Life

Чому мами нападають першими, або 7 кроків до подолання емоційного вигорання

5 Серпня 2019 2 737

«Мами ніколи не сплять – вони просто хвилюються із заплющеними очима», – таку фразу я нещодавно вичитала на теренах однієї батьківської інтернет-спільноти. І в той момент я подумала, що це – беззаперечне життєве кредо кожної матері.

Мене звати Іра, і я – мама двох дітей. Різниця між ними дуже велика – аж 60 секунд. Коли ти не встигаєш і подиху перевести після народження первістка, як одразу ж на світ з’являється другий, десь поміж ними неминуче народжується і воно – емоційне вигоряння.

У такій ситуації для того, щоб вижити, а потім вижити і лишитися в адекваті, а потім – жити і отримувати задоволення від життя, треба швиденько думати і розставляти пріоритети. У кожного вони свої.

«Думаю, кожна мама зіштовхувалась із емоційним вигорянням, розповідає Ромена, мама двох хлопчиків. Я і зараз почуваюся постійно втомленою… Прокидаюся вранці і вже все тіло болить; інколи, коли знаю, що важкий буде день, одразу п’ю щось від болю. Моментами почуваюся роботом, який має купу задач і протягом дня мусить все виконати, встигнути. Буває, вже все набридає і хочеться просто відпочити… Стараюся хоча б один день на тиждень робити вихідним.

Від якоїсь депресії, вигорання мене рятують мої мрії, цілі, заняття, які приносять мені радість. Якщо я сиджу на одному місці, не розвиваюся, займаюся виключно дітьми, прибиранням тощо, мені стає погано, і від цього нещаслива не тільки я, але і діти та чоловік, а коли добре мені добре усім. Дітям передусім потрібна щаслива, адекватна мама це точно».

Ромена

Мирослава, мама Назарчика, якому трохи більше 2-х, говорить зі мною, поки її малюк спить: «Виховання дитини це кропітка праця, в якій є багато щасливих і не дуже моментів. Зуби, постійні істерики на певні заборони, вікові кризи та багато інших факторів впливають на емоційний стан мами. Мама з дитиною 24/7 і приходить момент, коли дратує все! Негативні емоції накопичуються і їх потрібно кудись виплеснути. Насправді, емоційне вигорання мами це страшно! Ти не контролюєш свої дії, думки, починаєш кричати через дрібниці, зриваєшся не тільки на дитині, а й на рідних і друзях. У такі моменти я намагаюся зайняти себе справами, які взагалі не стосуються материнства. Читаю, в‘яжу, гуляю наодинці, зустрічаюся з подругами. Навіть година часу для себе повертає до рівноваги та надає енергії!».

Мирослава

Розібратися із тим, що ж таке вигорання, де його витоки, що погіршує ситуацію та як, врешті-решт, навчитися боротися з емоційним вигоранням (бо емоційна гігієна корисна не лише мамам, правда ж?), нам допомагала психологиня Діана Сідун-Сович. Ділимося з вами найцікавішими тезами з нашої розмови.

Що таке емоційне вигорання і як його відрізнити від втоми

Колись емоційне вигорання класифікували навіть як психічний розлад, тому що воно супроводжується такими постійними симптомами, які тривають від 2-х тижнів мінімум і до 4-х, наприклад, місяців. Коли людина перебуває в такому стані більше 2-3 тижнів, тобто коли лік уже іде на місяці, то ми можемо говорити навіть про депресію.

Як відрізнити вигорання від втоми? Втома – ситуативна. Був важкий день, був певний стрес; організм мобілізувався, і йому треба просто відпочити. Для цього нам треба знати про себе і розуміти, що конкретно нам дає цей відпочинок і допомагає переключатися: чи це якісний сон, чи якісний секс, чи смачна і корисна їжа, чи спілкування з близькими людьми, чи це келих вина у ванній.

Жінка ще під час вагітності починає перебувати в іншому психофізіологічному стані. Вона трохи втрачає контакт зі своїм тілом, вона має чимало тривоги, при чому тривоги зазвичай не її власної, а набутої в соціумі: коли родичі або знайомі нав’язують забобонні заборони лише через сам факт вагітності. Організм готується до зміни стану, і соціального стану в тому числі.

