Люди

Олег Петросов: професія лікаря-діагноста схожа на роботу слідчого – розслідування приводить до правильного діагнозу

27 Січня 2021 5 424

Перед записом інтерв’ю я попросила Олега Володимировича показати під мікроскопом клітини з матеріалів здорової і хворої людини. З ними він працює щодня, встановлюючи діагнози. З’ясувалося, що для непідготовленого спостерігача помітити різницю неможливо. А от професіоналу набір плямок, цяточок, їх кількість, розташування і скупчення свідчать про наявність чи відсутність в організмі одного з найнебезпечніших і таємничих захворювань людства – раку.

Учені досі не можуть достеменно пояснити причини появи цього захворювання. На якомусь етапі у здоровому тілі серед сотень трильйонів клітин в одній стається збій. Мутована клітина починає стрімко рости. Якщо імунна система самостійно не виправить «неполадку», злоякісна пухлина розростеться і це призведе до смерті всього організму.  

Якісна сучасна діагностика на ранній стадії дає багато можливостей правильно призначити лікування та цілком здолати недугу. На цьому зробив акцент лікувально-діагностичний центр Credoclinic, створивши новий підрозділ – першу на Закарпатті приватну гістологічну лабораторію. У команду запросили одного з кращих патологоанатомів – Олега Петросова. Його лікарський стаж у діагностуванні онкологічних захворювань складає 47 років. За цей час він зробив близько 200 тисяч аналізів. На Закарпатті такого досвіду не має жоден спеціаліст у цій галузі.

До 73-річного Олега Володимировича приходять по правду – жорстоку чи обнадійливу. До нього приїздять навіть після закордонних клінік та іменитих світил медицини.  Його діагноз стає вирішальним у виборі подальшої тактики терапії.

Знайомимося ближче з лікарем та його діяльністю.      

Даруйте, що затримала вас вже пізня година, а ви весь день були на роботі. Чим зазвичай наповнюєте вечори, повертаючись додому? Як відволікаєтеся від мікроскопу, препаратів, буденної рутини?

– Боюся вас розчарувати неромантичною відповіддю, але зазвичай я йду додому і продовжую працювати – читаю професійну літературу, дивлюся нові методики, а потім усе це впроваджую. Напевно, я нудний, бо моя доба складається тільки з роботи.

Над чим ви щойно працювали?

– Прийшли двоє – чоловік і дружина. Принесли бронхи, треба було вирішити головне питання – рак у нього чи ні.

І що там?

– На жаль, діагноз невтішний. Рак запущений. Я зателефонував клініцисту, там велика пухлина, шансів, на жаль, немає. Це дуже важко, особливо, коли я знаю пацієнтів, а не просто працюю із матеріалом. Але це моя робота. Їй я присвячую 90% свого життя.

Petrosov 2

Коли ви востаннє були у відпустці?

– Уже 30 років не був у відпустці. Але я не фанатик – просто я роботи не помічаю. До кінця дня можу фізично втомитися , очі болять від мікроскопу, але щоби сказати, що мені все набридло, що я не хочу йти на роботу і хочу у відпустку, то такого немає. Хтось любить день і ніч дивитися футбол, а я люблю працювати. Я і моя робота – одне ціле.

Я здивувалася, коли дізналася, що ваш фах має назву «патологоанатом». Це слово звучить доволі лячно. Я думала, люди цієї професії мають справу тільки з покійниками. Насправді, ви діагностуєте часточки тканин на предмет наявності чи відсутності в організмі ракових клітин, правильно?

– Це офіційна назва, хоча я не люблю вживати це слово.  Просто у світовій медицині не розділяється діагностика після смерті і прижиттєва. Хоча, коли я тільки прийшов працювати в Закарпатський обласний онкодиспансер, то саме це і робив – розтинав трупи. А потім цю сферу передали обласній лікарні і я почав займатися лише біопсією. Тому мою професію можна ще називати так: лікар-діагност, морфолог, клінічний патолог. Іншими словами, я онколог, який займається прижиттєвою мікроскопічною діагностикою пухлин.

Хірурги ведуть статистику, скільки вони зробили операцій, акушер-гінекологи – кількість прийнятих пологів. А у вас можна підрахувати, скільки ви поставили діагнозів?

– Так, у середньому протягом 47 років роботи я зробив близько 200 тисяч аналізів. Думаю, це немало.

У вас не закарпатське прізвище. Звідки ви?     

