Війна

Врятувати від вигорання тих, хто допомагає іншим. В Ужгороді простір «Дерево мого життя» надає психологічну допомогу волонтерам і не тільки

13 Жовтня 2022 610

Любов Михайлюк і Ксенія Тереза Тарнавська з початку повномасштабної війни відчували потребу бути корисними країні. Але сконцентрували увагу не на тих, хто безпосередньо постраждав, а хто допомагає. Вони бачили, як закарпатці кинулися волонтерити. Нон-стоп, без сну й перепочинку приймали, поселяли, годували, розраджували всіх, хто тікав від бомбардувань. Маючи досвід психологічних консультувань, фахівчині зрозуміли, що у самих волонтерів скоро скінчаться сили і  втома призведе до вигорання. Любов Михайлюк через усе це вже проходила в Києві під час Майдану і початку російської агресії 2014 року. Тоді так само українці рятували вимушених переселенців з Донбасу, але за кілька місяців внутрішній ресурс вичерпався і настало спустошення.

Тому вже 1 березня 2022 року Любов разом з Ксенією Терезою заснували проєкт, який згодом переріс у благодійний фонд «Дерево мого життя», основне завдання якого полягало в психологічній допомозі волонтерам. І не помилилися – така підтримка виявилася необхідною, а групові консультування – дієвими.

Сьогодні команда проєкту у складі 15 фахівців продовжує допомагати волонтерам, надає безоплатну психологічну підтримку родинам військових, людям похилого віку, працює дітьми, вимушено переміщеними особами, а також морально виснаженими громадянами, які шукають розраду у спілкуванні. Робота в групах за іншими напрямами здійснюється за символічну оплату. Яким чином все зародилося та як працює зараз – розпитали детальніше.

дерево мого життя

Ми знайомимось зі співзасновницями проєкту «Дерево мого життя» суботнього осіннього дощового дня. На противагу мокрій похмурій погоді за вікном, у кімнатах фонду тихо і затишно. Цей простір максимально налаштовує на спокій. Гостей запрошують взути домашні капці, на столі заварюється чай, господині розрізають торт «Ужгород». Попелястий кіт Димко, якого ще лагідно називають «наш кототерапевт»,  ліниво махає хвостом, розмістившись на шафі.

На розмову у нас одна година – після цього розпочнеться консультування. Про те, що тут проходять психологічні групові зустрічі, підказують розташовані колом крісла. Але окрім діалогів і групових розмов із психологами, клієнти психологічно-ресурсного, освітньо-культурного простору мають різні активності: займаються арттерапією, танцями й навіть бісероплетінням. Також у просторі діє психологічний кіноклуб, проходять майстер-класи від знаменитих культурних діячів Закарпаття та України.

Пряма мова далі.

*  *  *

Любов Михайлюк – керівниця БФ «Дерево мого життя», співзасновниця проєкту психологічно-ресурсної підтримки «Дерево мого життя».

Перша професія  –  журналіст, пізніше отримала ступінь магістра релігійних наук в галузі катехизму й богослов’я, наразі здобуває професійну психологічну освіту у напрямку ресурсоорієнтованого консультування.

Родом з Галичини, 2 роки проживає в Ужгороді.

Ксенія Тереза Тарнавська – співзасновниця проєкту, аналітично орієнтована психологиня, кандидатка в психотерапевти у методі символ-драма, активний член ІРСГП, авторка тренінгових програм.

ВОЛОНТЕРИ  – ЖИВІ ЛЮДИ

Любов: Благодійний фонд «Дерево мого життя» став відповіддю на виклик часу. З початком війни ми усі бажали допомагати, бути потрібними, максимально скеровувалися на допомогу вимушено переселеним співгромадянам, на підтримку ЗСУ й територіальної оборони. Оцінюючи ситуацію, аналізуючи, що і як відбувається, з власного життєвого гіркого досвіду розуміла: якщо волонтери й активне місцеве населення вигорить – біда буде всім.

Коли волонтери не помічають і не забезпечують себе життєво необхідними потребами  –  їжею, відпочинком та сном, забувають про свої родини, безперестанку працюють на хвилі піднятого адреналіну, викликаного стресом, –  з часом людина виснажується, вигорає, а це виливається у психосоматичні прояви, загострення хронічних хвороб, появу нових, що, в підсумку, призводить до лікарняного ліжка.

У 2014-2015-му роках я сама була волонтером і знаю зсередини, як все відбувається. Зі мною також сталося професійно-волонтерське вигорання. Допомогли віра, спілкування з духовним наставником, підтримка батьків, друзів, врешті, це викликало бажання здобувати другу вищу освіту.

