Життя

Лора Аrt: руйнівниця стандартів

30 Жовтня 2013 5 043

Дизайнерка Лариса Чмельова (у мережі вона відома під ніком Лора Аrt) працює в абсолютно нехарактерному для Закарпаття, України і Східної Європи стилі. Строкаті шаровари, яскраві туніки, тюрбани і брязкальця – все одразу і багато.

Дозволити собі розкіш бути не таким, як усі під силу не кожному. Та тому, хто наважиться, і зробить виклик стереотипам, в нагороду дістається переконлива неординарність, відчуття суцільного свята і гарантована увага від оточуючих. Саме такі люди надихають Ларису. Для таких вона хоче працювати і розвиватися. Нам дизайнерка розповіла про далекий Гоа, вільнодумні ідеї і незаангажовану творчість.

Мрія стати дизайнером одягу у Лариси з’явилася випадково і зовсім по-дитячому. Шкільна подруга марила роботою моделі. А моделям потрібен одяг. От Лариса і сказала, що шитиме подрузі сукні, аби та демонструвала їх на подіумі.

Жарти жартами, а творчі задатки дівчинка проявляла змалку. Останні сторінки шкільних зошитів були густо вкриті силуетами і фасонами вбрання. А от на ляльок чомусь не шила, – каже дизайнерка. – Мабуть тому, що більше люблю вигадувати ідеї, а кропітку роботу з пошиття доручаю іншим, більш терплячим.

Східна тема викристалізовувалася поступово.

– Я зростала у творчій сім’ї, допитливій, непосидючій. Батьки багато подорожували, з поїздок привозили сувеніри, у тому числі, східні. Вдома назбиралося доволі багато ваз, світильників, подушок, гобеленів та інших предметів інтер’єру в індійському стилі, які мені дуже подобалися. А коли в Ужгороді почали проводити Гоа-вечірки, в організації та оформленні яких я активно брала участь, довелося детальніше ознайомитися зі східними течіями і напрямками.

Поволі у майбутньої дизайнерки почало з’являтися відчуття, що все це їй дуже близьке і рідне. Наче довго блукаючи чужими землями, ти раптом опиняєшся в місці і атмосфері, де тобі затишно і комфортно, як вдома. Гоа-вечірки, які організовували Ларисині друзі-ді-джеї, музиканти та декоратори сильно вплинули на формування її смаку.

– Це були суцільні свята – гучні, веселі, часто Оpen Air з відповідним дрес-кодом і атрибутикою, які тривали по 3-4 дні, – пригадує дизайнерка. – Спочатку я сорочки туди одягала, а потім увійшла в смак і почала всяке вигадувати, чіпляти, пристібати і так воно пішло.

Паралельно Лариса записалася в ПАДІЮН до студії дизайну "Твій стиль". Дівчата там придумували і моделювали одяг. Керівниця гуртку Маргарита Сойнова давала тему і кожна повинна була розкрити її по-своєму. Вкінці всі малюнки викладали по колу. Ескізи Лариси завжди помітно вирізнялися від решти неймовірною фантазією і "безбашенністю".

– Мені все хотілося вмістити в той малюнок. Весь час здавалося, що образ іще неповний, що треба ще цього і цього. Ну прямо як і зараз, – сміється дівчина.

Неординарного молодого дизайнера-любителя помітили і на обласному фестивалі "Арт-революція", який проводився при ПАДІЮНі. До слова, Лариса Чмельова стала його постійною учасницею й за 9 років існування фесту пропустила всього 3 покази, причому з поважної причини – народження дітей. Показ Чмельової ні з ким не переплутаєш: традиційних вибух кольорів, фактур, тканин і міксування елементів.

До сьогодні Лариса не зраджує вподобаному стилю, хоча й помітно подорослішала. У хронології показів можна простежити еволюцію творчості дизайнерки. Образи стають дедалі досконалішими, колекції грамотнішими. Коли ж настав час визначатися з майбутньою професією і обирати виш, було зрозуміло, що це точно не буде щось економічне чи юридичне.

– Спочатку я вступила на факультет режисури Київського національного інституту культури і мистецтв, де навчалася моя мама. Боялася, що не зможу вступити відразу на факультет дизайну, оскільки не мала спеціальної освіти з малювання. Але вже після першого курсу перевелася, показавши папку напрацювань зі створення одягу та численні фестивальні грамоти, і почала займатися тим, що мені насправді до душі.

Навчаючись за спеціальністю "Художник-модельєр конструктор-технолог" Лариса освоїла тонкощі крою, але не піддалася насаджуваним шаблонам і стандартам. Її роботи часто епатували і дратували викладачів, за що не раз дівчина отримувала занижені оцінки. Еклектика, мікс непоєднуваних матеріалів, суцільний бунт і виклики у класичному виші не віталися. Зате одногрупники були в захваті і пророкували Чмельовій велике майбутнє.

– На бакалаврську роботу прототипом свого костюму я обрала один з образів Вів’єн Вествуд. Її стиль мені дуже близький і я на повну використала притаманну їй багатошаровість: шаровари з величезними кишенями, блузка з бавовни, корсет і мереживо. Викладачі мене розкритикували, але для мене набагато важливішою виявилася думка знайомої – яскравої епатажної дівчини з червоними дредами, яка від цього образу була в захваті. Врешті, і викладачі змирилися та поступово перестали занижувати мені оцінки, мовляв, у світі моди, дійсно, бували випадки, коли авангардист-художник порушував усі загальноприйняті канони і ставав знаменитим.