001

І коли все ж таки дитинка народжується (при чому, тут дуже важливими факторами є те, якими були пологи), то вона одразу ж перебуває з мамою. І це, безумовно, класно: це – про контактність, про базову безпеку і довіру, і так має бути. Але було б дуже добре, якби поряд із породіллею була б якась близька людина, якій жінка може довіряти, яка би дала їй час на забезпечення фізіологічних потреб: повноцінно поїсти, помитися (при чому не наспіхом, бо дитина може прокинутися). Дуже важливо для жінки зберегти свою цілісність хоча би на цьому рівні. На жаль, частіше усе відбувається навпаки: «Ну, все, ти вже мама, а чого ти хотіла, ти вже собі не належиш», «Забудь про себе, потреби дитини передусім» і так далі.

З цієї жінки щойно вилізла інша людина. Залиште її у спокої

Я нещодавно прочитала дуже гарну фразу – «З цієї жінки щойно вилізла інша людина. Залишіть її у спокої». І це насправді, хоч і смішно, але дуже влучно – дайте їй трохи спокою. Жінка ще не встигає повноцінно відновитися після пологів, як одразу починаються інші проблеми, що наростають, мов снігова лавина: проблеми з налагодженням грудного вигодовування, неспокійний сон, коліки у немовлят, купа тривоги і переживань з приводу життя і здоров’я тієї дитинки, постійні медогляди. Словом, причин для тривожності – більш, ніж достатньо.  В результаті жінка настільки втрачає контакт із собою – із собою тією, якою вона була до вагітності, що впасти у стресовий стан у такій ситуації – це найпростіше, куди можна впасти.

Звісно, є індивідуальні випадки, коли жінка не опиняється в такому стані. Але, на жаль, дуже частою є і ситуація, коли жінка опиняється в емоційному вигоранні ще у пологовому будинку.

Крім того, дуже багато інформації навколо, яка нас виснажує. Здавалося б, тепер легше, бо в будь-який час відкрий Гугл, блоги, тематичні інтернет-видання, форуми, передачі, і – черпай! Але як відфільтрувати серед цієї величезної кількості інформації (дуже часто, між іншим, суперечливої та некомпетентної) ту, яка підійде саме вам?

Материнство – найбільш інтуїтивна робота на світі

Я завжди кажу, що материнство – найбільш інтуїтивна робота на світі. Я це зрозуміла, коли народила дитину, і відповідно, було багато інформації, порад від родичів та знайомих, які так чи інакше були включені… І коли я нарешті почала слухати себе (на щастя, це не тривало дуже довго – мені достатньо було отримати кілька травм у процесі, аби почати прислухатися передусім до себе), і коли я навчилася це робити із собою та своєю дитиною, усе нормалізувалося і стало більш-менш так, як мені було потрібно.

Ми маємо дивитися передусім за своєю дитиною; спостерігати, що для неї добре, а що – ні, адже саме ми проводимо найбільше часу із нею. Якщо ви у 2 роки дитини відчуваєте, що уже перебрали вдома всі крупи і переграли в усі можливі ігри, і у вас їде дах – та віддайте ту дитину в садочок. Нехай не буде там увесь день, нехай це буде 2-3 години, у які ви зможете перевести подих на самоті. Не тривожтеся з того приводу, що ви начебто «погана мама», яка «хоче сплавити дитину». Адже питання часто полягає не у тому, скільки часу ми проводимо з дитиною, а у тому, як ми це робимо. У якості спільно проведеного часу – вся сіль. Дитині цінніше мати щасливу, упевнену в собі маму – щасливу від того, що вона є, задоволену собою і своїм тілом, своїм видом діяльності – кілька годин на день, аніж бачити 24/7 виснажену, спустошену, роздратовану побутом і «днем сурка» маму.

006

Це – мистецтво: навчитися слухати себе і розуміти, чого хочу я

Таке просте питання «Чого хочу я?» люди практично ніколи собі його не ставлять. Всі перебувають у якихось високих обертах про те, щоб бути сучасним, щоб бути успішним, щоб мати красиві фото в Інстаграм, і за цим усім ми втрачаємо «чого хочу я». Чи я роблю зараз цю світлину кави, себе, себе з подругою, тому що я хочу мати фото на пам’ять для себе, чи тому, що всі вже сьогодні щось запостили, а я ще ні? Тобто, це може бути не ваша істинна потреба, а якщо ви живете не своїми потребами, то, відповідно, результат буде зовсім не таким.

