Бар “Кактус” в Ужгороді знає кожен: хтось у вихідні заходить на пиво і кремзлики, хтось тут в молодості дуже весело і пам’ятно гуляв, хтось познайомився з коханою, а хтось щодня ходить сюди обідати. Тут час наче зупинився: грають хіти 90-х, традиційна смачна закарпатська кухня, незмінний інтер’єр, Дюрі-бачі неквапливо, ніби підтверджуючи слова Омара Хайяма “Хто зрозумів життя, той не спішить…”, несе ваше замовлення. У цьому мінливому світі “Кактус” є свідченням того, що є незмінні, стабільні речі.
5 серпня бар святкуватиме своє 25-річчя (про деталі — в кінці статті!) і ми поспілкувалися із родиною Ярослава Шафаря та Лізи Арендаш про те, чого не знають ужгородці про це культове місце.
Факт 1. Раніше в приміщенні, де тепер бар, була їдальня “Українські страви”. Потім, коли подружжя Шафарів викупило його, то зробили там… ковбасний цех. Було це в 1997 році. На згадку про цей час вже багато років перед входом у бар стоїть червона конструкція незрозумілого для пересічної людини призначення. Екскурсоводи, проводячи групу повз бар, зупиняються тут і називають це пресом для вичавлювання виноградного соку. Але вони не праві — це прес для набивання ковбаси і гурок… Хоча, варіант екскурсоводів звучить романтичніше, згодні. Це, до речі, факт 2.
Ліза: — Ми робили дуже смачну продукцію, вчилися в сучасних майстрів: у нас було кілька видів авторських ковбас, ГОСТівський стандарт. Якось, як представник малого виробництва, Слава разом з іншими підприємцями поїхав на місяць в Америку, в Орегон, навчатися. А коли приїхав, то сказав, що далі ми не будемо робити ковбаси, бо всі наші технології давно відстали.
В нас, на жаль, на той час не було нормальної логістики. Ми не хотіли лізти “в базар”, ми хотіли все зробити цивілізовано: в супермаркети віддавати, а тоді як таких супермаркетів і не було… Словом, цех ми закрили.
20 років “Кактусу”: з чого починався та чим сьогодні живе культовий заклад
Слава: — З Америки я привіз листівки, які лягли в основу дизайну нашого бару (факт 3). Але спочатку ми планували зробити тут угорський ресторан (факт 4). Ми навіть назву йому придумали — “Чарда” (“Корчма”). Мали намальований проєкт, але не факт, що він би проіснував 25 років… У той час не було таких популярних туристичних трендів, як сьогодні. Угорський ресторан був би чимось майже буденним, а от американське — це було цікаво.
Можна зробити успішний ресторан і сидіти в ньому з ранку до вечора. Але разом з тим ти втратиш своє життя. Водночас є дуже багато успішних бізнесів, які кожні 3-5 років роблять перепрофілювання, ребрендинг і т.п. А в нас цього всього нема… “Кактус” — це таке “намолене” місце, тут нічого не змінюється, тут час зупинився і навіть наш персонал практично не змінився за ці роки.
Факт 5. Наш Дюрі-бачі, Липчей — візитка бару — працює тут з самого початку. Він взагалі в “сім’ї” “Кактуса” вже 30 років, бо працював у нас в барі ще до відкриття “Кактуса”. Він талісман закладу. Саша Кіш працює тут уже 22 роки. Найменше працює в нас Діма — 15 років.
Кілька разів було таке, що заходять туристи, сідають за стіл, підходить до них Саша чи Дюрі-бачі, а вони: “Ой, ми були у вас 10 років тому, і ви нас обслуговували!..”
Факт 6. Ми довго вибирали, яке в нас буде меню. Спочатку пробували американську кухню робити, щоб відповідала іміджу бару, але воно щось не дуже в нас пішло, не дуже було смачно. Треба було її адаптувати трохи на закарпатський манер. Тоді почали готувати мексиканську кухню, тайську, французьку — нічого не йшло… А потім ринок став вимагати закарпатську кухню, подекуди угорські страви. Так і залишилося — сімейна, пуританська кухня, тарілка — лише біла і тільки керамічна.
