Етнічний угорець, громадянин України, закарпатець Віктор Трошкі пішов добровольцем до Збройних Сил України 27 лютого 2022-го. Він народився в селі Кінчеш під Ужгородом, у 2016-му році, навчаючись в аспірантурі при механіко-математичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, захистив кандидатську дисертацію на тему “Квадратично фі-субгауссові випадкові величини та процеси”. У жовтні 2021 року отримав атестат доцента на кафедрі фізико-математичних дисциплін Українсько-угорського навчально-наукового інституту Ужгородського національного університету. На кафедрі й працював, паралельно обіймав посаду заступника директора інституту з наукових питань.
Формально на посадах Віктор Бейлович Трошкі залишається й тепер, але викладацька робота наразі відійшла на другий план, поступившись геть незвичній для нього діяльності. Учений, науковець до кінчиків пальців, він до 2022 року ніколи не тримав у руках автомат, та з початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем і сьогодні Віктор у складі артилерії 128-ї гірсько-штурмової бригади другий рік на фронті.
Віктор Трошкі
— Вікторе, коли у вас питають про те, чи ви угорець чи українець, що ви відповідаєте?
— За національністю угорець, і я — громадянин України.
— До повномасштабного вторгнення ви були викладачем в університеті, науковцем. Загалом зобов’язання мобілізуватися у вас не було, але ви вирішили піти до війська. Чому ухвалили це рішення?
— Тут спрацювали кілька факторів. Основну роль відіграло те, що моя бабуся, яка пережила Другу світову війну і була тоді підлітком, розповідала мені, ще малому, як поводились тоді руські “визволителі”, зокрема і з ними, угорцями. Тому виникає питання: тепер же ж знову це може статися? Так я думав 24 лютого 22-го року і, відповідно, розумів, що цього не можна допустити знову, тож вирішив, що треба йти і допомагати всім іншим, хто вже там, на фронті, щоб, як мінімум, зупинити російські війська на сході, а як максимум — відтіснити їх назад. Це можна назвати основною причиною, чому я пішов на фронт.
Вирішив, що треба на фронті зупиняти російські війська
— Що ви відчували, коли почули, що почався напад?
— Було певний час нерозуміння ситуації: як це — війна почалась… Першого дня, чесно кажучи, не дуже вірив у те, що це сталось. Попри те, що весь інформаційний простір був переповнений новинами.
— Чи не було думок перевезти родину до Угорщини чи загалом в Європу?
— Ні, в мене був трохи інший план. Ніхто не знав, як буде розвиватися ситуація. Коли я їхав із дому, то сказав дружині, що якщо бойові дії стрімко розвиватимуться в бік західної частини країни, тоді хай вони збираються і виїжджають за кордон, в Угорщину. А до того часу, поки не було такої думки в мене особисто.
— Коли ви вирішили йти на фронт?
— Це було десь 26-27 лютого. Я пішов, вистояв чергу з 8:00, а до “віконечка” добрався десь близько 21:00, вже ввечері. Щоб просто подати документи. Їх прийняли і сказали, що можна прийти завтра чи післязавтра. Ну і на післязавтра я прийшов, вже там черга йшла трохи швидше. Спочатку мене забрали в Мукачево, потім звідти в самохідний артилерійський дивізіон.
— А ви мали до цього часу воєнний досвід? Служили в армії?
— Ні, не служив. Свого часу був такий період, коли знижували військовий призовний вік, я тоді навчався в університеті, потім в аспірантурі і відповідно у 25 років мене вже нікуди не призивали.
У 22-му році Віктор Трошкі отримав від Угорщини відзнаку імені Оронь Яноша “За вагомий внесок у розвиток науки”. Це одна з найвищих відзнак Академії наук Угорщини, якою щороку нагороджують як учених з Угорщини, так і з-за кордону. Отримав він її за статті на тему теорії ймовірності та математичної статистики, які індексуються в наукометричній базі Scopus і оцінюються за імпакт-фактором, кількістю посилань та іншими критеріями. Чоловік каже: подали матеріали на отримання відзнаки ще до повномасштабної війни.
— Чи вдалося вам отримати цю нагороду?
— Так, нагороду присудили в 2022, а отримав я її у 2023, коли поїхав до Угорщини на запрошення від університету імені Етвеша Лоранда, там відбувався з’їзд викладачів вищих навчальних закладів. Академія наук Угорщини передала мені нагороду фактично через рік після її отримання.
— Не було проблем, щоб вам виїхати?