– Я не розумію таку колекцію, коли 10 суконь відрізняються одна від одної тільки тим, що тут кишенька, тут ґудзик, а там пришита рюш. Я тону і задихаюсь від цього. Завжди робила по-своєму. І ламала стандарти. Нас учили, що треба брати джерело і з нього розвивати форму. Я вважаю, що всього цього взагалі не треба. Форма може бути кінцевим результатом створення образу, а може бути і його джерелом. Переконана, що можна зробити цікаву цілісну колекцію не за законом, де першими повинні бути брюки, далі спідниця, потім сукня. Головне, на мою думку, так продумати всі образи, щоб чітко було видно одну лінію і щоб все плавно перетікало одне в інше.

Повернувшись додому в Ужгород вже дипломованим спеціалістом, дівчина влаштувалася працювати технологом на приватне підприємство з пошиття одягу. Тим часом, продовжувала створювати колекції все у тому ж східному стилі. Почала шити і на замовлення, але до клієнтів ставиться вибірково. Не відмовляє тільки таким же ексцентричним, неординарним і творчим особистостям, як і вона сама.

– Я працюю з клієнтом тільки у тому випадку, коли наші смаки максимально співпадають. Не люблю, коли дівчата починають вагатися, спрощувати модель, додавати до неї якихось стандартних ліній і тривіальних елементів. Від цього образ відразу тьмяніє і втрачає індивідуальність. Мені хочеться, щоб одяг був не просто для того, щоб взимку не було холодно, а влітку не було спекотно. А щоб передавав якісь емоції, враження, розкривав і показувала частинку душі свого власника.

Не так давно у одному з ужгородських торгових центрів з’явилася крамничка, де одяг від Лори Аrt виставлений на продаж. Покупців не так багато, але дизайнерку тішить, що близькі по духу люди, можуть знайти тут потрібну річ.

– На даному етапі я не ставлю перед собою комерційної мети, оскільки до цього треба підійти серйозно і приділяти достатньо часу. Це неможливо, бо в мене тепер двоє маленьких дітей. Але приємно, що люди підходять, цікавляться, іноді щось купують. Причому, серед клієнтів – не тільки молодь, яка шукає вбрання на конкретну тематичну вечірку, а люди, для яких цей стиль є природнім, звичним і повсякденним.

Сама Лариса є живою рекламою своїх виробів. Одягається яскраво й індивідуально – туніки, шарфи, які пов’язані будь-де і виконують різні функції, торбинки, намиста, численні фенечки і неодмінно – шаровари.

– На мене реагують по-різному, хоча я не вважаю, що виглядаю якось аж мега-особливо. Комусь подобається, і вони привітно посміхаються. Комусь відверто ні. Бабусі з неприхованим, навіть якимось дитячим здивуванням озираються вслід. Днями йшла повз школу. З відчинених воріт вибігають школярі років 15 і просять зі мною сфотографуватися. Мені аж незручно стало.

Лариса мріє додати у буденне життя яскравих плям. Вона переконана: якщо їй такі образи піднімають настрій, то і когось іншого вони теж можуть порадувати.

– Такі люди в Ужгороді є. Особливо це помітно, коли вони сходяться в одному місці і тоді ти насправді бачиш, що їх багато. До речі, усі вони між собою пов’язані, як павутинки – їх легко зібрати один із одним. Це люди зі спільними інтересами, цікавими ідеями, в основному, творчі особистості. Вони всі схожі і одночасно різні. Коли я з такими людьми спілкуюся, вони надихають мене. А вони кажуть, що я – їх. Іноді ми збираємося, обговорюємо якісь проекти, ділимося враженнями, сперечаємося, підказуємо щось одні одним… Це фантастично. Після цього хочеться творити і не піддаватися сірості. Добре що такі люди є і нас стає більше. Радість переможе.

Улюблений предмет гардеробу дизайнерки – шаровари. Вона вважає їх найбільш універсальною річчю і найчастіше застосовує у своїх колекціях. Шаровари легко комбінуються з блузами і туніками, до них прекрасно підходять різні фактури і малюнки. За якимись особливими тканинами не ганяється – використовує те, що можна зайти в Ужгороді. А якщо нічого не підходить для втілення задуму, сама фарбує і тонує тканину.

Так сталося, що досі Лариса не побувала на землі своєї мрії, але знає, що колись неодмінно туди потрапить. І коли нарешті добереться, то точно буде вдягнута в шаровари.

– Моя мрія – поїхати на Гоа, побродити по пляжу, по їхнім базарам. Я так багато знаю про Індію, що, здається, коли там опинюся, зможу відразу зорієнтуватися, що де знаходиться. Ідеї черпаю з фото та відео. Дуже люблю фільми про вечірки, які проходять на Гоа, уважно розглядаю, як там одягнуті люди. Це мене неймовірно надихає.

Наразі Лора Аrt працює над новою весняною колекцією. Вона поділилася секретом, що хоче зробити щось у форматі костюмованого театрального виходу.

– Давно виношую ідею використати на сцені флуоресцентні тканини. Для цього потрібне спеціальне світло. Буде дуже ефектно, коли костюм виглядає по-одному, а коли вмикається неонове світло, то це би був зовсім інший образ. Бачу в уяві яких-небудь психоделічних риб, метеликів, щоб воно все було набите на тканині. Не знаю, чи вийде, але дуже хочеться. Думаю, заради показу, заради цього одного дня в році я викладуся, але зроблю. Воно цього варте. Взагалі чудово – знайти себе і знати, чим тобі насправді хочеться займатися.

P.S. Придбати речі від Лори можна в ТЦ "Едельвейс" або знайшовши її у соціальній мережі.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Андрій Кирилюк

0 #