На Закарпаття я потрапила на запрошення Ксенії Терези, з якою разом працювали в одному із соціальних гуманітарних проєктів родинного дому для молоді. Пропрацювала півтора року й тут мене застала війна…

24 лютого, четвер, ранок. Димко розбудив о 4.20 і вимагав його випустити на вулицю. Коли я після прогулянки повернулася й прочитала новини, то першим рішенням було піти у військкомат. Я вмію добре стріляти, у школі проходила військовий вишкіл, але мене не взяли – сказали, що не знайшлося посади.

Я людина, яка не сидить просто так і якій треба щось робити. Мої діди-прадіди відстоювали незалежність України, це у мене в крові, тому вирішила об’єднати всі свої 3 професії в одну і спробувати створити щось корисне людям. Зустрілися з Ксенією Терезою, подискутували, прийшли до рішення, що зовсім скоро настане потреба у психологічній допомозі саме волонтерам і вирішили: потрібно ефективно використовувати свої знання, ресурси, напрацювання.

Ксенія Тереза: До війни я практикувала індивідуальне консультування, групову психотерапію, працювала в соціальному центрі ім. Марії Вард для студентів з малозабезпечених родин та сиріт. 24 лютого все змінилося. Ми обговорювали з Любов’ю можливості, як і чим допомагати, й відразу вирішили спрямувати роботу на волонтерів. Зв’язалися з колегами з Ужгорода, Мукачева та Сваляви, вони теж підтримали та погодилися на таку працю. Любов почала займатися організаційними моментами, я – розробкою програми. Адже для нас це була нова ситуація, до війни ніхто не готувався, ми всі опинилися в новій реальності.

Любов: Більшість колег-психологів з початку війни зосередилися на кризовому напрямку. Це термінова допомога людям, які перебувають у стані шоку. Ми з Ксенією Терезою розуміли, що на виклики потрібно реагувати, але водночас треба думати й про майбутнє. Тому візію нашого проєкту скерували на перспективу. А роботи тут, на превеликий жаль, на десятиліття. Дякую своїм друзям за підтримку проєкту з перших днів війни.

ПЕРШІ ТИЖНІ

Любов: На початку було доволі скрутно, ми шукали приміщення для проведення груп психологічно-ресурсної підтримки. Звернулись по допомогу до отця-єпископа Миколи Лучка та отця-владики Ніла Лущака. З їх дозволу перші 1,5 місяця команда працювала у приміщеннях, які належали парафіям РКЦ та МГКЄ в трьох містах: Ужгороді, Мукачеві, Сваляві.

Через оголошення, пости у соцмережах, особистісні контакти потихеньку про нас дізнавалися, почали приходити волонтери, вимушено переселені громадяни також почали звертатись по психологічну підтримку.

Ксенія Тереза: Наше завдання полягало в тому, щоб збалансувати те, що відбувається. Волонтери, як і всі звичайні люди у стані стресу й фізичного виснаження, втрачали орієнтири через порушення життєвого балансу. Ми розбирали, як зараз виглядають сфери їхнього життя. Наприклад, в родині, на роботі. Спільно приходили до розуміння, що треба зробити, щоб віднайти себе, стабілізуватися.

ТРИМАТИ БАЛАНС

Ксенія Тереза: Баланс між усіма сферами життя – дуже важлива річ. Вигорання починається тоді, коли стається перекіс. Це може статися будь-коли, навіть коли справа тебе надихає, ти у неї повністю занурюєшся і не помічаєш, як починають страждати інші сфери. Мова про контакти (стосунки), фізичне (відпочинок, сон, турбота про себе, гігієна, спорт), діяльність (робота, навчання), духовний внутрішній світ (релігія, філософія життя). Якщо якась із цих сфер занедбується, організм посилає сигнали SOS. Я наводжу приклад круглого колеса: уявіть, що якась частина його зріжеться, – рівномірність порушиться. Колесо просто не покотиться і гальмуватиме рух.

Ще одне важливе явище, яке чітко виходить на поверхню при вигоранні, – це злість на навколишній світ, на все, що тебе оточує.

Любов: Інший дієвий приклад, який ми наводили нашим учасникам груп, – машина і паливо. Або телефон і джерело заряду. Без них ніякі прилади не працюють. Так само людина повинна розуміти, що вона має відпочивати, харчуватися, приділяти час собі й своєму розвитку. Якщо організм постійно займатиметься однією справою без передиху, без відпочинку, він просто виснажиться.

МИ Є ДЛЯ ВАС

Любов: Кожному з нас важливо знати – те, що ти робиш, не є марним. Якщо людині ніхто не дякує за працю, то приходить думка – чи комусь потрібна ця робота? Від такого неприйняття страждає сама людина, її рідні, потім близьке оточення і так далі. Саме так зродився слоган, яким ми послуговуємось у нашій праці: «МИ Є для ВАС».

