Мор Мандел – один із провідних діячів угорського професійного, спортивного та культурного життя Ужгорода чехословацького періоду. Його історія розпочинається в маленькому селі Ботфолва на Ужанщині, продовжується в Сибіру, а завершується в одному з нацистських таборів смерті.

Австро-Угорщина

Навчання

21 січня 1885 року у багатодітній єврейській родині неподалік Ужгорода (тоді Унгвара), у селі Ботфолва, народився син Мор. Батьки – Лойош Мандел і Роза, уроджена Мошкович, – потурбувалися, щоб хлопчик  отримав належну освіту. У 1896 році малий Мор пішов у перший клас Ужгородської гімназії імені Другетів.  Брав активну участь у роботі гімназійного літературного гуртка. Любив і вмів виступати та декламувати вірші. Брав участь у  різноманітних святкових патріотичних заходах. Вивчав факультативно рутенську (українську) мову. 8 клас гімназії закінчив у 1904 році, але випускні екзамени склав роком пізніше.

У червні 1905-го Мора Мандела зарахували студентом медичного факультету Будапештського університету. Влітку 1910 року він успішно завершив навчання й отримав диплом.

Так колишній хлопчик із невеличкого села з-під Ужгорода у 25 років став членом престижного “клубу” лікарів.

Одруження

Мор влаштувався на роботу у містечко Чоп. Згодом закохався в ужгородку Марію (Марі) Зіхерманн. 16 січня 1912 року вони взяли цивільний шлюб, а через п’ять днів, у суботу, на вулиці Кальварія (нині Тиха), у будинку Зіхерманна, відгуляли церковну свадьбу. Це була особлива подія не тільки у житті Мора і Марі, але і всього Ужгорода, адже цього дня Лойош Зіхерманн і його дружина Регіна (уроджена Гутманн) видали заміж відразу двох своїх доньок: Марі та Етел. Нареченим останньої став  адвокат Золтан Міклош (Міттелманн) (1913 року у них народився син Ондраш, але у 1917 році Етелка захворіла й померла).

Незабаром після одруження Мор перебирається жити в Ужгород. Тут у молодої пари 4  грудня 1912 р. народжується донька Магда. Восени 1913 року Мор на кілька місяців їде у наукове відрядження за кордон.  Нарешті  1 лютого 1914 року він почав свою приватну лікарську практику. Його приймальня знаходилась у самому серці міста – на вулиці Козінці 1 (нині Корзо, колишній Золотий ключик), на першому поверсі будівлі.

Полон

Влітку 1914 р. у Європі розпочалася Перша світова війна. Мор (Моріц) Мандел, як резервіст 66-го піхотного полку, що дислокувався в Ужгороді, був призваний на строкову службу в якості асистента полкового лікаря. Брав участь у першій переможній битві австро-угорської армії під Красником (Люблінське воєводство, Польща) 23-25 серпня 1914 р. Проте для Мора і частини вояків цей бій завершився полоном. Їх поїздом відправили в глиб Росії, до Сибіру. Спочатку, нібито, у місто Тобольск, а потім у Канськ (Красноярський край), де знаходився один з найбільших таборів для військовополонених. В Ужгороді про долю Мора дізналися лише 28 жовтня 1914 року з офіційного повідомлення військових органів.

У листопаді дружина отримала від Мора лист, який потрапив в Ужгород через Копенгаген (Данія). У ньому він коротко повідомив, що знаходиться у Тобольську. Про цей період його життя відомо мало. У таборі з ним перебувало ще кілька однополчан з Ужгорода, зокрема  полковий лікар Лойош Кадош, Дюла Томко, Самуель Фішманн та інші. Сам Мор в Сибіру залишився вірним клятві Гіппократа і продовжував лікувати людей. У жовтні 1915 року табір у Канську відвідала знаменита німецька медсестра Червоного хреста Магдалене фон Валслебен. Вона охарактеризувала Мора як дуже сердечну, доброзичливу, сміливу людину і справжнього героя, котрий в далекій Сибірі допомагає людям виживати у важких умовах.