До нас люди ходять щодня обідати — тут знайома, домашня і смачна кухня і завжди великий вибір страв. Загалом у нашому меню понад 50 найменувань, це без врахування алкоголю (і це факт 7).
Факт 8. Нашим стільцям — більше 30 років! Це єдине, що залишилося від столової “Українські страви” — дубові стільці, їх ще при Радянському Союзі централізовано закупили на ресторани і столові Ужгорода. Тільки вони свого часу і залишилися, після того, як закрилися “Українські страви”… Тоді звідси вивезли 8 КАМАЗів сміття…
Факт 9. Люди, які створювали інтер’єр — художники, столярі, ковалі — просто фонтанували ідеями; їх було стільки, що тільки треба було розуміти, як це втілити. Ідей було забагато для одного поверху, і ми потім відкрили ще й підвал. Там ми реалізували все те, що не “вмістилося” в основній залі.
Факт 10. Ліза: — Колись в Ужгород приїжджав хор із Дармштадту, і після концерту вони прийшли до нас вечеряти. Це десь 70 людей, всі вони творчі, поїли, випили і почали співати. Це було так гарно, що я стояла, притиснувшись до стіни на сходах, і в мене текли сльози… І мені здається, що такі люди — своїми візитами, настроєм — залишали тут частину своєї душі та створювали в “Кактусі” особливий дух, який тут живе і досі. Ця атмосфера тут є постійно.
Художники, які в нас працювали, просто шаліли від того, що вони тут створювали! Так з’явилися лавиці з колесами з обох сторін, столи із вставками зі старовинними предметами під склом. Взяти хоча б в ці фігурки з дерева в арках на стіні — це ми знайшли якогось майстра з Міжгірщини, різьбяра, який зробив нам 5 фігурок. Тепер залишилося тільки 3… Тут багато приколів було…
Факт 11. З цими арковими деталями в залі теж було цікаво — наш архітектор радів, як дитина, через те, що ми зберегли первісну форму, деталі приміщення, які були, коли будинок ще тільки побудували. Це будівля 1906 року (факт 12), побудована ще за Австро-Угорщини, і ми зберегли ту стару штукатурку.
Факт 13. Були й приколи різні… Там у нас є табличка “Red puff”. І якось до нас прийшла делегація з Америки, з Алабами, і з ними були кілька етнічних індіанців. Вони тільки побачили цю табличку і відразу хотіли уходити, мовляв, тут “червоних стріляють”… Я їм пояснив, що для нас червоні — не індіанці, а комуністи, тому вони можуть спокійно заходити.
Факт 14. “Кактус” об’єднує людей,— каже Слава Шафарь, — залишаючи незабутні враження та спогади. Колись тут висіла табличка: “love all, serve all” — “Любимо всіх, обслуговуємо всіх”.
Час від часу власники бару знаходять вдома у своїх друзів чи знайомих бокал чи ложку з “Кактуса” — свого роду трофей на згадку. Одного разу потягнули навіть ковбойського капелюха з ковбоя-манекена, який стояв у залі. Скільки разів тут забували клієнта, який під час гулянки просто заснув… А вночі в нас спрацювала сигналізація — це він прокинувся і почав рватися на вулицю!..
Факт 15. До стелі бару та стін прикріплені прапори різних країн світу.
Ліза: — Усе це реальні, “живі” прапори, кожен зі своєю історією, подарунки бару від наших гостей. З часом їх ставало більше і більше і ці, що тут — 16 прапорів — тільки невелика частина подарованих нам. Першим був американський прапор, прапор Конфедерації.
