До Закарпаття їдуть куштувати, можливо, і смакувати міцне еспресо, а нещодавно нова кава... приїхала до нас, і починає впевнено завойовувати ринок. Ми звикли щодня бадьоритися маленькою порцеляновою філіжанкою еспресо, проте і кава має багато граней, відтак в Ужгороді вже понад два місяці варять каву у турці на піску й подають її у керамічних горнятках.
Це новий феномен у ніші кав’ярень, невдовзі таке кавування може стати трендом, що диктуватиме нову культуру споживання улюбленого гарячого напою. Ужгородці ще з певною пересторогою ставляться до нового формату своєї кави-брейк, проте цікавляться, куштують експериментують, дехто вже вподобав каву по-східному, комусь ближча таки традиція еспресо, однак сама історія привабила вже багатьох.
Цю кав’ярню складно оминути, бо з вулиці помітні великі вітрини, за якими — цілий світ затишку, аромату й унікальних деталей інтер’єру, а крізь вікно видно дошку зі смачними пропозиціями. Великі мішки з кавовими зернами, кавові млинки, турки, горнятка, при цьому, нічого зайвого. Увагу привертає усміхнена дівчина, яка плавно водить туркою з кавою по гарячому піску, а потім подає гостям цю ж турку, керамічну чашку, на дні якої кілька крапель апельсинового фрешу, та скибку помаранчу. Клієнти самі наливають собі каву, від якої спокусливо віє прянощами. Цілий ритуал, навіть своєрідна кавова анімація… Як усе почалося, звідки в “еспресовому” Ужгороді з’явилася східна кава за унікальною рецептурою — у нашому матеріалі.
Лілія Лукеча, яка є господинею новоспеченого закладу східної кави, родом з Самбору, й захоплюється історією Юрія Кульчицького, який народився буквально у другому чи третьому селі від Самбора. Сама ідея десь на підсвідомому рівні зародилася, вочевидь, у дитинстві, тим паче її хресна мама працювала у кав’ярні в центрі Самбора. Після народження доньки майбутня власниця кав’ярні почала працювати менеджером у супермаркеті у відділах бакалії, кави та чаю.
Жінка настільки цим захопилася, що почала шукати фірми, які постачають щось нове, “не збите”. Й коли одного дня, десь у 2005 році вона повернулася з чергової виставки з посудом для супермаркету, то виникла думка, мовляв, чому вона цим усім займається для мережі магазинів, а не зробить зі своєї цікавої роботи хобі. Так усе й почалося — з кави і чаю. До реалізації задуму кафе в Ужгороді минуло близько семи років.
Щодо інтер’єру, то спочатку пані Лілія міркувала над ідеєю зробити все у китайському стилі, оскільки більший відсоток був чаю, ніж кави. Однак згодом вона відійшла від китайської теми, і більше хотіла зробити щось затишне.
— По-перше, люблю мінімалізм, хотілося мати дуже великі вітрини. Коли побачила це приміщення, то це було миттєво, у секунду — це я хочу, тут буде саме та кав’ярня, яку я хочу. — розповідає ресторатор, — Ідея самого дизайну — моя. З тими мішками, з тієї кавою… мене потім дуже багато людей переконували, що не треба тих мішків. А я наполягала на своєму. Те ж саме стосується кави на піску.
Коли постачальники почули, що господарка кафе хоче завезти машинку “кава на піску”, то сказали, що це марна трата грошей, з цього нічого не вийде, бо у Закарпатті так не звикли пити каву. Та пані Лілія остаточно вирішила, що саме це буде її родзинкою.
У новій кав’ярні, за словами власниці, наразі більшу перевагу надають таки еспресо, але привітні дівчата розповідають, що еспресо можна випити у будь-якій кав’ярні Ужгорода, а саме тут показують іншу культуру кавування. Не стільки звичайні еспресо, лате або капучино, чогось трішки іншого хочеться, десь вивести людей на якийсь інший рівень, показати, що ще може бути так, а може бути дещо по-інакшому. Коли кафе відчинилося, то не було жодної реклами.
— Моя реклама — це великі вікна й спілкування дівчат, — додає Лілія Лукеча.
Заклад відкрився понад 2 місяці тому, і вже помітно, що сюди приходять люди й питають, чи правда, що у тут є кава на піску.
— Нещодавно до нас приходили дві жінки й один чоловік десь віком 60 років. Вони питали, чи ми дійсно варимо каву на піску, ми кажемо, так варимо. А вони додають, а нам розповідали, а ми вже чули — настільки це приємно, ви собі не уявляєте, це такий бальзам, стимул щось далі робити. Може, і не все ще виходить так, як би хотілося, але те, що один одному переказують, мовляв, а ви чули, а ще дуже багато позитивних відгуків — я тоді просто на крилах, — усміхається наша співрозмовниця.
Вона тішиться, що цю каву дуже позитивно сприйняли, й додає, що, зважаючи на ужгородський досвід, є думка подавати каву на піску і в кав’ярні в Іршаві.