Жадана свобода наступила в останній рік світової війни. 21 лютого 1918 року Мор сів на поїзд у місті Канськ і, після майже місячної подорожі,  добирається до Ужгорода. У суботу, 16 березня 1918 року, сибірський бранець, увійшов  до свого ужгородського помешкання.

Політика

Вдома Мор поновив приватну лікарську практику й активно включився у місцеве політичне життя. 17 листопада 1918 року, у комітатському будинку (нині це Художній музей ім. Й. Бокшая), було створене ужгородське відділення Міжнародної соціал-демократичної партії Угорщини. Сам Мор,  як її представник, 15 грудня 1918 року став членом Ужгородської робітничої ради. Рада засідала у будівлі тодішньої мерії (нині Ужгородський комерційний технікум). Проіснувала недовго, адже 12 січня 1919 року в Ужгород увійшли чехословацькі війська. З вересня 1919 р. регіон під назвою Підкарпатська Русь офіційно став складовою частиною Чехословаччини, а Ужгород його фактичною столицею.

Чехословаччина

Нова державно-політична ситуація поставила Мора (Мауруса) Мандела перед нелегким вибором. Ужгородський лікар вирішив прийняти нову реальність, але протягом всього чехословацького періоду (1919-1938 рр.)   міцно тримався угорської національної, мовної та культурної ідентичності. Він став одним із лідерів саме угорського професійного і громадського життя Ужгорода й цілого Підкарпаття.

 

 

Медицина

Мор активно включився у розбудову лікарської спільноти. Остання у 1921 році об’єдналася у “Союз лікарів Підкарпатської Русі”. Він неодноразово обирався його генеральним секретарем і редагував офіційне видання – “Лікарський огляд Русинська”. Ба більше, неодноразово керував роботою лікарських конгресів та їздив у складі делегацій на переговори у Прагу. У 1935 році Мор Мандел опублікував в Ужгороді навіть невелику книгу на угорській мові: “Про туберкульоз легенів. Декілька нових думок про його лікування і нові методи ізоляції”.

Спорт 

Мор Мандел ще в гімназії познайомився з футболом. Він був першим головою, створеного у 1921 році в будівлі готелю “Корона” (недавно знищеного), Підкарпатського округу Східнословацької футбольної ліги. 20 березня цього ж року в Ужгороді заснували робітниче спортивне товариство: Ужгородське Товариство Робітничого Братства (по-угорськи UMTE). Його очолив Ференц Швінгула, а виконавчим директором обрали Мора Мандела. Пізніше він відійшов від керівництва клубу, але залишився його лікарем. Протягом 1920-30-х років Мор був також офіційним лікарем найстарішого ужгородського спортивного клубу – УАК (Ужгородський атлетичний клуб). Тут співпрацював з такими відомими особистостями краю як лікарем Андрієм Новаком, папським прелатом Міклошом Онтолом, архітекторами Шандором Ковошом, промисловцем Лойошом Козаром (старшим), виробником дзвонів, політиком – Ференцом Егрі, художником Дюлом Ійясом чи скрипалем Нандором Плотені, тобто старою угорською елітою Ужгорода та Ужанщини.

Культура

Великий внесок Мора Мандела і у розбудову угорської культури краю. В окремих товариствах він займав керівні посади. Так, у товаристві “Мозаїка”, Мор, разом з  Фердінандом Серені, був співголовою, а у “Товаристві підтримки угорського театру Русинска” у 1930 році зайняв посаду голови. Генеральним секретарем організації у цей час обрали уже  згадуваного Дюлу Ійяса (Юлія Яцика). Таким чином він долучився і до розбудови угорського театрального мистецтва краю.

Приватне життя

У серпні 1919 року у Манделів народилися ще одна донька. Їй дали два імені – Ержийбет-Етел. Останнє на честь померлої сестри дружини Мора – Етелки Міклош. На жаль, Ержийбет-Етел прожила всього неповних три роки й померла від менінгіту 21 грудня 1921 року.

