Життя

Квест: У пошуках закарпатської кави

1 Жовтня 2013 9 467

Якось, їдучи в потязі додому, розговорилася із сусідками в купе. Дівчата-киянки прямували до Ужгорода у відрядження. Раніше ніколи не бували в Закарпатті і з цікавістю про все розпитували. Із розмови я зрозуміла, що столичні гості мають доволі розмите уявлення про наш край. Чули про Нарцисову долину, про незрозумілу мову, знають, що в Ужгород треба їхати, коли цвітуть сакури, і що тут неодмінно потрібно скуштувати закарпатської кави, бо такої більше немає ніде...

Подумалося: отже, закарпатські туристичні бренди існують і вони працюють. Приємно, що одним із них є кава. Але от яка ж вона – закарпатська кава? Де її готують? І чи вдалося врешті дівчатам знайти те, чого вони шукали?

Роздуми на цю тему і наштовхнули на такий собі квест, задача якого полягала у тому, щоб поглянути на нашу каву очима туриста, з’ясувати, що ж це за явище – закарпатська кава і що знають про неї люди, які її варять і подають.

В якості незалежного експерта я запросила ужгородську журналістку Евеліну Гурницьку, яка сама дуже любить каву, знається на смакових тонкощах, досліджувала історію і написала про неї не один матеріал.

Для експерименту ми виділили 2 буденні ранки, бо ж багато кави одразу не вип’єш.

Заклади обирали різнопланові, враховуючи географічне розташування, цінову політику, контингент відвідувачів та поширені відгуки.

Звісно, турист, вперше потрапивши до Ужгорода, зазвичай опиняється на залізничному вокзалі. Туди ми найперше і попрямували. Закарпатці кажуть, що на нашому вокзалі кава у кілька разів смачніша, ніж у найзнаменитіших львівських кав’ярнях. Однак переконатися у цьому ми не змогли – на годиннику була 8.30, зал очікування відлунював порожнечею, місцевий бар не працював. Зачиненим виявився і ресторан. На дверях значилося, що заклад працює аж із 11 години. Дивно, бо до цього часу закарпатці вже встигають 3 кави випити. Та від вокзальної ідеї ми не відмовились і вирішили пройтися 100 метрів.

Автовокзал, розташований неподалік, у цей ранковий час також не вирізнявся особливою жвавістю, але дві кав’ярні в залі очікування були відчинені. Ми обрали ту, де у віконці шипіла кавоварка, розносячи навколо приємний кавовий аромат.

– Доброго ранку, – звертаюся до продавчині Тані. – Мені кави. Закарпатської. Таня кивнула і почала насипати мелену каву у ємність.

– А це точно закарпатська? – уточнюю.

– Ну так. У нас вся закарпатська.

Евеліна, яка весь цей час уважно слідкувала за процесом приготування, відзначила, що для нас роблять еспресо. Я знову звернулася до Тані: – Ви гарантуєте, що це саме кава по-закарпатськи? Бо, скажімо, я із Житомира, і хочу спробувати саме вашої знаменитої закарпатської.

На поміч Тані приходить колега, жіночка років за 40.

– В Житомирі ви точно такої кави не знайдете, – запевнила вона, очевидно натякаючи на особливість своєї кави.

Достеменно нам так і не пояснили, чим же закарпатський напій відрізняється від того ж житомирського.

Ми відмовляємося від цукру, щоб краще відчути смак, беремо свої картонні чарочки, платимо 4 гривні за порцію і відходимо до лавиці.

Евеліна робить перший ковток і виносить вирок: “Я відчуваю, що це суміш арабіки і робусти. Кава хороша. Коли її щойно зварили, вона виглядала ідеально – на ній була крема біло-коричневого кольору. Зварена, в принципі, правильно: Таня вичистила рожок, спресувала, засипала туди не свіжо змелену суміш, але хорошу. На смак кава з нотками гірчинки. Занадто вираженими, але це хороша міцна кава, яка може називатися “закарпатською”.


Наступним об’єктом нашого дослідження ми обрали ресторан найтитулованішого закарпатського готелю “Олд Континент”.

Офіціант з’явився негайно. На запитання, що бажаєте, відповідаю: закарпатської кави.

– Еспресо? – перепитав він.

– Я не знаю. Закарпатської.

– Тобто все ж таки еспресо? – не вгаває офіціант.

– Я хочу закарпатської кави. Я не знаю, яка вона, але багато чула про знамениту закарпатську каву, тож принесіть, будь ласка, саме її.

Офіціант зникає. Тим часом до нас підходить адміністратор готелю і пропонує загорнутися в ковдри. Оскільки для кавування ми обрали прохолодну терасу, пропозиція дуже доречна і ми погоджуємося. За кілька хвилин офіціант приніс підносики з кавою. Прийшов він у супроводі бармена. Я зауважую, що до візиту з нами останній готувався поспіхом, бо бедж з ім’ям “Ігор” пристебнутий догори ногами.

– Якщо ви бажаєте закарпатської кави, то я б вам рекомендував еспресо з вершковим маслом. Я сам родом з Ужгородщини і саме так наші люди в старовину її подавали, – пояснив Ігор.

