Каріна – сама собі агент. Дівчина має великий досвід у модельній справі, а саме 7 років безперервної роботи. Працювала у Китаї, Індії, Таїланді. Але, під час пандемії коронавірусу, повернулася в Ужгород і інтегрувалася у місцеву модельну нішу, зайняла там достойне місце і не планує зупинятися.
– Каріна, розкажи про себе: звідки ти, про своє дитинство і життя.
– Сама я з міста Ужгород, тут народилася і навчалася до 19 років. Після цього віку моє життя змінилося кардинально. Майже все своє дитинство і юність я провела у танцювальній корпорації “Друзі”. Мріяла дитинстві стати хореографом. Мене цікавила тільки танцювальна сфера. Завжди вабила сцена, мала мету бути у центрі сцени в першій лінії. На це пішло дуже багато часу і роботи. Але саме це стремління і виробило у мені дисципліну, наполегливість, впевненість.
Нещодавно мені виповнилось 33 роки. І я завжди уникала відповіді, скільки мені років. Але тільки зараз я можу сказати, все, що відбувалося до 30 – це було щось таке – “між іншим”. Я проживаю прекрасний час і прекрасні роки, які точно не варто приховувати і цуратися. І попереду у мене – величезні плани, цілі і мрії.
– Забігаючи наперед знаю, що модельна справа посідає особливе місце у твоєму житті. А чи пам’ятаєш, коли саме, у якому віці, прийшло усвідомлення, що ти можеш бути моделлю. Коли з’явилася впевненість у собі?
– Я ніколи не вважала себе красивою. У мене, навпаки, було дуже багато комплексів. Завжди була якась зависока, принаймні мені здавалось. Тільки танці і сцена мене рятували. І десь у років 15-16 я почала дуже цікавитися журналами і роздивлятися картинки. У мене була ціла колекція журналів. А десь у 17 років, просто на вулиці, мужчина мені дав візитку модельного агентства. Я ніколи не приміряла на себе професію моделі. Але чомусь сходила на кастинг. І саме завдяки цьому агентству зрозуміла, що мій зріст – не такий вже і мінус. Я почала відвідувати заняття у агентстві паралельно з хореографією. Почала проходити різні кастинги, брати участь у показах. Участь у Lviv Fashion Week стала для мене переломним моментом, коли я усвідомила, що знаходжуся на своєму місці.
– І як все закрутилося далі? Моделінг відтоді став твоєю основною справою?
– А далі у мене був на часі вступ у вищий навчальний заклад і танцювальні гастролі. Тому, моделінг на якийсь час відійшов. У мене – вища юридична освіта та хореографічна. Хореографія завжди займала особливе місце у моєму серці, особливо класичний танець. Ця грація, пластика, постава, погляд – витончене мистецтво. У мене була викладачка Ірина Шевцова, яка і запропонувала мені контракт з Китаєм. Три місяці ми вивчали хореографію, готували близько 15 номерів. Прекрасно пам’ятаю момент, коли я сиділа в боїнгу і ледь усвідомлювала, що відбувається. Мені було і нестерпно страшно, хвилююче і, водночас, цікаво. У нас був контракт з китайським театром на 6 місяців. Ми жили на роботі, у нас був один вихідний на тиждень. Було важко, але це було більше, ніж хобі і, ніж робота. Це було моїм життям на той час.
– А як склалося твоє життя після повернення з Китаю? Що було з вищою освітою і моделінгом?
– Коли я повернулася додому, перевелась на заочну форму навчання в університеті і зрозуміла, що я хочу знову повернути собі той ритм життя, який був у Китаї. Ужгород став для мене дуже тісним. І я знову, звісно, підписала танцювальний контракт.
До моделінгу я повернулася досить пізно – у 26 років. На той час я ще їздила по хореографічному контракту у Китай, але вже, як фрілансер, незалежно від колективу. Познайомилась там з жінкою, яка мала зв’язки у модельній справі і запропонувала мені розвиватися і в цьому напрямку також. Тоді я зробила собі відео-візитівку, щоб відправляти її у різні модельні агенції. Ввечері я танцювала, а вдень – ходила на кастинги, напрацьовувала собі портфоліо. Познайомилась з фотографами і працювала на умовах TFP (TFP — це термін, яким називають співпрацю у форматі послуга за послугу, суть якої полягає у тому, що фотограф фотографує модель, а модель позує фотографу без грошових винагород. Тобто, замість того, щоб платити один одному за послуги, фотограф згоден надати моделі певну кількість надрукованих найкращих фотографій в обмін на позування та підписання релізу моделі) . Це було для мене чудовою “прокачкою”, це колосальна практика і знання. Потім пішли кастинги на подіум, тижні моди – своєрідний розвиток.