Мор Мандел зі сім’єю проживав у центрі Ужгорода на вулиці Козінці, 5 (нині Корзо). Вони жили на другому поверсі; мали балкон, водопровід, телефон, і, навіть легкову машину, що в той час вважалося рідкістю. Родина була освічена, висококультурна з широкою мережею зв’язків у тогочасних колах інтелігенції краю; мала гарну бібліотеку і колекцію картин. Мор Мандел володів також виноградником. Донька Магда  навчалася у художній школі, якою керував Адальберт Ерделі та Йосип Бокшай. Один із ранніх портретів авторства Ерделі за 1928 рік – “Юна художниця” – не виключено, що зображує саме Магду Мандел у домашньому інтер’єрі.

 

Є відомості, що Мор Мандел на початку 1930-их зробив подорож до своїх родичів у США й згодом готувався мігрувати туди з родиною, однак не встиг.

Угорщина

Життя Мора  Мандела, як і всіх євреїв, змінилося після листопада 1938 року, коли Ужгород знову відійшов до Угорщини. Виявилося, що так жадане “повернення додому”, до “старої” батьківщини, не виправдало їхніх сподівань. Угорщина часів короля Франца Йосифа І, та Угорщина часів регента Міклоша Горті, були дуже різними державами, особливо, стосовно єврейського населення.

Поділ

Тривожні сигнали щодо цього почали з’являтися дуже швидко. Прямо навпроти помешкання Манделів, на вулиці Козінці, на другому поверсі колишнього Будинку легіо, розмістився офіс партії Автономний землеробський союз. Її очолював член правління “Общества имени А. Духновича”, журналіст і політик, Андрій Броді (Андрей Бродій) . Тут же знаходилося кафе “Фелвідийк (Верховина)” та виставковий салон художників товариства, очолюваного Адальбертом Ерделі. Так ось у газеті  “Русскій Вьстникь”, офіційному органі партії АЗС, яку видавав Броді, кафе “Фелвідийк (Верховина) уже з 1939 року рекламувалося як кафе тільки для християнської громадськості. Тож Мор Мандел кожного дня міг дивитися  на цей чи не перший візуальний об’єкт прихованого антисемітизму у  рідному Ужгороді.

Термін “християнська громадськість” дуже швидко ввійшов у суспільну думку. Це був перший крок до поділу жителів на умовно “правильних” і “неправильних”. Останніх поступово і методично витісняли з усіх сфер життя. Знаменитий спортивний клуб УМТЕ, де майже два десятиліття працював Мор Мандел, з 1939 р. перестав функціонувати. Пізніше євреям взагалі заборонили бути членами спортивних товариств.

Провісником майбутньої катастрофи, стали події літа 1941 року. Тоді із  Підкарпаття та інших регіонів, в окуповану нацистами Україну, депортували тисячі євреїв без підтвердженого угорського громадянства. Наприкінці серпня біля Кам’янець-Подільська їх майже всіх вбили. Одним із ініціаторів цієї депортації був регентський комісар краю Міклош Козма.

Дискримінація

Найбільш активним діячем, що ініціював на місцевому рівні радикальне “вирішення” єврейського питання, був мер Ужгорода Ласло Мегай (Мегоі) (Пешовнік) – уродженець міста, футболіст, журналіст і доктор права.  Йому активно допомагав інший ужгородець, секретар місцевого осередку Партії угорського життя, крупний бізнесмен і голова Ужгородського промислового товариства, Йожеф Кюкемезеї. І таких було не мало. Наприклад, коли на засіданні комісії міської ради мер Мегай запропонував проголосувати обмеження євреям вільно купувати на ринку, із 13 членів, проти проголосував лише один. Цим “неправильним” християнином виявився голова Товариства Іштвана Дєндєші, римо-католик Міклош Онтол. Він вважав, що це рішення не відповідає ні християнському, ні гуманістичному мисленню і йде врозріз із лицарською вдачею угорців. Проте 12 інших членів комісії проголосували – “за”. Євреям навіть заборонили випікати й продавати “кіфлики”.

