«Сінема спейс» відкрився в Ужгороді минулого, 2021 року. Ініціатори його відкриття — подружжя В’ячеслав та Юлія Єгорови та Асія Шестакова — позиціонують його як майданчик для всього, що стосується кіно та кіновиробництва. Кіно-всесвіт. Тут проводять кіношколу, драматурги та письменники проводять майстеркласи, тут обговорюють фільми, мультфільми та аніме, тут діти самі ліплять із глини та вигадують історії для мультиків. В’ячеслав Єгоров каже: щоб запустити цей проєкт, треба було бути певною мірою ідеалістом і десь діяти всупереч здоровому глузду. «Тут просто потрібне шалене бажання із застосуванням енергії. І діяти всупереч усім раціональним доводам, керуватися вірою в те, що ти ідеш правильною дорогою», — каже він.
В невеликій кімнаті з великими вікнами одна стіна — екран, дві інші в портретах відомих кінозірок. Сюди можна прийти, поспілкуватися, випити чаю з печивом, обговорити чи реалізувати будь-який проєкт, дотичний до кіно.
— Приходять дітки щось малюють, ліплять — ми назвали цей проєкт «Зліпимо мультик», — розповідає В’ячеслав. — Ставимо камеру, перед нею вибудовуємо фігурки, які нібито рухаються — так, примітивно, але це теж частина кіновсесвіту.
Він розповів: «Сінема спейсу» передувало чимало проєктів у кіновиробництві на Закарпатті. Разом з друзями відзняли декілька короткометражних фільмів, які виявилися успішними: всі брали участь у міжнародних кінофестивалях, один з них, що отримав приз за кінематографічність тут, у нас, в Ужгороді, виграв путівку на II Одеський міжнародний кінофестиваль (найбільш потужний в Україні на сьогодні), а саме на літню кіношколу, що проводився в його рамках.
ФІЛЬМКОМІСІЯ
— У 2017 році ми створили Закарпатську фільмкомісію, з якої виросли проєкти кіношколи «Скалка», Міжнародного Карпатського гірського кінофестивалю, почалися освітні програми, скаут-тури для продюсерів та режисерів, кінопокази українського сучасного кіно, кіноформи, круглі столи, — розповів В’ячеслав Єгоров.
Закарпатська фільмкомісія — це громадська організація, ми створили її четверо — Саша Мерявчик, Павло Гомонай, Василь Чайкович і я. Її створення стало результатом, в тому числі того, що я років 7 поспіль їздив в Одесу на кінофестиваль і там спілкувався з відомими, топовими кінопродюсерами та кінорежисерами України, з керівником тодішнім Держкіно Пилипом Іллєнком. Саме на Одеському кінофестивалі вдалося отримати запрошення на навчання фільмкомісіонерів в Італію (довелося продати камеру з об’єктивами, бо ж поїздку ніхто не фінансував). Там з італійцями в нас зав’язалися дуже легкі хороші відносини, вони до сьогодні дуже підтримують нас.
Фільмкомісія — це той інструмент, який дозволяє повноцінно, на офіційних засадах, займатися розвитком кіноіндустрії в Закарпатський області.
КІНОШКОЛА
— У нас є постійнодіюча кіношкола «Сінема спейс», — розповів В’ячеслав, — у яку можна прийти, написати свій сценарій і зняти по ньому кіно. Ми розповідаємо про всі кроки до створення фільму: як працювати з локаціями, як провести грамотно кастинг, як відзняти, як правильно змонтувати й потім як просувати стрічку на кінофестивалях. Використовуємо досвід кіношколи «Скалка», де люди, які не мали до кіно взагалі жодного відношення, але за 8 днів знімали повноцінні короткометражні стрічки.
Ми провели 4 «Скалки». Можу сказати, що Аня Андрух, яка була на всіх 4-х кіношколах, тепер має в портфоліо кілька своїх короткометражних фільмів. Вона займається і в театральній школі в театрі ляльок «Бавка», і знімає стрічки тут, в Ужгороді, і сама бере участь як акторка. Під час карпатського гірського кінофестивалю минулого року ми показували її стрічку. Там ми виділили окрему подію, під час якої показували стрічки, зроблені випускниками кіношколи «Скалка». Андрій Дорошук зробив на «Скалці» фільм, який потім був відібраний на міжнародний кінофестиваль. Славік Туряниця після перевірки себе під час кіношколи «Скалка» вступив і тепер навчається в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. Діма Грешко, з яким ми робили кінофестиваль, теж брав участь у нашій «Скалці», він тепер знімає фільми, які на конкурсній основі фінансуються з фонду Держкіно.
В нас на кіношколі навчаються як тінейджери, так і люди трохи старші, від 30 років. Ми вчимо, як написати сценарій, як підібрати локацію для зйомок, провести кастинг, придумати режисерське рішення та інші важливі при кіновиробництві моменти.