Cюди ж, до речі, можна віднести і коментарі/поради/зауваження інших мам. Бо ж суть навіть не в тому, що вони це кажуть, а у тому, чому вас це зачіпає. Коли інші мами – знайомі чи навіть випадкові перехожі – роблять вам зауваження, це даються взнаки травми соціального характеру. Це ситуація, коли материнство у жінки пішло не так, як вона очікувала, і вона розчарувалася у певних процесах; або вона не впевнена, чи хороша вона мама для своєї дитини. Коли у таких людей є певні сумніви в собі і в процесі виховання своєї дитини, вони починають дивитися на твою. І якщо ти собі дозволяєш більше або інакше, ніж вони роблять, це починає бути фактором роздратування. Якщо ти дозволяєш дитині ранньою весною походити без шапки, а якась мама тільки при температурі +30 може зняти ту шапку, бо колись у дитини може бути отит, то це і є той самий фактор. Це така межа, яку ви собі дозволили перетнути, і така мама не може просто пройти повз, вона мусить емоційно відреагувати.

Тут важливо усвідомлювати таку річ: якщо ви знімаєте шапку зі своєї дитини, то і лікувати гіпотетичний отит потім теж вам. Вам, а не тій мамі, яка зойкає і робить вам зауваження. І це працює з абсолютно будь-яким рішенням. Ви – мама, і саме вам нести відповідальність за те чи інше рішення. Тому треба навчитися слухати передусім себе і довіряти собі. Це створить надійний щит між вами і усіма «шпильками» оточуючих.

Не доводьте ситуацію до своїх апельсинів

Якщо ми говоримо про маму, яка стомилася від тих чи інших елементів материнства, і вона починає зриватися (переважно це щось на кшталт «я вже не можу з цією дитиною!»), то ні валеріана, ні келих вина не знімуть із неї цієї відповідальності. Насправді ж нам потрібно не заспокійливе, а навчитися не соромитися просити про допомогу. Це нормально – хотіти вийти на дискотеку, навіть якщо мені 30 чи за 30, і я маю чоловіка і дітей. Це – не соромно, це – необхідно. Коли така мама прийде після дискотеки додому, їй вже не буде потрібні ніякі заспокійливі: вона вже вийшла в інший соціум, змінила картину світу на кілька годин, «переключилася», і повертаючись додому, думає: «Боже, яка я щаслива, мені не треба шукати хлопця, не треба ні перед ким хизуватись, у мене є все для щастя, мені просто треба було змінити картинку реальності, щоб заново почати цінувати те, що я маю».

Коли ми говоримо про вигорання, то просити про допомогу і делегувати обов’язки – це запорука не лише щасливого життя, а й вашої адекватної поведінки. Бо якщо ми беремо на себе абсолютно усе, то в кінці кінців колись зриваємося, і зриваємося на якійсь дрібниці, але за все, що нам болить. Я завжди розповідаю клієнтам історію про апельсини: трохи кумедну, але дуже показову. Була одна жінка – дружина, мама двох діток, відповідальна працівниця. Вона завжди працювала на вигорання: не вміла сказати «ні» колегам, завжди усіх виручала, і затримувалась на роботі, і з дітьми активно займалася, і участь у батьківському комітеті і житті школи брала, бо «Хто ж, як не я? Мені ж не важко», і сумки тяжкі додому носила, бо «чоловік все одно не те щось купить, я ж краще знаю, ліпше я сама». І так з дня у день, роками. І ось поки ресурсу організму вистачало, то все ще було більш-менш окей. Але межа є у всього: одного разу жінка вибрала в супермаркеті апельсини, які мали бути за акційною ціною, а на касі їй їх «пробили» за звичайною, бо акція закінчилася якраз сьогодні. І саме отут настав момент, коли чаша переповнилася, і це була остання крапля: полетіли ті апельсини в адміністратора, в касира, в інших покупців, які намагались втрутитися у конфлікт. Завершилося усе викликом поліції. І ніхто не міг повірити, що ця жінка, завжди така чемна і порядна, могла таке утнути.  Тому – не чекайте своїх апельсинів, а слухайте себе, давайте собі перепочинок і виводьте емоції – хоча б на папір.