Потім прийшла черга і до єврейського майна. Охочих отримати з нього частку було достатньо. Так, Андрій Броді в угорському парламенті уже у 1942 році просив уряд виділити для вірних до угорців русинів частку з власності євреїв. Розподіл останньої здійснювався урядом і органами місцевого самоврядування та їх різними підрозділами. До них належала і Ужгородська торговельна рада, яка й визначала кому з “християн” дістанеться той чи інший єврейський магазин, ресторан, кафе, майстерня тощо. До її складу, крім інших, входив і торгівець Ціріл Фунданич, “легендарний” будинок якого, на сучасній вулиці Волошина, у 2017 році намагалася захищати дезорієнтована фейковими історіями ужгородська громадськість.

Холокост

Трагічний фінал долі Мора Мандела і його родини, як і всіх (понад 9 тисяч) ужгородських євреїв, наступив весною 1944 року.

У четвер, 20 квітня 1944 року, якраз у день 55-річчя Адольфа Гітлера (очевидно не випадково), за розпорядженням мера Ласло Мегая, розпочалося вивезення ужгородських євреїв у міські гетто. Їх було два: одне на вулиці Визволення (нині Минайська), на територія цегельного заводу Мошковича, а інше – у кінці вулиці Мігая Мункачі (нині Мукачівська), на території складів дерева колишнього Мікши Глюка. Трагізм і цинізм ситуації в тому, що родина Глюк втратила під час Першої світової війни двох своїх синів і двох зятів, однак цей факт не грав жодної ролі. Як, звичайно, не грав ролі і той факт, що Мор Мандел теж воював за свою угорську батьківщину і страждав у полоні майже 5 років. Тепер угорські державні органи відвернулася від своїх громадян, своїх ветеранів, і відправили їх у концентраційні табори.

Родину Манделів було виселено у гетто по сучасній вулиці Минайській.  Але, судячи з усього, спочатку у табір потрапили лише жінка Мора – Марі і їх донька Магда, бо євреї-лікарі та деякі інші категорії, мали відстрочку до червня.

До Мора Мандела  міська комісія з виселення прийшла, судячи з документів, 22 червня. Серед конфіскованих комісією небагатьох коштовних речей були і чотири срібні угорські монети святого Іштвана номіналом 5 пенге. Їх випустили у ювілейному, 1938, році на честь 900-річчя з дня смерті першого угорського короля. Мор Мандел, будучи справжнім угорським патріотом, тримав ці чотири монети (ймовірно, символізували чотирьох членів його родини), до останнього дня.

Як би там не було з літа 1944 року життєві дороги Мора Мандела і його жінки та доньки розійшлися. Останні були відправлені до Аушвіцу, а потім до інших таборів, а Мор Мандел потрапив у концентраційний табір Маутгаузен, де він і помер у 1944 р. Його дружина  Марі  загинула 23 січня 1945 року.

Доньці Магді, з якою вони були разом того трагічного дня, вдалося втекти і вижити. Магда повернулася до Ужгорода у кінці березня 1945 року. Помешкання Манделів, тоді вже на вулиці Шолохова, виявилося пограбованим; бібліотека й картини щезли. Ужгород і його мешканці теж змінилися. Насправді визволення виявилося знову не зовсім таким, як собі його очікували. Тому багато євреїв покинули батьківщину. Так зробила і Магда Мандел. Деякий час вона ще проживала у своїх знайомих Браунів й отримувала соціальну допомогу від місцевих органів, а потім виїхала  у Прагу, а у 1947 році емігрувала до США.

Трагічна доля лікаря Мора Мандела і його родини – характерна для понад  80-ти тисяч закарпатських євреїв, життя яких за якусь мить перетворилось на тотальну руїну. А починалося все зі, здавалося б, дрібних речей на кшталт виокремлення привілейованої “християнської громадськості” чи заборони випікати “кіфлики”.

Англійський переклад зроблений перекладачем Оксаною Панько.

Автор висловлює щиру подяку нащадкам родини Мандел за надані архівні фотографії.

Йосип Кобаль, спеціально для Varosh

Про людей, які стали легенлами читайте в соцмережах Varosh! Підписуйтеся на наш Facebook, Instagram та Тelegram.