– Моє коріння – із Вірменії. Хоча народився я і школу закінчував в Азербайджані, Баку. Там же, в Академії наук, пройшов школу фізики (ми вчилися за університетською програмою). Це дало змогу думати про медфак, бо ця професія завжди актуальна. Але то були тривожні часи Нагірного Карабаху, вірменська діаспора перебувала у конфлікті з Азербайджаном і моя родина вирішила тікати з Баку. Разом із тіткою, двоюрідним братом і однокласником ми відкрили мапу Європи. Тицьнувши в неї пальцем, поцілили в Ужгород, купили квитки на потяг і вирушили в дорогу.

Тут не було жодного знайомого. Настав час вступати до вишу, я подав документи в УжДУ, набрав дев’ять балів і пройшов. Після закінчення навчання потрапив за розподілом до Свалявського району. У селі Сусково був головним лікарем сільської амбулаторії. На той час уже був одружений, паралельно отримав звання доцента на кафедрі мікробіології. Коли в Ужгороді звільнилося місце патологоанатома в онкодиспансері, ніхто не хотів туди йти, бо це вважалося непрестижною, зневажливою, до того ж, відповідальною професією. Мені запропонували і я погодився. Гістологія мені подобалася, розтини – ні. Але без цього не візьмеш матеріалу, щоби поставити точний діагноз. Так я втягнувся в аналіз і діагностику.

На той час на Закарпатті було багато випадків раку?

– Уже тоді, у 1972 році, говорили, що рак помолодшав і знахабнів. Коли я прийшов працювати в обласний онкодиспансер, було 4200 одиниць матеріалу на рік. А коли через 47 років я звільнявся, то ця цифра сягала 23 тисячі. А працювали ми майже із тим самим штатом. Тобто навантаження збільшилося у п’ять разів.

Petrosov 3

Наскільки медицина, діагностика зазнали змін відтоді?

– На початку моєї діяльності не було ендоскопії, УЗД, КТ та МРТ. Я майже всліпу все діагностував і, якщо відверто, то і тепер це роблю. Фарбу, якою я користуюся для забарвлення матеріалів, вигадали ще у XVIII ст., але вона досі вважається найкращою.

А от наука пішла в імуногістохімію. Ще придумали моноклональні антитіла, які виробляються ідентичними імунними клітинами. Тобто антитіла підходять як ключ до замка. Моноклональні антитіла можуть використовуватися як для виявлення специфічного антигену в організмі, так і для його знешкодження. Наприклад, береться панель, на ній 10 зрізів. Із десяти один пофарбувався, а дев’ять – ні. Значить, буде діагноз той, що пофарбувався. І від людини тут нічого не залежить – потрібно правильно підготувати препарат і подивитися на результат.

Десь ви додатково навчалися, чи вміння прийшло у процесі роботи?  

– Мене відправляли на курси до Києва, але переважно до всього я доходив самостійно. Дуже це подобалося. Я вважаю, що якщо ти вже обрав якийсь напрямок, то мусиш у ньому розбиратися достеменно.

Чого більше у гістології – математики, біології чи хімії? І як загалом поводяться ракові клітини?

– Усе в купі. Я навіть сказав би, що ця наука наближена до роботи слідчого. Потрібно розкрутити ситуацію. Наприклад, приходить до мене хворий і бідкається: у Києві мені те сказали, у Будапешті – те, я не знаю, що мені робити. Я беру і починаю розкручувати діагноз. Потрібна клініка хвороби, потім ти порівнюєш це з випадками з практики, багато читаєш, вивчаєш кожну клітину, радишся із колегами. Помилка морфолога тут вартує життя пацієнта. Розумієте, на ранній стадії рак можна вилікувати, але лікування варварське. Якщо ти напишеш рак, а його там немає, то ти робиш людину практично інвалідом, бо вливаєш у неї сильну хімію, від якої знищуються здорові органи.

Поясню вам сутність ракової клітини: у неї відбувається обмін речовин. Вона приймає їжу, переробляє її і видає відходи. Але цей обмін речовинами у неї удесятеро швидший, ніж у нормальної клітини. Ця ненажера витягує із організму всі білки, вуглеводи, вітаміни. Людина худне і це неможливо зупинити.