Крім того, ми залежні від зовнішніх факторів: зараз зима, я сказав учням, щоб писали такий сценарій, який ми могли б зняти тепер, але вони переважно захотіли зйомки навесні, коли будуть квіти, зелена трава… Тому чекаємо. Це не так, як на професійних кіностудіях: якщо за сценарієм дощ, то вони його роблять і знімають. Ні, в нас такої можливості — зробити штучний дощ — немає, тому чекаємо справжнього дощу, якщо він є за сценарієм.
Та й інші випадки бували, цілком незаплановані, траплялось, що і поліцію на нас викликали (сміється). Ми знімали на «П’яному» базарі в Ужгороді, попередньо узгодили зйомки з дирекцією ринку, ну але біля ринків завжди крутяться підозріливі люди з червоним носом… але не Діди Морози. І одного дня ми знімаємо, камера висить на головці крана, опущена прямо до асфальту і тут іде один такий дядько і розмахується, щоб копнути камеру!.. В останню секунду його зупинили, втримали його, щоб не впав, але такі різні моменти трапляються.
В нас є партнер — професійна кастингова агенція, з яким спільно ми формуємо акторську базу. Приходить людина, ми робимо фото для акторського профілю, робимо карту емоцій та відеовізитівку, щоб продюсери могли переглянути та визначитися з акторами. Тобто, ми робимо проєкти, які допомагають увійти у світ кіноіндустрії, у світ з реальними людьми, а не з теоретиками чи любителями від кіно.
На відміну від «Скалки», ми тут займаємося вже 2,5 місяці, тому думаю, що до 10 короткометражних фільмів на рік ми зможемо виробляти. Це дуже серйозно при тому, що прямої підтримки на це кіновиробництво нема.
КІНОФАКУЛЬТЕТ
В’ячеслав Єгоров розповів: мінідосягнення у закарпатської кіноіндустрії є, але вони абсолютно нікому не потрібні і не цікаві тут, тобто дуже мале уваги привертається до них уваги, мало хто про це знає, у нас, на Закарпатті.
— В нас кожен сам за себе, а кіно — це колективна творчість. І кіно якраз і має об’єднувати людей з різними якостями, різних особистостей. Та в нас немає навіть розуміння, для чого потрібно тут знімати кіно?.. Для чого фінансувати цю діяльність. І треба розуміти, що це не тільки культура, а й у майбутньому — сектор економіки. Тому ми маємо робити все, що тільки можемо, всупереч, а не завдяки. Поки що ми самі не знаємо свого потенціалу.
На одному з великих круглих столів в ОДА ми зібрали ректорів вишів та керівників факультетів, які можуть бути дотичними до кіновиробництва і говорили про те, що на Закарпатті потрібна кіноосвіта. У нас є всі підстави, всі професії, прекрасний кінематографічний край! А тут потрібно знати ази драматургії, треба знати, як написати сценарій, як працювати з акторами й знати основи режисерської роботи, вміти працювати з камерою і розуміти принципи її роботи. І «Сінема спейс» та фільмкомісія існують якраз для того, щоб ці всі позиції об’єднати.
Справа потрохи посувається, — каже В’ячеслав. — Сподіваюся, скоро при Інституті культури та мистецтв в Ужгороді таки з’явиться кінофакультет. Це буде взагалі топдосягнення, тому що в нас кінематографу навчають тільки в Києві: в університеті імені Карпенка-Карого і в університеті культури та мистецтв Поплавського. Дуже добре, що ми маємо на сьогодні пряму підтримку від Євгена Тищука не як від директора департаменту культури, національностей та релігій, а як від людини, яка зацікавлена в розвитку кіновиробництва в краї.
КАПІТАН ЧУМАКС
Є думка, що майбутнє нації напряму залежить від кількості дитячих фільмів, які знімаються на території країни. В’ячеслав Єгоров каже: це абсолютна правда, потрібно передавати культурний код, в тому числі сучасними засобами, а на Закарпатті він не те, що не передається, він навіть не продукується.
— Ми не робимо мультиків. От ми придумали Капітана Чумакса, маємо вже переклад історії угорською, словацькою і навіть ромською мовами, загалом на 7 мов, зверталися по фінансову підтримку до місцевих фондів, але вони відповідали що це за межами їхньої діяльності. А нам для випуску, разом з друком, коміксу накладом у тисячу екземплярів потрібно було лиш 50 тисяч гривень.
Ми готові в рік написати 12 серій коміксу, на його основі створити мультик.Це інвестиція в наше майбутнє, культурна інвестиція. Ще добре, що хоча б батьки водять дітей в ляльковий театр, де ставлять наші, українські казки й хоч щось вкладається. А сучасний відеоконтент, який найбільш поширений — російськомовний, який продукується будь-де лише не в Україні…
Тому зараз ми робимо все, що можемо, аби поширювати та популяризувати культуру кіно в Ужгороді й на Закарпатті. Будучи тут, ми повинні про себе самих знімати кіно. Про свої історії.
Зоряна Попович, Varosh