— Якщо командир дає дозвіл, то перешкод на кордоні немає. Окрім черг, звісно.
Науковець та артилерист ЗСУ Віктор Трошкі
— Не можу у вас не запитати про ставлення Угорщини до війни в Україні.
— Щодо ставлення людей, то коли я їздив до Будапешту, мої думки про те, що ставлення пересічних угорців не таке, як нам показують з екранів, на жаль, підтвердилися. Що стосується політики уряду Угорщини, то я, мабуть, неодноразово казав в різних інтерв’ю, що мені здається, що політики будь-яку корисну їм інформацію подають так, як це їм потрібно. З іншого боку, вони це роблять, щоб “наганяти” собі відповідні рейтинги і бали. Це не тільки в Угорщині так робиться, таке є в багатьох країнах, і я думаю, що так і треба сприймати всю ту інформацію, яку ми чуємо з боку угорського уряду.
— Українські угорці в цій ситуації почуваються не дуже впевнено та комфортно з огляду на те, яку атмосферу формує офіційний Будапешт.
— Я підтримую відносини з багатьма угорцями, і вони в захваті від українців, від нашої сміливості і стійкості, від того, що ми боремось за свою свободу. А те, що транслюють політики, то це на мене особисто не сильно впливає і не пригнічує. Ледь не на кожному кроці про це говорять, але, як на мене, ставлення до людини не варто формувати через те, яку політику веде її уряд. Треба дивитися безпосередньо на дії самої людини, на її вчинки і на основі цього робити висновки про неї.
— Ви особисто не відчували на фронті від колег якоїсь ворожості, звинувачень за політику угорського уряду стосовно України?
— Проблем через те, що я угорець, не було ніколи. Спочатку через політику угорського уряду всі питали мою думку і ставлення, я — пояснював. Ну дивіться, — кажу, — хлопці, я тут же, де і ви, чому у вас якісь незрозумілі питання, причому на основі не моїх суджень, а на основі політичних висловлювань чи того, що ви прочитали або почули? Один раз поговорили і після того питань ніколи не виникало.
Проблем через те, що я угорець, не було ніколи
— Чи знаєте ще когось з українських угорців на фронті? Можливо, серед ваших побратимів є такі?
— У нас безпосередньо в підрозділі був ще один угорець, але він десь через рік перевівся в інший підрозділ. Час від часу переписуємося з тими угорцями, які в ТРО, але не скажу, що з багатьма. Підтримуємо контакти, маємо групу.
Румун ще був у нашому підрозділі, він перевівся в інший підрозділ, і ще є Алі, але вже точно не пам’ятаю його національності. (ред. — сміється).
— Скажіть, чи така війна насправді, як ви собі її змальовували колись в дитинстві і в юності?
— Абсолютно не така! Тобто я мав уявлення з фільмів і книг, але війна взагалі інша порівняно з тим, що людина може собі уявити. Принаймні, в моєму випадку це так.
— Що є для вас найважчим упродовж цих двох років?
— Найважче — це невизначеність. Ти не знаєш, скільки часу тобі треба бути ще тут, скільки зусиль треба докласти, щоб досягти значних результатів. Це найважче. Ну, і відсутність поряд сім’ї — це, звичайно, навіть питання такого не виникає.
Найважче — це невизначеність
- Волонтерство в обличчях: “рухівці”, що збирають кошти для армії у супермаркетах Ужгорода
- “Коли на маркеті я думала, що треба взяти паузу, я себе ненавиділа”: Саша Кость про збори для військових, депресію та мотивацію
- Позбутися комплексу меншовартости: як Закарпатський народний хор популяризує народну пісню вдома й за кордоном
Текст: Зоряна Попович
Фото: з особистого архіву Віктора Трошкі
Цей матеріал підготовлений у рамках нідерландсько-словацько-українського проєкту “Посилення верховенства права на місцевому / регіональному рівні в Україні: приклад Закарпатської області”, який втілюється за підтримки уряду Королівства Нідерландів у рамках програми MATRA, що є ключового нідерландською програмою підтримки соціальних трансформацій.
Проєкт втілюється Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES) спільно з нідерландською організацією Foundation of Justice, Integrity and Anti-Corruption (FJIAC) та словацькою Transparency International Slovensko (TI SK) у партнерстві з Закарпатською ОДА та обласною радою.
*** Матеріал не відображає позицію чи думку імплементаторів або донорів грантового проєкту. Відповідальність за зміст публікацій несе редакція Varosh.