Нормальна клітина в середньому може ділитися близько 50 разів, а потім помирає. Навіть ДНК у кожної клітини скорочується і настає момент, коли її просто нема. А злоякісна не скорочується, стає вічною. Здорові клітини функціонують за своїм механізмом – вони розмножуються. У момент, коли їм нема де розмножуватися, вони виділяють речовину, яка блокує їх ріст. Рана зажила і їй більше не потрібно наростати. А у ракових клітин цієї речовини немає. Вони навпаки виділяють речовини, які їх же і стимулюють. Тож із ними дуже важко боротися.

Важливо вчасно розпізнати онкологію. Якщо написати, що раку нема, а він є, – ти прирікаєш пацієнта на запущену форму, яку потім вилікувати неможливо. І цих коридорів, порогів – маса. Тому під час роботи над діагнозом ти використовуєш усе – математику, хімію, біологію, а головне – досвід.

Помилки траплялися?

– Фатальних не було. Бувають випадки, коли сумніваюся. Тоді роблю додаткові досліди, щоб упевнитися. Я не Бог – така сама людина, як усі. Кожна третя біопсія ставить людину в тупик. А помилитися може кожен. Мені навіть із Ірландії надсилали листа і вибачалися, що вони неправильно поставили діагноз. На щастя, на мене скарг не було.

Petrosov 4

У вас є якась власна індивідуальна методика, відмінна від інших?

– Так, я виробив свою манеру, яку нікому не нав’язую. Наприклад, отримую препарат. У частині препаратів відразу видно – біле чи чорне. Там сумнівів не виникає. Але у понад третини матеріалів – усе на межі. Усе на все стає схожим. Ти підходиш до цього порогу і повинен зрозуміти, де починається кімната, а де – коридор. Хворому у стані стресу до лампочки всі твої сумніви – він повинен знати точно, що в нього. А 40% – всього незрозумілого. І тоді ти забуваєш про закордонні модні методики, а опираєшся на свій досвід і власну методику. Я більше зважаю на анамнез, знаю, що питати у хворого. Будь-який штрих уже допомагає діагнозу. І не врятує МРТ, бо там заходять із одним питанням, а виходять – з трьома. Усі дослідження дуже важливі, але коли у мене є результати КТ, МРТ, проте я бачу зовсім інше, то у 99% випадків правдивим виходить мій діагноз.

Можете пригадати найцікавіші випадки?

– Найбільше люблю випадки, коли людині поставили рак, а я його зняв. Тоді це мої найулюбленіші пухлини. Якось до мене звернувся чоловік. У сорокарічному віці йому поставили діагноз «рак». Я починаю аналізувати, кажу, щоби прийшов завтра. Починаю усе збирати по крупинкам, як починалося, як протікає. Думаю про цей випадок усю добу і потім пишу: раку нема. І я сміливо взяв на себе таку відповідальність. Але буває і коли не впевнений. Тепер імуногістохімія дуже спростила роботу патологоанатому. Пофарбувалося і все – можеш ти що хочеш робити. Але все одно розум і аналіз повинні бути на варті. Бо знову ж таки: посилають аналіз до Києва, приходить відповідь, я дивлюся – невідповідність. І починаєш знову розкручувати, аналізувати, перевіряти.

Чого більше у ваших робочих матеріалах – раку чи доброякісних пухлин?

– Я не сказав би, що щось переважає. По-різному. Я завжди ходжу по лезу між здоровими і хворими людьми. Поняття раку неоднозначне. Є агресивні пухлини, а є менш агресивні. Є доброякісні, які поводяться як злоякісні. У моєї знайомої була доброякісна пухлина яєчника, їй його видалили, а він почав рецидивувати. Вона продала квартиру, щоби лікуватися, і неможливо було зупинити цю доброякісну пухлину. Уже 10 різних операцій перенесла, дивишся у мікроскоп – а вона доброякісна.

Я не захоплююся клітинами і не розмовляю із ними. Усі ракові клітини – нерухомі, всі – фіксовані. Я не шукаю контакту з ними, але через них я можу знайти контакт із хворою людиною. Я знаю, що чекає цього пацієнта. Знаю, як йому допомогти, аби хоча би зняти болі.

Petrosov 5

Медицина не стоїть на місці. Раз-у-раз чуєш, що в тій чи іншій країні учені майже на порозі винайдення ліків від раку. Напевно, повинні з’являтися і препарати більш дієві, ніж були десятки років тому?   

– Це складне і спірне питання. Річ у тім, що є ліки, які діють на ракові клітини, але при цьому вбивають і весь здоровий організм. Хіміотерапія садить печінку, нирки, імунітет, кров. Дай більшу дозу при злоякісній пухлині – уб’єш і все живе в людині. Трохи переступиш – і все. Коридор тут настільки вузький, що дуже важко балансувати.

