємо дітей до майбутнього, яке і для нас виглядає, як туман. Коли ти їдеш навіть на суперсучасних протитуманках ‒ ти все одно не бачиш далі, ніж на 10 метрів. Ти маєш постійно бути готовим відреагувати на зміни, які від тебе, на жаль, не залежать. І школа, освітня система, батьки, суспільство мають готувати дитину до постійних змін, розвиваючи гнучкість, швидку реакцію на постійні зміни, готовність і здатність діяти, творити, думати.
Партнерська публікація
Ірина Сов’як, Varosh
Фото: Main Point