Я мала хорошу кар’єру в Китаї, перспективи і плани на майбутнє. Але розпочався коронавірус і нас всіх закрили на карантин. Мама вмовила мене приїхати на Різдво в Ужгород. Я погодилась, бо робота тоді призупинилася. Взяла квитки на літак туди й назад. Планувала побути в Ужгороді не більше двох тижнів. І за день до мого відльоту в Китай – закрили всі кордони. У Китаї залишилися всі мої речі і коханий. І от, я вже другий рік в Ужгороді.
– І як ти прийняла цю ситуацію? Чи вдалося реалізувати себе в Ужгороді, чи все ж хочеш повернутися в Китай?
– Спочатку я отримувала насолоду від тиші нашого міста. Після великого мегаполісу, де 25 мільйонів населення, повернутись у маленьке, красиве, затишне містечко з чистим повітрям – розкіш. Але мій стан дзену тривав недовго. Десь через два місяці мені почало не вистачати ритму, динаміки і роботи. Ще десь три місяці я жила на валізах з надією повернутися у Китай. Але це було нереально і я змушена була прокидатися і починати всі свої знання використовувати тут і вже.
Зараз я в Ужгороді проводжу заняття з баре і фотографуюсь для декількох бізнес-сторінок. Я підлаштувалася під наш ринок і все ще активно працюю в модельній справі. Нещодавно повернулась з Туреччини, де мала багато зйомок.
– У тебе за спиною 7 років модельного досвіду. Скажи, а якого стилю зйомки тобі найбільше імпонують?
За весь час у мене було безліч зйомок, кастингів та відеоматеріалів. Я рекламувала абсолютно різну продукцію, починаючи від масок для обличчя, закінчуючи спортивним одягом. Але найбільше до душі мені б’юті (реклама косметичних засобів) й сімейні зйомки. Також подіум (дефіле). Запам’ятався вихід для “FILA”, “Tony&Tony’s”, “Jecci Five”. Була співпраця з безліччю азіатських брендів, які роблять неймовірні покази.
– Як надалі бачиш свій розвиток у нашому місті? Чи не плануєш розвивати власну справу, адже маєш для того великий досвід?
– Я багато співпрацюю з фотографами і вони всі в один голос кажуть, що у Закарпатті дуже багато гарних дівчат. Але всім їм бракує знань, як поводити себе перед камерою. Дівчата дуже напружені. Я вбачаю велику перспективу у професії інста-моделі. Вона зараз розвинена добре у великих містах і тільки набирає обертів у нас. Бізнеси розвиваються, світ переходить у режим “онлайн”. А ця ніша поки не заповнена.Модель для інстаграму – це вже затребувана професія.В Ужгороді достатньо роботи у цьому напрямку. Відчуваю у собі компетенцію і можливість допомогти іншим дівчатам отримати навички роботи перед камерою. Зараз є сторінки, з якими я співпрацюю на постійній основі, крім того, у моєму житті присутні майстер класи, уроки в дитячій школі по фотопозуванню та робота зі стоками.Я хочу ділитись ділитись власним досвідом, допомагати і навчати, як розкриватись перед камерою.Як вміти гарно подати продукт, який рекламуєш, й безліч інших важливих моментів.
Ця ідея прийшла до моєї подруги Надії, коли я фотографувалася для її магазину білизни. Ми обговорили це і зрозуміли, що хочем рухатись у цьому напрямку разом. Вже розпочали співпрацю з фотографинею і майстринею мейкапу. Це буде спільний курс на кілька днів, який буде давати базові навики для початку нової професії. Думаю, ми розпочнемо набір вже у січні. А поки, тримаємо інтригу і доопрацюємо ідею, щоб вийти і вразити всіх на всі 100%.
Інстаграм Каріни шукайте за посиланням.
Олеся Смирнова, Varosh
Партнерська публікація