Ксенія Тереза: Станом на сьогодні разом з колегами в Ужгороді, Мукачеві та Сваляві ми надали консультативну психологічну допомогу понад 170 людям різних статусних та вікових категорій. У кожному місті нашим пріоритетом залишаються волонтери та містяни, зокрема, родини військовослужбовців (діти, дружина/чоловік, батьки, сестри/брати). Основне завдання – надати підтримку якомога більшій кількості населення.

Дуже часто людям потрібно просто вивільнити емоції. Тому у своїй праці послуговуємось розмаїтими напрямками психологічної допомоги й пропонуємо нашим учасникам різні види занять. Скажімо, є групові тілесно орієнтовані активності. Вони розслабляють м’язи через фізичні вправи й вивільняють емоції. Це танці, фізичні вправи на килимках. Є комунікативні групи, поведінкові, заняття із саморегуляції тощо. Учасники приходять раз на тиждень, праця в групі триває годину, півтори. Кількість таких зустрічей може бути від 5 до 15, у залежності від динаміки групи. Також колеги надають індивідуальні консультації, коли учасник виявляє бажання працювати наодинці з психологом.

Проводимо різного роду арттерапевтичні заняття. Наприклад, під час правопівкульного малювання відбуваються внутрішні заспокійливі процеси, «відключається» голова. Кожна зустріч у кожній групі має дуже дієвий результат.

Переселенка з Києва, учасниця першої групи психологічної підтримки для вимушено переселених співгромадян, тепер уже наша колега, за фахом психолог-аналітик, провадить групу з нейрографіки. Це метод, завдяки якому пропрацьовуються нейронні зв’язки. Учасник виконує завдання ведучої – малює за певним алгоритмом. Під час сеансу знімаються блоки, знаходиться опора, внутрішній ресурс.

У дитячих групах присутні арттерапевтичні напрямки, казкотерапія, музикотерапія, ігропрактика. Паралельно працюємо з батьками – результат такої праці дуже потужний. Найважливіше, що взаємодія батьків та дітей продовжується поза нашим простором.

Старшу вікову групу ми назвали «Час для себе – поважне товариство 60+». Для них ми організовуємо екскурсії, просвітницькі заходи, психологічні кіноклуби, тематичні зустрічі, запрошуємо письменників, фахівців різних галузей. Наприклад, нещодавно була зустріч на тему фінансової грамотності.

На даний час обговорюємо співпрацю з Маріупольським театром. У доробку маємо чимало цікавих ідей. Ми відкриті для кожного, особливо тепер для родин військовослужбовців і для самих військовослужбовців, які перебувають на ротації чи комісовані. Охоплюємо різні вікові категорії, підходимо з різних сторін, працюємо комплексно. Маємо багато гарних відгуків і це надихає «БУТИ для ВАС».

Любов: Кожна людина індивідуальна. Є учасники, які з нами вже 8-й місяць. Є й ті, які саме зараз починають потребувати психологічної підтримки, спілкування. Є такі, хто отримав допомогу й перебувають у стабільному стані. Є ще одна категорія – вимушено переселені співгромадяни, які повернулися додому й продовжують контактувати з нами онлайн.

Ксенія Тереза: Я називаю наш простір «концентратом», тому що людина не мусить бігати у пошуках різної допомоги. Тут кожен може безкоштовно чи за символічну плату знайти щось для себе, виділити в тижні годину-півтори, щоб відпочити від щохвилинних новин з фронту чи інших моментів, які дестабілізують її психоемоційний стан, отримати ресурсну підтримку тощо. Це дуже важливо – берегти себе й свій ресурс. Знайте, якщо вам важко, відчуваєте пригнічення і вигорання – МИ Є для ВАС!

Любов: Дуже хочемо подякувати усім благодійникам, завдяки яким цей проєкт відбувся й активно працює,  дякуємо кожному, хто підтримує нас від першого дня й до сьогодні, дякуємо, що оцінюєте нашу працю, розумієте її важливість, особливо у теперішньому часі. Дякуємо за партнерську підтримку Мукачівській римсько-католицькій дієцезії, зокрема отцю-єпископу Миколі Лучку за підтримку та супровід усієї команди.

дерево мого життя малюнки

Більше дізнатися про «Дерево мого життя» та зареєструватися в групу можна на сторінках центру:

Фейсбук: Дерево Мого Життя | Facebook

Інстаграм: Дерево Мого Життя (@the.tree.of.my.life)

Телефон: +380503317354

Лариса Липкань, Varosh

Фото – Каріна Асад та зі сторінки “Дерево мого життя” у Фейсбуці

0 #