Фрагменти розмови з лідером гурту The Maneken, записана за обідом перед сольним виступом в Ужгороді, який запам’ятають надовго.
Кінець 2012 року видався несподівано музично насиченим для Закарпаття: спершу двічі Tomato Jaws, а тоді The Maneken підсадили місцеву публіку на якісну музику світового рівня, але українського виробництва.
За кілька годин до концерту в клубі Panorama by Kashtan, який відбувся 1 грудня, фронтмен The Maneken Євген Філатов поспілкувався з нами за обідом. Ми зберегли ту розмову, аби опублікувати її саме зараз – в день презентації 3-го альбому колективу.
Що ж, поїхали.
– Приємно, що в Україні з’являється все більше музикантів, за яких не те, що не соромно, а якими пишаєшся. У цьому списку проект The Maneken займає особливе місце. Чи можна казати, що поява такої музику і таких музикантів – це вже стала тенденція?
– Я живу досить активним соціальним життям, у мене є профайли практично у всіх соціальних мережах. Дуже часто мені надсилають свої роботи молоді українські музиканти: заради поради, допомоги, підтримки. Увесь цей матеріал я прослуховую, коли маю вільний час. Тому з упевненістю можу сказати, що певна тенденція все ж зароджується.
Якось я брав участь у цікавому заході під назвою «Український четвер». Там виступали молоді київські музиканти. Все звучало доволі якісно, не було жодної пісні ні українською, ні російською мовами. Музиканти виконують музику інтернаціонального характеру. Усе більше й більше молодих людей обирають для себе саме таку стилістику в музиці. Вона кардинально різниться від тих шлягерів, якими нас годували останні 20 років.
– Якщо говорити про мову, то нещодавно у вас також з’явилася російськомовна пісня. Як так сталося?
– На це є ряд причин. До прикладу, автором усієї лірики в останніх двох альбомах є мій друг Чарлі Стедлер – відомий режисер. Він зняв фільм «Дохла риба» з Гарі Олдманом.
Що ж до російськомовних текстів, то ми звернулися до російської письменниці Вікторії Платової. Вона є автором слів до пісні «Обратный билет». Я не можу сказати, що це пісня, яка має якийсь великий прихований зміст, але навіть прості речі треба уміти загортати у гарні та зрозумілі слова.
Для мене, як для артиста, це новий досвід та крок до основної публіки, яка є шанувальником моїх виступів. Адже незалежно від закордонних виступів, усе ж група The Maneken найбільше виступає у країнах колишнього СНД.
Часто буває люди кажуть, що ніколи навіть не могли б подумати, що я – український артист. Я розумію, що це визнання певного рівня музики, яку я роблю, а з іншого боку – це мінус у ідентифікації. Тому, цим «Обратным билетом» я хочу трохи розставити крапки над «і».
Є різні відгуки. Хтось пише, що давно чекав російської мови у піснях, хтось, що англійською краще. Думки розділяються. Утім, позитивних відгуків більше.
– Багато українських електронних виконавців відмовляються від української та російською мови у творчості через те, що це певна відповідальність?
– Однозначно. Багато людей звертаються часом увагу не стільки на музику, як на приспів – «про мене» чи «не про мене».
– Все ж, чи можна виділити кілька виконавців, за якими майбутнє української електронної музики?
– Я б виділив дует Awesomatic – це MC і DJ. Все доволі просто, але це дуже приємна музика в стилі хіп-хоп, тріп-хоп, ейсід джаз на дуже високому рівні.
Зараз я роблю ремікс для одного гурту під назвою Jacket for Friday. Це інді-рок колектив з Севасполя, з музики якого відчувається вплив Coldplay, Two door cinema club, Phoenix. Це той випадок, коли б навіть як, як спец у аранжуванні, послухав і навряд вгадав би, що ці хлопці з Севастополя.
– Сьогодні так стається, що українські та російські радіостанції ігнорують музику, яка дещо вирізняється від типової попси. На вашу думку, чи є зміст за будь-яку ціну пробиватися на радіо й телебачення, чи варто зосередитися на інтернеті?
– Я не сказав би, що інтернет – це настільки відкритий та вільний майданчик. Залучити аудиторію тут куди складніше, тому що в мережі необмежений вибір. Хоча дійсно: музична індустрія поступово переходить в мережу. Тим паче, з власного досвіду можу сказати, що музичне телебачення зараз здає позиції. Водночас, ігнорувати його ще зарано. Молодим музикантам варто прагнути на ТБ заради того, аби їх почули. Тобто працювати треба наполегливо, і не лінуватися.
– Ви виросли в сім’ї музикантів. А на якій саме музиці?
– На мій музичний світогляд, мабуть, найбільше вплинула «чорна» американська музика 70-их. Мій улюблений гурт на все життя – це «Earth, Wind and Fire».
Свій перший альбом я робив на основі музики, на якій я виріс. Тим не менше, радіоведучі охрестили мене «українським jamiroquai». Мені, звісно, приємні такі порівняння, але якщо дещо заглибитися сильніше, то все рівно прийдемо до «Earth, Wind and Fire» та інших, на них схожих.
Другий альбом я взагалі частково присвятив британській рок-музиці в стилі Coldplay.
Концепція мого проекту дозволяє так експериментувати, адже я скоріше є дизайнером музичного одягу, який вдягаю раз у рік на манекени. І це є його альбоми.
Третій альбом також буде зовсім іншим, але водночас матиме спільне з усіма попередніми треками з перших двох альбомів.
– Що ще хочеться пробувати?
– Написати музику для кіно. Але не просто підібрати саундтреки, а попрацювати з оркестром. У мене вже є досвід з короткометражками. Тому хочеться далі це розвивати. Взагалі, вважаю, що оркестрова музика живіша усіх живих. Вона мене чіпляє до глибини душі.
– Як можна розширити кількісно прошарок людей з гарним музичним смаком?
– Дати їм можливість вибирати. Треба створювати більше платформ, які забезпечують це. Як приклад, Вконтакте.
Якщо до мене в друзі просяться ті, кому менше 18 років, то я принципово заходжу до них на сторінку в розділ «Аудіозаписи». І ви знаєте, настільки різні вподобання… І це добре, бо «тєлік» для них вже не авторитет.
– Ви вмієте грати на кількох інструментах, чи не так?
– Я не вмію грати на скрипці та духових інструментах. На решті – вмію.
– Якщо б не вміли, це б заважало? Технології дозволяють компенсувати це.
– Звісно, заважало б, бо це обмежує тебе, і ти мусиш працювати з готовими записами. А я за те, щоб бути оригінальним, і нехай це будуть 3 ноти, але зіграні самостійно.
– Чи ходите ви по клубах, аби послухати діджеїв, інших виконавців?
– Так, я досі цікавлюся цією сферою, роблю ремікси, хоча більшість моїх зусиль йде на створення музики для групи The Maneken.
Хоча в ті дні, коли люди відпочивають – субота, неділя, у мене – будні.
Хай там як, але мені комфортніше у клубі бути за пультом.
Розмовляла Вікторія Рижова, Varosh.com.ua
Фото: Олександр Попович