Канадський прапор нам подарували канадські пожежники, він висів на їхній частині. Ці пожежники раз у два роки приїздять до наших пожежників поділитися досвідом, допомогою і заходять у “Кактус”.
Британський прапор привезли ужгородські “ротарійці” — він висів на кораблі Її Величності. В нас тут висів білоруський прапор, який ми зняли самі, і китайський прапор, який кілька тижнів тому нам зірвав один з наших відвідувачів… Сказав, що Китай не підтримує Україну і його прапор не має тут висіти!
А якось зайшла літня подружня пара, євреї, зайшли вперше, видно, немісцеві. Побачили прапор Ізраїлю і відразу полегшено зітхнули і вже з іншим настроєм залишилися тут повечеряти.
Слава: — Є в мене раритет один — червоно-чорний прапор, з яким вийшла на Майдан наша “Карпатська Січ”. Повернуться з війни, то подарую їм… Вони самі зробили цей прапор, самі пошили.
Факт 16: “Кактус” — один з перших закладів в Ужгороді, де грали рок-гурти з Америки ще у “дрімучому” 2000-му. Ми тоді дуже перегнали весь цей музичний рух, а потім так вийшло, що всі обігнали нас, маю на увазі інші міста за кількістю фестивалів та музичних подій…
Факт 17: Тут зародилося багато музичних рухів та гуртів: тут почала грати “Tequila Band”, яка починала з однієї колонки. Родіон Сан Лайон, Петя Пензель — вони починали тут, і “Текіла” теж цього року буде святкувати 25 років, тільки в жовтні.
Арсен Бабиченко: Як грати у чотирьох гуртах – “TequilaBand”, “Ватага”, “Триставісім” та “Вандор”
Факт 18. Вже не будемо говорити, скільки відомих людей у нас тут вечеряло та відпочивало — як музикантів, так і політиків. Був тут Олег Скрипка, Кузьма Скрябін, “Океан Ельзи”… Зараз усіх і не пригадаєш.
Факт 19. Саме тут, у “Кактусі” пройшли перші конкурси літературного фестивалю “Березневі коти”. Тут, свого часу, запекло кілька днів змагалися в майстерності слова поети з різних міст України.
Те, що “Кактус” залишився десь у стилі 90-2000-х, має свої певні причини, — каже Слава Шафарь, — але я бачу в тому більше плюсів, ніж мінусів. Це унікальне місце.
Можливо, коли війна закінчаться, тут буде глобальний ремонт (факт 20). По-перше, давно мрію зробити “Кактус” двоповерховим, бо над основним залом є ще метр висоти, його треба просто відкрити. Хотів зробити це раніше, але не можна було, бо наші відвідувачі багато курили.
Ще одне, що планую зробити — розсувні вікна на вулицю. Щоб була така собі літня тераса. Проєкт уже є, треба тільки зробити це.
Факт 21: На святкуванні річниці бару ми вирішили зібрати допомогу для нашого одного з найдавніших постійних відвідувачів — Павла Гомоная. Він навіть має в залі “свій” стіл — в кутку біля вікна (факт 22). Я ставлюся до Павла як до пророка. Він військовий експерт і має дар і велику харизму, — каже Слава. — Якщо подивитися на його висловлювання 10-річної давності, наприклад, то просто вражає, наскільки він був правий у своїх прогнозах.
Тепер він служить у 128-й бригаді й збирати ми будемо на дуже необхідні речі, які допоможуть їм завдавати смерть ворогам. Тепер хлопцям потрібне певне обладнання.
Тому цього дня ми відкриємо збір, — монобанку та поставимо скриньку в залі — будемо пригощати гостей напоями, буде грати “Текіла-бенд”. Андрій Любка поділиться своїми спогадами та цікавими історіями, пов’язаними з баром.
А ми будемо пригощати відвідувачів напоями. Буде вечір під гаслом: “З нас фуршет — з вас донат”.
Зоряна Попович, Varosh
Фото Карла Смутка та з архіву родини Шафарів
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.
