Люди

Світлана Ямалова про книгу «Стежками Карпат. 80 маршрутів в Українських Карпатах» Олега Ямалова

24 Червня 2019 861

Ужгородець Олег Ямалов захоплювався горами. Мандрівник встиг побувати у різних країнах світу – США, Новій Зеландії, Південній Африці, Швейцарії, Австрії, Італії та багатьох інших. Але улюбленим його місцем на землі – були Карпати. Щовесни він повертався зі Сполучених Штатів, куди давно переїхав з сім’єю, до рідних гір. Аби насолодитися їх красою та розробити нові маршрути.  

Так у 2004 році світ побачила перша книга «Стежками Карпат», в якій було 32 авторські маршрути Олега Ямалова. Цьогоріч же вийшла друга книга українською та англійською мовами – «Стежками Карпат. 80 маршрутів в Українських Карпатах», яка є найбільш докладним пішим путівником у Карпатських горах західної частини України.

На жаль, незважаючи на відмінну фізичну форму та гарне здоров’я, Олег Ямалов раптово помер, коли книга була на остаточній стадії опрацювання. Завершила роботу його дружина, Світлана Ямалова.

Саме з нею ми й спілкуємося про унікальне видання напередодні презентації в Ужгороді.

Презентація книги відбудеться в Ужгороді в Совиному гнізді 27 червня о 17:00.

Пані Світлано, розкажіть, перш за все, про саму книгу «Стежками Карпат. 80 маршрутів в Українських Карпатах» Олега Ямалова.

– Олег любив мандрувати і ми багато мандрували світом, відкриваючи для себе чудові місця і культуру Америки, Європи, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки, Азії. Але більше за все Олег полюбляв гори, і разом з Ником, чоловіком доньки Наталії, та їх друзями вони вирушали у значно складніші подорожі у Альпах та горах західної частини Америки. А Карпати завжди залишались для нього та його вірних партнерів по горах – рідними. «Наші Карпати», так називали вони ці гори, підкреслюючи рідство.

Старша донька Наталія разом з чоловіком, фізіотерапевти, вони живуть у Портленді, США; Людмила, американський юрист, працює у Дубаю; молодша, Жанна, працює в Амстердамі. Отже останні роки ми поділяли свій час між цими містами. Після повернення з Нової Зеландії ми провели два місяці у Дубаю, працюючи над книгою Олега. Він – вивіряючи 80 маршрутів для путівника, я – над структурною-стилістичною стороною текстів та перекладами.

Я вилетіла до Амстердаму на три дні швидше за Олега, а він мав до мене приїхати згодом. Ввечері поговорили скайпом, він був у чудовому гуморі і самопочутті. Зранку поробив справи з родиною, пішов до тренажерної зали, привітався з усіма, взяв рушник, зайшов до роздягальні і завмер назавжди, присівши, зі схрещеними доверху руками, так ніби захищався від чогось… Раптова зупинка серця, на фоні чудового стану здоров`я. Так світло в мить загасає у цілому будинку, коли раптово відключається електрична енергія. Вся родина, оточена друзями, зібралася у Дубаю – в розпачі, розгубленості. Дзвінки, дзвінки… з ОАЕ, США, Швейцарії, Нідерландів, України…

В останній вечір перед запланованою кремацією отримали листа за підписом 50 ужгородців: «Будь ласка, не робіть кремацію, відправте Олега в рідний край, мерія вже виділила місце для нього на Кальварії: там він буде ближче до рідних Карпат…». Ми завжди знали, що багато людей любили і високо шанували Олега Ямалова, а прочитавши такі зворушливі слова-прохання, прийняли рішення поховати його за закарпатськими звичаями. Ми і самі відчували, що Олег належить не тільки нам, родині, але і цьому краю. І одразу якось легше стало на серці – зрозуміли, що це було найвірніше рішення.

Літаком переправили Олега до України, а в Києві його зустріли бійці АТО, які переправили далі в Ужгород. Ту шану, турботу, любов, яку родина відчула в Ужгороді, ми ніколи не забудемо – Олегові друзі, знайомі і незнайомі ужгородці, надали нам таку потрібну в той час підтримку, яку не можна виміряти словами, а тим паче грошима. Щоб отримати таку шану, яку дістав Олег під час його останньої подорожі, треба було зробити багато добрих справ на землі.

Yamalov

Пройшов якийсь час, і я повернулася до путівника Олега, над яким він працював довгі роки – його потрібно було завершити і віддати шану Карпатам та їх людям – це була його мрія. Загалом книга вже була технічно повністю готова, написана передмова. Але завершити її було дуже складно, адже вона доволі специфічна. В Україні немає жодного подібного видання, тому «Стежками Карпат» є абсолютно унікальною для нашої країни.

Олег за першою освітою ядерний фізик, за другою – економіст-автотранспортник, тому він робив усе дуже детально. Інший момент – карти. Їх в Україні просто немає. Тому він їх вишуковував, де тільки можна було. Працював з автро-угорськими, чехо-словацькими, радянськими та електронними.

– На які ж видання ви тоді орієнтувалися, якщо в Україні подібних книг немає?

