Люди

Карпати, Крим, США та Абхазія через об’єктив мукачівця

27 Лютого 2013 5 602

Мукачівець Дмитро Стороженко переконаний, що якщо увесь час боятися, то можна нічого у житті так і не побачити.

Далі пряма мова:


Гори – це таке місце, де людина може відчути те, чого ніколи не відчувала. Це щось принципово нове, свіже, вільне. Тому, мене туди й тягне. 

Можливо, ви колись бачили: альпіністи, коли підкорюють вершини, на самому верхів’ї стають на коліна і починають плакати. Важко пояснити, що це за сльози. Може, щастя або й від тієї краси, яка постає перед очима.

Після стрибка з парашутом я десять хвилин лежав на землі і не міг повірити, що можна відчути те, що було щойно – повне відчуття ейфорії. Але з горами все одно нічого не зрівняється.


Наші Карпати – дуже гарні. Однак, коли ти їх усі пройдеш, логічно, що тебе тягне кудись в інше місце – все вище і вище. Не кажу, що я маю намір підкорити Еверест, але я точно знаю, що десь біля нього я буду.

Перший мій похід у гори був років у тринадцять, я тоді займався спортивним орієнтуванням. З того часу вони запали мені у душу. Більше десяти років я з ними нерозлучний.

Я повністю обійшов усі Карпати, Крим. До речі, нещодавно закінчив.

Я взагалі люблю подорожувати. Був у Польщі, Угорщині, Словаччині, Болгарії, Румунії, частині Греції, Туреччині, об’їздив все східне узбережжя США, частину Росії, Абхазію. Точно не збираюся на цьому зупинятися.


Мені трохи прикро за тих людей, які тільки те й роблять, що сидять в Інтернеті та кафе – онукам їм не буде чого розповісти.

Часом, я подорожую з групою, часом, один. У Мукачеві я дуже довго намагався знайти людей, які б хотіли подорожувати разом зі мною. Втім, цього зробити так і не вдалося.

Одного разу мене абсолютно випадково у мережі знайшла дівчина з Донецька. Вона виявилася організатором саме таких груп, які я намагався знайти у рідному місті. Виявилося, що у неї є досить непогана група. Разом з ними я й поїхав у Крим. Перша поїздка була у травні 2011 року. Загалом нас було більше п’ятдесяти людей.


З часом ми їздили все більше і більше. Відповідно і людей знайомих теж ставало багато. З деякими я й досі разом подорожую.

Звісно, я б дуже хотів подорожувати за грантовими програмами, але поки цього ще не вдавалося зробити. Все власним коштом.

З тураґенціями я теж не їжджу – це не цікаво. Тому, ми самі сідаємо, беремо до рук карту і розробляємо маршрут.

Що ж до грошей, то поїздка до Абхазії обійдеться приблизно у дві тисячі гривень. Якщо говорити про Карпати, то можна вкластися й у шістсот гривень.


Перші мої фото на «мильницю» були у 2004 році. Але одного разу, коли я переходив у Мукачеві через міст, то побачив, що чоловік фотографує на дуже великий фотоапарат, тоді я у них ще не розумівся. Я попросив його зробити разом зі мною знімок з одного й того самого ракурсу. Коли я побачив різницю між фотографіями, то зрозумів, що хочу знімати професіно. 

Спочатку фотографував жучків-павучків, а вже за кілька років перевів це у бізнес. Почав робити фотосесії, знімати весілля і т.д. Я не проти й сьогодні працювати і працюю на весіллях чи роблю інші фото на замовлення.

У мене багато планів. Хочу проїхати усю Норвегію на велосипеді. Це три з половиною тисячі кілометрів.


Люди подумають, що я божевільний, але якщо увесь час боятися, то можна так в житті нічого й не побачити.

Після повернення з подорожі мені хотілося б зробити фотовиставку і у Мукачеві, і в інших містах України.

У мене є два улюблені місця на Землі – озеро Ріца в Абхазії та Чигинітра у Криму. Я міг по чотири години сидіти на одному місці просто спостерігаючи пейзаж.

Нещодавно я був на Ніагарському водоспаді – це щось неймовірне. Особливо, коли вночі він підсвічується, з канадської сторони, різними кольорами. Тоді він схожий на веселку. Вдень він гарний, коли спускаєшся у саме «пекло». Ти дивишся на п’ятдесяти метрові стіни і розумієш, що це казка. Бажаю всім там побувати.


Природа всюди прекрасна, де неторкана. У кожному місці вона унікальна. Хоча, знаєш, у Нью-Йорку теж є своя краса – індустріальна. Лише витримати той ритм довго – не так вже й просто.

Хотів би додати лише те, що усі люди мають займатися тим, що приносить їм задоволення. Саме цього я й бажаю!

Росана Бісьмак, спеціально для Varosh.com.ua

Усі фото Дмитра Стороженка

0 #