009

Наостанок – пам’ятка для матусь: 7 кроків до того, щоб побороти вигорання раз і назавжди

Перше – забезпечити свої фізіологічні потреби. Ваша дитина щасливішою не стане, якщо ви будете голодна, невиспана і невмита. Якщо ви встаєте о 5-ій ранку, щоб приготувати малечі свіжі сирнички – це дуже мило і турботливо, але в першу чергу – для вас, щоб поставити галочку у графі «Хороша мама». Але дитина може прокинутися і не захотіти ваші сирнички – просто тому, що зараз вона їх їсти не хоче. І тоді ці сирнички можуть перетворитися на зброю проти самої дитини: «Та я ночей недосипала, сирники тобі готувала, а ти, невдячний, навіть не спробував!…».

Друге – робити те, що хочу я, і дозволити дитині робити те, чого хоче вона. В межах розумного, звісно. Не обов’язково навіть розповідати про це вашим родичам чи друзям, бо вони можуть не зрозуміти і не підтримати, а тут головне – аби це відповідало вашим внутрішнім нормам. Нехай це будуть милі секретики лише між вами і вашою дитиною.

Третє – дати собі час побути собою у ненайкращих своїх проявах «неідеальною», «нечемною». Картинка реклама, медіа, соцмережі – дуже часто зображають маму завжди красивою, доглянутою, виспаною, наманікюреною – а реальність усе ж трохи інакша. Не варто боятися цієї реальності, і навіть треба дозволяти собі побути такою, аби відчути ту жагу повернутися в звичне життя: побути певний час із брудною головою, неохайними нігтями, у старих розтягнутих штанах, з непомитою горою посуду. Саме на цьому контрасті, коли ти розумієш, що це – занадто, з’являється бажання щось робити. Я, наприклад, іноді люблю прийти з роботи і, не роззуваючись, піти їсти – після важкого дня мені так особливо смачно. І я розумію, що за мною спостерігає моя дитина, тож кажу їй: «Це не дуже правильно, що мама так робить, правда. Але зараз мама трошки хоче побути нечемною. І я зрозумію тебе, якщо ти так зробиш. Але, чесно, краще робити інакше, ти ж знаєш».

Четверте – дозволяти дитині бачити не лише вічно усміхнену маму. Звісно, не варто перекладати на дитину відповідальність за ваш стан і ваші емоції, мовляв, дивись, довів маму до сліз! Але якщо так сталось, що ви плачете при дитині – не треба казати, що мамі просто потрапило щось в око. Треба пояснити свою поведінку відповідно до віку дитини. Розповісти, що я сумую, я засмучена. Особливо важливо це проговорювати, якщо це – через сварку з татом і якщо дитина була свідком цієї сварки. Так, ми з татом посварилися, але це не значить, що ми не любимо один одного чи не любимо тебе. Мамі зараз треба трошки посумувати. Якщо хочеш – пожалій мене. Якщо ні – іди пограйся, мама посумує і прийде до тебе. Треба, щоб дитина розуміла, що і в мами емоції теж бувають різні, і що це – нормально.

П’яте – не боятися оціночного судження. Не тривожитися з цього приводу, бо це – непосильна ноша. Якщо озиратися на кожну пораду, то можна втратити себе за ними.

Шосте – навчитися слухати і розуміти себе. Коли я питаю клієнтів «Що ви хочете сьогодні?», вони часто не знають, що відповісти. Вони знають, що треба зробити сьогодні, і часто за цими «треба» їхнє «хочу» не встигає й народитися.

Сьоме – усвідомити, ваша дитина любить вас, якою б ви не були. Мами часто прагнуть до ідеалу, якого неможливо досягти. Та правда у тім, що ваша дитина уже вас любить. Не треба бути ідеальною. Є навіть такий термін, який ввів британський психотерапевт і педіатр Дональдс Вудс Віннікотт. «Достатньо хороша мама» це мама, яка робить усе, що в її силах, для добробуту своєї дитини, розуміючи, що іноді вона може помилятися. Вона знає, що немає єдиного, раз і назавжди встановленого зводу правил, згідно з яким можна «правильно» виховати дитину. Вона вчиться прислухатися до себе і свого малюка, дорожить своїми з ним відносинами більше, ніж чиєю-небудь думкою. Тож усі ми можемо бути – та і в більшості вже є – достатньо хорошими мамами для своїх достатньо хороших дітей.

Ірина Сов’як
Фото: Карл Смутко

87 #
# вигорання # материнство