– Ця книга зроблена за найкращими взірцями західних путівників – американських, швейцарських. Видавництво нам навіть казало, аби ми не звертали аж такої уваги на художнє оформлення верстки та дизайн, а також обкладинки. Але мені було принципово, аби ця книга була найвищої якості – не лише за змістом, але й оформленням. Мені, як людині, яка якийсь час жила на Закарпатті, хотілося б, щоб українські шанувальники гірського туризму могли пишатися тим, що український путівник нічим не відрізняється від кращих путівників Заходу. І щоб західні туристи, які будуть користуватися ним, не дивилися на цю країну з висока, а бачили, що тут є талановиті люди, які вміють та можуть видати гарну книгу, які теж люблять ходити в гори та насолоджуватися їх красою.

– Що вважаєте найскладнішим під час вашої роботи над книгою?

– В Олега технічний склад розуму і для нього карти, цифри, азимути, розвилки, величезна кількість інформації – звичні речі. Для мене – ні. Тому мені було доволі складно в це все вникати. Ну, і звісно, у кожній з місцин, про які пише Олег, він був. Пам’ятав кожен привал, ночівлю, навіть розмови з друзями. А я намагалася зробити цю книгу зрозумілою та доступною для тих, хто лише починає ходити в гори.

Чим ця книга є важливою для читачів/користувачів?

– Вона є дуже помічною та цікавою для тих, хто ходить в гори. Доступною – для тих, хто лише починає. І безцінною як для перших, так і для других – адже вона може бути не тільки путівником, а й рятівником. Люди часто недооцінюють гори і переоцінюють себе. У підсумку – губляться або гинуть. Думають: «Карпати – це ж не Альпи, що там ходити». Олега це дуже засмучувало. У своїй книзі він навіть навмисно пише про відмінності Карпат і Альп. Адже кожні гори – і великі, і малі – є унікальними.

– Ви багато років живете в Америці і можливість подорожувати по усьому світу є, але літали до України кожного року. Чому?

– Так, Олег літав кожен рік для того, аби піти в Карпати. Бувало, що й кожні кілька місяців. Якраз після переїзду до Америки і почалося його активне захоплення горами і складання різноманітних маршрутів.

А з горами все просто – якщо раз спробуєш вже ніколи не зможеш зупинитися. Єдине що дуже засмучувало завжди – це кількість бруду, який є в горах. Олег та його друзі інколи ходили з пакетами і прибирали. Хай ми не змінимо світу, але хоча б малесенький його клаптик очистити нам під силу.

016

– Скільки часу працювали над книгою?

– Олег працював над нею багато років, вимальовував графіки, все прораховував. А я завершувала її на останньому етапі.

Дуже багато часу витрачалось на деталізацію та перенесення інформації на карти. На Закарпатті декілька вершин можуть мати одну саму або подібні назви. Тому друг та колега Олега по горах, Сергій Фільбаба, приїздив з Мукачева до Ужгорода ледь не кожен другий день, аби лише ми разом усю цю інформацію перевірили і ніде не помилилися.

Пошук видавництва – теж була задача не з простих. Деякі з них нам казали, що впораються і все зроблять, а потім виявлялося, що досвіду немає, спеціалістів немає, уявлення як усе робити – також. З картами працювати ніхто не вмів. Неможливо працювати, коли люди не знають, що таке справжній путівник і що таке гори. Словом, багато пошуків було перш ніж ми вирішили співпрацювати з видавництвом Folio, яке було зацікавлене у роботі.

Я, до речі, була незадоволена дизайнером видавництва і не змогла знайти дизайнера, який би взявся за нашу нову книгу, тому пішла іншим шляхом – відшукала того, хто робив дизайн першої – Анатолій Купар. І, на щастя, нам одразу вдалося порозумітися. Так ми розпочали роботу над цим проектом разом з людиною, яка вже розуміла про що йдеться.

Презентація книги у Мистецькому Арсеналі у Києві

У книзі дуже гарні фото. Хто автор?

– Олег зробив тисячі фотографій, а в книзі вокаристані його фото та його партрерів по горах – ільшість фото робив сам Олег, але є й фото від інших закарпатських фотографів – Сергія Фельбаби, Петра Паровинчака, Віталія Гродницького та Ігора Меліки.

– Чи можна вже придбати книгу?

– Наразі можна зробити передзамовлення на нашому сайті, а з 25 червня її можна  знайти на полицях деяких книгарень в Ужгороді та на сайті видавництва «Folio».

Вже є багато людей, які ледь чекають, коли книга буде готова. І це не обов’язково люди, які ходять в годи. Хтось просто хоче її мати в своїй колекції. Для багатьох це книга-мотиватор до дії – людина стільки років жила в США і приїздила кожен рік в Карпати, а ми, ті, хто тут живе, як часто бачимо їх?

004

Мене час від часу питають, чому Олег так любив гори. І ви запитали. А от він сам казав, що пояснити це важко – потрібно хоча б раз сходити, аби зрозуміти. Гори – це натхнення, відпочинок, насолода. Гори треба відчути. І власне ця книга для того. Читачеві вона промовляє – ідіть в гори, подивіться, спробуйте, почніть з маленьких маршрутів і рухайтеся далі. Мені б дуже хотілося, аби діти з батьками ходили в гори, аби їх на це надихала книга Олега. Чим більше людей буде ходити в гори, тим більше вони їх будуть цінувати, змінювати життєві цінності.

Росана Тужанська
Фото: Фото: Карл Смутко

103 #
# Олег Ямалов # Стежками Карпат