Ці кадри повертають у дитинство. Вони об’ємні і глибокі, затишні й вінтажні. Вони такі, які є, без цифрової обробки. Їх зробила ужгородка Альона Черняхова. Батько подарував їй плівкову камеру, відтак дівчина відзняла свою першу чорно-білу плівку. Кілька місяців фотоапарат супроводжував її під час прогулянок Ужгородом та в мандрах горами Закарпаття. Кожен знімок – продуманий, осмислений, невипадковий і спонтанний водночас. Ділимося атмосферними світлинами Альони і розповідаємо про її пристрасть – чорно-білу плівкову зйомку.
Далі – пряма мова.
Вам буде цікаво:
- 25 фотолокацій Ужгорода, де зробите гарні селфі. Поради від п’яти дівчат
- Ужгородський фотограф Томі Бодов показав місто та жінок поза часом
— Я вирішила спробувати фотографувати на плівку. На день народження отримала в подарунок від батька плівковий фотоапарат. Це Canon EOS 650 1987 року випуску. На цю камеру підходять об’єктиви цифрових Canon. У мене тут об’єктив 50 mm 1,8 – і я можу його користувати і на цифровому, і на цьому плівковому фотіку.
Чому чорно-біла плівка? Бо я хотіла спробувати самостійно її проявляти, друкувати фото. Мої батьки колись дуже захоплювалися фотографією. Удома, я пам’ятаю, у нас були коробки фотографій. Батьки проявляли, друкували, це все робилося у ванній. І в нас залишився вдома фотозбільшувач – щоб самостійно вручну друкувати чорно-білі фото. І я маю ванночки, бачок, реактиви для проявки, папір купила. Просто ще не дійшли руки, щоб спеціально зробити темну кімнату і там організувати весь цей процес.
Я носила з собою фотік, мала при собі, коли гуляла. Якщо бачила якийсь момент чи дуже гарне світло, чи просто якісь сцени життя, то фотографувала. Прикольний був процес, бо мені зразу хотілося подивитися кадр, як на цифровому фотоапараті, включити екранчик. Але треба було чекати, це така загадка, магія…
Перед фотографуванням розумієш, що в тебе є тільки 36 кадрів, і ти не можеш просто клацати, треба вичекати момент. Я недавно фотографувала на набережній чувака, який прибирав листя. Я стояла біля нього хвилин десять, вичікувала, коли буде найгарніший момент, найгарніший кадр, щоб і листя підлетіло…
Основна емоція – це цікавість. Як воно – чи вийде, чи не вийде, як виглядатиме. Деякі моменти я фотографувала ще в липні, а дофоткала, проявила плівку тільки тепер (жовтень 2020, – ред.). І я дивилася фото – згадувала те літо, ті моменти, прямо переносилася туди. Око зупиняється на фотографії, я розглядаю її і згадую, вона якась дуже реальна.
Мені було би цікаво фотографувати більше портретів. Портрети на плівці виходять дуже глибокі. Також цікаво фотографувати місто, просто моменти, чи гарне світло, чи сцену на вулиці – це дуже атмосферно виглядає на плівці.
Чорно-білі плівкові кадри – більш такі драматичні, контрастні. Якщо якісь сцени зі світлом, то на чорно-білому це буде виглядати ефектніше. Чорно-білі можна проявляти самостійно і робити ручний друк, а з кольоровими так не можна.
Альона Черняхова.
Також спробую кольорову плівку, там теж будуть фото Ужгорода, подивимося, що вийде.
Евеліна Гурницька, Varosh