Наприклад, пухлина на груді. Видаляють тканини, всю молочну залозу. А проходить час і в цьому рубці виникає рецидив. Звідки ж він узявся – все широко забрали, а там рецидив. Виявляється, ракові клітини мають властивість дрімати, не розвиватися. Щойно щось ослабло, ти переніс грип – і вони активовуються.

А щодо препаратів, то так, вони з’явилися. На онкологічному ринку це найбільш прибутковий бізнес. Знаєте, як презентують нові препарати? Фармакологічна фірма придумала якийсь новий препарат. Їй потрібно просунути його на ринок. Вони пишуть статті, збирають повний зал академіків, професорів, обід, випивка. Частина цих людей уже залежить від цього. І от цей лікар приїжджає додому і каже: ці ваші ліки – фуфло. От я був на презентації, так там презентували найновіший препарат. Давайте будемо ним користуватися. Минає кілька років, знову той професор поїхав на зустріч і каже: то все вчорашній день, є новіший препарат. І важко вловити момент, де з’являється дійсно якісний препарат, де – істина, а де – бізнес.

Тому важлива вчасна діагностика. Першу стадію раку можна побороти на 90% з усіма наявними препаратами. Друга виліковується на 50-60%, третя – 10%, на четвертій, на жаль, шансів немає. Тут лише може статися диво, якщо початково був неправильно встановлений діагноз.

Найбільшим досягненням сучасної медицини, на мій погляд, є те, що людину можна позбавити мук і зменшити біль.

Часто родичі приховують невтішний діагноз від близької людини. Як ви гадаєте – це правильно, чи гуманніше все ж таки сказати правду?

– Я – за правду. Просто потрібно психологічно підтримати хворого. Коли там повний кошмар, я ніколи не скажу, що все буде добре. Бо я відповідаю за кожне слово. Краще не обманювати, нехай людина встигне зробити якісь важливі речі.

Іноді в ЗМІ трапляються неймовірні історії про повне видужання на пізній стадії раку. Можете пригадати щось схоже?

– Ні. Річ у тім, що жодне хронічне захворювання не виліковується цілком. Досягається стадія ремісії, холодного періоду, і все. Людина може лежати ще 10 і 20 років, а встати не може. Рано чи пізно станеться рецидив або нашарується якась інша хронічна хвороба. Тому перемогти рак неможливо. Можна відтермінувати загострення і ми за це боремося. Але якщо діагностувати рак на ранній стадії, то він не повернеться. Наприклад, у дитини у 5 років виявили рак, а померла ця людина від нього у віці 75 років. То можна чи не можна казати, що в дитинстві він не був вилікуваний?

Що робити, щоби уникнути раку?

– Нема рецепту. Не можна сказати: тут ходіть, а там – ні, бо захворієте. Є 3 основні причини захворювання.

Перша – канцерогени. До певного моменту імунна система їх виводить. Але якщо сильний канцерогенний удар і слабкий захист, з’являється рак. Імунітет виміряти неможливо, але вплив канцерогенів на мій організм я можу зменшити – уникати загазованих автомобілями ділянок у місті, не зупинятися на світлофорі впритул до переднього автомобіля, у якого працює двигун.

Друге – це харчування. Питна вода повинна бути питною. Продукти – натуральними.

Третє – імунітет. У здоровому організмі є багато клітин-кілерів, вбивць цих поганих клітин. Тому треба підтримувати організм у такому стані, щоби він сам міг боротися із хворобою. Я часто кажу: вас лікар не вилікує, допоможіть собі трохи самі.

Насправді, рак – не такий страшний на початковій стадії, просто треба його вчасно виявити. Треба хоча би раз на рік обстежуватися і не допускати навіть першої стадії. Відвідувати мамолога, гінеколога, уролога, дерматолога, перевіряти щитовидку, шлунок, легені.

І головне – вашими друзями повинні стати сонце, повітря і вода. Дозоване сонце, чисте повітря. Ви знаєте, що найкращий запах – це його відсутність? Тільки аромат озону. Все. Ще вода і правильне харчування. Тому будьте здоровими і ніколи не потрапляйте до мене. Приходьте пофілософствувати про життя, а не про болячки.

Партнерська публікація

Лариса Липкань, спеціально для Varosh

Фото: Карл Смутко

0 #
# медицина # Олег Петросов # Сredoclinic