Відповідь нас задовольнила. Ми смакуємо запропонований напій, чергуючи його з поданою водою із льодом та відкушуючи по шматочку крихітної плиточки фірмової шоколадки.

Евеліна відзначила високий рівень сервісу, а також смакові якості кави з маслом – вона ніжна, оксамитова, приємна. У ній менше гірчинки, ніж у вокзальній, вона більш густа і насичена. Крема залишається по стінкам чашки, а це свідчить, що кава хороша. А от посуд, в якому вона подана, вимогам не відповідає – чашки занадто широкі, і в них недостатньо грубі стінки – спеціалісти ресторану повинні це знати.

За свої порції олдконтинентівської закарпатської кави ми залишаємо по 14 грн і чайові та вирушаємо далі.


Кав’ярня “Goriziana” на площі Дружби Народів з дня відкриття здобула славу одного із найкращих закладів такого типу в Ужгороді. Багато хто гарно відгукувався про тутешню каву, називаючи її чи не найсмачнішою в місті.

У кав’ярні доволі людно. Зазвичай збирається тут місцевий істеблішмент – політики, юристи, керівники відділів силових структур. Оскільки в “Горіціані” самообслуговування, ми стаємо в чергу і відразу після нас підходить ще кілька відвідувачів.

Живу чергу обслуговує кілька дівчат. Видно, що у них багато роботи.

– Добрий ранок. Мені закарпатської кави, – звертаюся я.

– Ага, еспресо, – по-своєму зрозуміла мене дівчина.

– А ви впевнені, що вийде саме закарпатська?

– Взагалі-то у нас італійська кава.

– Я розумію, що в Закарпатті кава не росте, але у вас можна випити кави саме по-закарпатськи? – чемно запитую я.

Діалог триває кілька хвилин, через це ми затримуємо чергу. Дівчина починає помітно дратуватися. Її колега не приходить нам на допомогу, а демонстративно запитує наступного відвідувача про його замовлення.

Я не вгаваю і питаю, чи знають дівчата, що таке закарпатська кава, яку неодмінно повинен в Ужгороді спробувати кожен турист. Після довгих з’ясувань з’являється третя дівчина і каже, що закарпатська кава – це будь-яка міцна кава, приготовлена в Ужгороді з добром і любов’ю. – Так мені саме цю! – радію я і сплачую за своє замовлення 7 грн.

Евеліна резюмує, що кава по-закарпатськи у виконанні “Горіціани” – це очікувано добра кава, смачна, ніжна, з трошки солодкуватим смаком, витримана в італійському дусі. Саме в “Горіціані” можна скуштувати смачний міцний рістретто, з яким в Ужгороді взагалі-то проблема. Але і поданий еспресо цілком претендує на звання закарпатської кави.

Щодо обслуговування, то припускаю, що у туриста, який ніколи нічого не чув про “Горіціану”, могли залишитися не зовсім теплі враження.


Через день ми знову перетворилися на туристок і зранку вирушили до кав’ярні “Medelin” по вулиці Корятовича. Кажуть, починати знайомство з поняттям “ужгородська кава” слід саме з неї, оскільки це одна з перших спеціалізованих кав’ярень у місті. Але дивно: в якості закарпатської кави нам запропонували еспресо з великою кількістю крем-вершків і при цьому називали її то закарпатською, то віденською. Коштувала така порція 11 грн.


У найстарішому ужгородськму Снек-барі “Під замком” з 25-річною історією запропонований еспресо особливо передавав дух Ужгорода мабуть завдяки старовинній вулиці Ольбрахта і музейним експонатам навколо. Кава була смачна, міцна і що важливо – в приємно підігрітому посуді.


І наостанок ми завітали до вподобаного ужгородською молоддю лаунж-кафе “Panorama”. Кава по-закарпатськи тут виявилася міцною, гарною за кольором і смаком, з характерною кислинкою, у правильних чашечках з товстими стінками.


Висновок, який ми зробили з Евеліною після нашого квесту, звівся до усвідомлення того, що в Ужгороді таки справді найсмачніша кава. Вона дійсно особлива і завдяки своїй міцності та смаку не схожа на каву в жодному іншому регіоні України. Щоправда, з незрозумілих причин офіціанти й бармени не завжди можуть переконати в цьому приїжджого гостя. Бракує легенди, знання історії, патріотизму, бажання йти на контакт з клієнтом. Саме на це хочеться звернути увагу власників кав’ярень. Навчити офіціантів бодай два слова розповісти про те, що вони подають, не так і складно. Врешті, ніхто не забороняє вигадати власний рецепт приготування кави по-закарпатськи та не залишати гостя з хибною думкою, що закарпатська кава – це тільки міф.

А звертаючись до вельмишановних туристів, наголосимо: якщо ви захочете в нашому краї скуштувати справжньої закарпатської кави, заходьте до будь-якої уподобаної кав’ярні, замовляйте міцне густе еспресо або рістретто, з помірними нотками гірчинки, шоколадними вкрапленнями, з маслом, цукеркою, тістечком чи коньяком – не важливо, головне, приготоване з добром і любов’ю, то це і буде справжня закарпатська кава. Скуштуйте і переконайтеся – такої справді більше немає ніде!

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

0 #