Хто вже куштував нову для Ужгорода каву, то підтвердить, що вона суттєво відрізняється від стандартного еспресо. І справа навіть не у анісі чи мускатному горісі… Пані Лілія пояснює, що кава по-східному містить значно більше кофеїну, ніж еспресо, оскільки синтезується з водою на піску значно довше, ніж у кавомашині. У кавомашині — це максимум 10 секунд, а кава на піску — це до хвилини часу, навіть якщо вмикати на максимум, аби швидко нагріти, все рівно там відбувається більше вимивання кофеїну. Кава по-східному завжди виходить якоюсь інакшою, бо ж цинамону можна всипати більше або менше…
Вона не може бути однаковою. Коли ж це все поєднується зі складниками за певними рецептами, то виходить вишукана, хоч і… інша кава. Каву треба ще й правильно пити — перш ніж налити у горнятко, туркою треба добряче стукнути, аби вона осіла.
Каву по-східному рекомендують пити з керамічного посуду (еспресо подають у грубій порцеляні).
Напої тут смачні і за назвою. “Кава Юрія Кульчицького” сьогодні зовсім інша, ніж та, яка була колись давно. Зараз її подають з апельсиновою цедрою, гвоздикою, мускатним горіхом і корицею. “Кава Франца Йосипа” — звичайна кава на піску, але подається з цинамоном.
— Всі питають, де наше ліжко (йдеться про “каву, яку подають у ліжко” — зі склянкою помаренчевого свіжовичавленого соку). “Кава для закоханих зі згущиком” вона має бути солодкою, звісно, такою, як і початкове почуття, — додає власниця кав’ярні.
Кавовій натхненниці кортить, аби меню було таким, щоб люди навідалися не просто задля галочки чи просто кави випити, їй хочеться з ними поспілкуватися, хочеться, щоб вони були як одна родина. Пані Лілія знає вже дуже багато клієнтів, з якими можна поспілкуватися про “що у вас нового”, “яке ви тістечко привезли”… Спочатку все починалося з того, що вони приходили й куштували всі види кави, згодом уже зупинялися на тому, що подобається. А є такі, що один день — так, інший — так. Тому й меню прагнули зробити таке, аби воно викликало усмішку, якісь цікаві запитання, щоб, знову ж таки, йшов процес комунікації. Господарка кав’ярні постійно намагається бути в руслі, вигадує нові смаколики, назви й щонеділі також варить каву для своїх гостей.
—Тепер я перейшла до більш організаційної роботи, документації, але кожну неділю я працюю з однією із своїх дівчат. Одну відпускаю, а інша залишається, аби я постійно була у тому тонусі — не хочу десь на якомусь етапі вислизнути, хочу постійно бути у тому русі…, — резюмує Лілія Лукеча.
Було багато дискусій і роздумів навколо назви закладу, а знайомий пані Лілії — стиліст Руслан Джангобеков запропонував назвати “посижу”. Відтак сімейні наради, поради колежанок, міркування — назва всім припала до душі.
— Дизайнер запропонував додати “на Швабській”. І тепер бачу, що йдуть люди й багато звертають увагу на назву “passiЖу на Швабській” — мені це дуже приємно чути. — радіє пані Лілія, — Коли ж я тут, маю час, не їжджу десь у податкову чи пенсійний, і чую замовлення, що кава на піску, то отримую від цього велике задоволення.
Довідково:
Кав’ярня Юрія Кульчицького була однією з перших у Європі. Юрій Кульчицький під час Віденської відсічі 1683 зголосився вийти з обложеного і голодного міста, щоб зв’язатися з герцогом Лотаринзьким Карлом V. Разом з надійним слугою-сербом Юрій Михайлович покинув місто в турецькому вбранні й перетнув ворожі лінії, співаючи османських пісень. Зв’язавшись з герцогом, обоє зуміли повернутися до міста з обіцянкою швидкої військової допомоги. Завдяки цим відомостям міська рада вирішила не здаватися турецькій армії паші Кара Мустафи, а продовжувати боротьбу.
12 вересня облога була знята військом європейських союзників на чолі з польським королем Яном III Собеським. Вдячні городяни Відня визнали Кульчицького героєм. Міська рада нагородила його чималою сумою грошей, а бюргери надали будинок у міському районі Леопольдштадт. Король Ян III Собеський безпосередньо надав Кульчицькому 300 мішків кави, яку знайшли в захопленому військовому таборі паші Кари Мустафи.
Кульчицький відкрив кав’ярню Hof zur Blauen Flasche (“Двір під синьою пляшкою”) у Відні в кравецькому ряду біля собору. Завдяки Кульчицькому кава стала відомою в Австрії, і з часом його кав’ярня перетворилася на одне з найпопулярніших місць у місті. Кульчицький завжди обслуговував кавою в турецькому вбранні, чим додавав оригінальності місцю. Іншою його ідеєю було подавати каву з молоком та цукром, що було невідоме туркам, але сподобалося віденцям.
Відкрита 1683 року кав’ярня Кульчицького була першою у Відні і однією з перших у Європі — каву на той час ще зовсім не пили у Східній і Центральній Європі, хоч вона вже поширилась на Заході — декілька кав’ярень працювали у Парижі, Лондоні, Оксфорді та Бостоні.
Адреса закладу: Ужгород, вул. Швабська, 71а
Евеліна Гурницька, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк