Йому зовсім не даси 64 роки. Енергійний усміхнений чоловік, який не розлучається з велосипедом, їздить ним на роботу та у велотури. А ще плаває на байдарках, займається різними видами спорту.

І дивлячись на цього активного чоловіка, сповненого життя та енергії, важко уявити, що він пережив Афганську війну, хвороби та складну реабілітацію. “Мені допоміг спорт, — каже пан Іван. — “Я вважаю, що цей метод може допомогти повернутися до активного життя нашим пораненим хлопцям і зараз”.

А нещодавно пан Іван із другом здійснив велопробіг від Ужгорода до Дармштату під гаслом “Шануємо пам’ять захисників України”.

Про велопригоди у Європі та спорт, який допомагає зцілювати душу й тіло, — у розмові з Іваном Балашовим, завідувачем сектору у Закарпатській області Міністерства у справах ветеранів, членом правління Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану та АТО, віце-президентом федерації велосипедного спорту Закарпатської області.

 

“Справжньою відрадою після лікування став велосипед”

Пан Іван — полковник у відставці, 36 років прослужив у армії. Починав з рядового в групі совєтських військ у Німеччині, потім служив у повітряно-десантних військах. У 1988 році його “списали” за станом здоров’я, тому далі проходив службу у системі військових комісаріатів Закарпатської області. Звільнився у 2013 році і зараз є держслужбовцем у Мінветеранів.

— У 84-85 роках я воював у Афганістані. Набрався там екзотичних хвороб — гепатити, тиф, амебіаз. Це дуже важкі хвороби, а я ще й хворів одночасно. Вони і стали в подальшому причиною того, що довелося залишити службу у ПДВ.

Спочатку він лікувався в Кабульському госпіталі, потім — Ташкентському, а далі — в Одеському та Мукачівському. На Івана чекали важкі операції та непростий шлях реабілітації. 

• Українські реабілітологи за фаховістю і підходами не поступаються західним

Чоловік згадує, що в той момент він просто не міг лежати, ковтати пачками таблетки і нічого не робити. І у нього з’явилася ідея.

— Я з дитинства займався спортом, грав у баскетбол в ДЮСШ. Під час навчання у Київському танковому інженерному училищі виступав по всіх видах спорту — волейбол, баскетбол, гирі, настільний теніс.

І взагалі, коли я займався фізкультурою, мені ставало краще.

• Спорт під час війни: Богдана Кешеля про принципи збереження організму у стані постійного стресу

Тож після лікування пан Іван повернувся до спорту, а справжньою відрадою став велосипед.

— Вперше я сів на велосипед у 7 років в Німеччині, де служив мій батько. А останні років 15-20 я зі своїм велосипедом майже нерозлучний.

Велосипед — це для мене інструмент і реабілітації, і розвантаження та відпочинку. Буває, коли немає настрою, або я напружений, дружина каже навіть “Йди покрути педалі”. Проїду кілька десятків кілометрів — і вже почуваю себе краще.

Рекордний проміжок, який йому вдалося подолати за день — 300 км, зі Львова до Рівного. До того ж — із рюкзаком на плечах, як велотурист.

• Велопарковки встановили в п’яти ужгородських школах. На черзі ще три

“Ветеранські велопробіги” всією країною

Іван Анатолійович використовує велосипед не тільки для власного оздоровлення, але й для того, аби вшанувати пам’ять загиблих захисників України. Він регулярно проводить велопробіги, аби привернути увагу громадськості до цього питання.

Перший такий ветеранський велопробіг був організований у 2016 році, до 25-річчя незалежності України.

— Ми їхали з Ужгорода до Києва, як велотуристи, з рюкзаками. Нас було троє. Окрім мене, ще Микола Дидяк — ужгородець, учасник бойових дій у Афганістані, зараз він теж на війні. А також мукачівець Юрій Кравчук, який теж воює.

Пан Іван каже, що до кожного велопробігу готуються професійно. Складають маршрут, аби охопити цільові українські міста, зустрітися там з людьми.

— Також я особисто інструктую із правил поводження на дорозі. Кожен обов’язково має мати шолом, рукавиці, окуляри. Це прості правила, які допомагають зберегти здоров’я та життя, та отримувати задоволення від поїздки.

А у 2020 році Іван Анатолійович з командою Міністерства у справах ветеранів організував такий велопробіг до Маріуполя. Тоді їх їхало вже четверо. Окрім Івана та Миколи, їхали Сергій Поліщук з Рівного, який зараз теж на війні, та Анатолій Вересенко з Києва.

Їхали на шосейних велосипедах 1795 кілометрів.

— В тоді мене свого не було. Тому мені велосипед для поїздки дав Мельник Віктор Михайлович, переселенець з Маріуполя та заслужений тренер України, зараз тренує діток у “Лідері”. Дуже йому вдячний!

• Горлівка, Одеса і врешті Ужгород. Велотренер Сергій Новіцький — про нове життя і велоспорт для дітей
  

— Ми не просто їхали, а зустрічалися з ветеранами, молоддю, громадськістю, сім’ями загиблих. Дуже приємно слухати, коли кажуть, що ми показуємо приклад і молоді, і ветеранам.

В мене є ідея поїхати туди знову, після Перемоги, але зробити ширше коло — через Одесу, Миколаїв, Херсон, Мелітополь, Маріуполь, а потім на Сумщину, Чернігівщину і обов’язково на Київщину — Бучу, Ірпінь, Гостомель.

 

Велопробіг Ужгород-Дармштадт

В червні цього року відбувся і перший міжнародний велопробіг “Ужгород-Дармштад” під гаслом пам’яті загиблих українських героїв.

На цей раз їхало двоє велосипедистів — Іван Балашов та Анатолій Вересенко.

Анатолій — теж учасник російсько-української війни. Як йому виповнилося 60 років, мусив покинути службу. Але не побратимів. Тому зараз проводить реабілітаційні заходи для поранених захисників.

Його спорт — це біг. За словами пана Івана, минулого року він брав участь у Марафоні морської піхоти США у Вашингтоні.

— Туди можуть потрапити тільки ті, хто мав бойові поранення. І бути там — це честь! А в цьому році він знову потрапив у команду, — з захопленням розповідає пан Іван.

Дати велопробігу до Дармштадту обрали так, аби приїхати якраз на День міста, 4 червня.

• Місце щасливих людей. Саша Секірін – про артпарк у Боздоському парку в Ужгороді

Оскільки велосипедистам у ЄС заборонено їхати по автобанах, друзі пана Івана розробили окремий шлях по велодоріжках та другорядних дорогах. Загалом вони проїхали Словаччину, Угорщину, Чехію, Австрію, Німеччину. Найкоротший маршрут за день складав — 130 км, найдовший — майже 250 км.

Пан Іван розповідає, що у всіх містах їх дуже тепло зустрічали. Вони їхали у брендованих майках, з прапорами, було видно, що їдуть українці.

— Дуже багато людей підходило, різних національностей, і говорили, що підтримують Україну. У вікнах багато українських прапорів. Тобто видно, що вони — за Україну. І не тільки на словах.

— У Словаччині, на проміжку Ужгород-Плешевіц, зламався велосипед. Ремонтувати його взявся місцевий механік, мусив змінити задню касету, ланцюг. А коли дізнався, звідки й чому ми їдемо, то не взяв з нас грошей за роботу.

— А у Братиславі навіть один перехожий чех зустрів на вулиці зі словами “Слава Україні!” і подарував значок прапорів України та ЄС.

По дорозі велосипедисти заїхали також в українські посольства у Братиславі та Празі.

До Дармштадта прибули 4 червня, і вже застали там ужгородську делегацію (Дармштадт — місто-побратим Ужгорода).

— Ми повезли й урочисто передали меру Дармштату український прапор, який підписали у міській лікарні наші поранені бійці. Щоб у Німеччині пам’ятали, що Україні треба продовжувати допомагати.

Велоінфраструктура для Ужгорода

— Звичайно, у Європі зовсім інший рівень велоінфрастуктури. Велодоріжками пронизана вся країна. А ще й таку красу бачиш навколо! В Угорщині ми 40 км їхати вздовж Дунаю, а у Баварії (Німеччина) навіть є тунелі для велосипедистів. Ми десь 3 проїхали. А ще ми були на галявині серед лісу, де було 6 велодоріжок з вказівниками. Читай і їдь, куди тобі треба!

Іван Анатолійович переконаний, що й в Ужгорода може бути таке майбутнє, якщо попрацювати над цим цілеспрямовано.

— Я живу у с.Минай, їжджу на роботу в центр на велосипеді. По вул. Легоцького є велодоріжки, потім трошки дворами, а біля Боздоського парку виїжджаю на набережну. Весь маршрут займає 18-20 хв, ці 4 км, коли поспішаю — то й менше.

Каже, що змагався з дружиною. І він на велосипеді приїжджав у центр швидше, ніж вона на авто.

— Наше місто аж проситься стати велосипедною столицею України. Адже за рекомендаціями міської мобільності, якщо до роботи менше 8 км, то велосипед підходить якнайкраще. А у нас 8 км нема навіть по діагоналі.

Пан Іван каже, що їздить в будь-яку пору велосипедом. Виняток, коли бере авто, це дуже сильний дощ, ожеледь або поважна нарада і треба бути в діловому піджаку (усміхається).

З паном Іваном їздить навіть його собачка. І здається, їй дуже подобається вести такий спосіб життя.

— У нас є велоорганізації, ГО “Форза” багато працює в цьому напрямку сталої міської мобільності. Ужгород має майбутнє в цьому напрямку.

• На Закарпатті готують проєкт центру з термальними водами для реабілітації військових

Велосипед як можливість для реабілітації

— Я й проводжу різні акції такі, як велопробіги, щоб показати нашим хлопцям: “Я сам живий приклад того, як можна відновитися після поранень”. Я хочу передати хлопцям, які проходять реабілітацію, лікуються свій досвід.

Вірю у авторитет ветерана. Бо дивлячись на нас з побратимами, які почали займатися спортом після поранення, багато хлопців теж сіли на велосипеди або почали бігати. І видно, що це позитивно впливає на них.

Вже згадуваний Анатолій Вересенко з Києва займається з хлопцями у клубі “Ветеранська десятка”, де вони бігають по 10 миль. Спочатку займалися на Олімпійському, а зараз вже й в інших місцях.

І навіть Вадим Свириденко — уповноважений Президента з питань реабілітації, колишній фельдшер нашої 128 бригади, який залишився без кінцівок (у нього немає ні кистей, ні ступнів) біжить 10 кілометрів. На протезах!

— Зараз у нас у розробці з ГО “Форза” проєкт по спортивній реабілітації наших захисників у міському госпіталі. Ми подивимося у якій формі хлопці і подумаємо, що запропонувати. Спочатку покатаємося по набережній, а потім можемо їхати на більші дистанції їхати — за місто, в гори, чи по Ужанському заповіднику.

• Протез, який муляє …очі. Як навчитися жити у новій реальності

Пан Іван каже, що навіть має  авторський веломаршрут по мініскульптурках, і з цього теж можна починати.

Також Іван Анатолійович розповідає, що на Закарпатті у 2018 році вже втілювали подібний проєкт для реабілітації військових. Тоді ми в Мукачеві проводили змагання по “маунтайн байку”, де учасники мали проїхати “3 замки Закарпаття” — Мукачівський, Чинадіївський та санаторій “Карпати”.

 — Тоді ми запросили 20 хлопців-ветеранів з Києва. То вони з протезами рук та ніг проїхали 40 км по цих замках! А коли поверталися до Києва, то друг потім розповідав, цілу ніч не спали, бо ділилися враженнями.

Також пан Іван ділиться досвідом проведення інших активностей для активного відпочинку військових.

— Ми ходимо в гори — на Говерлу, Петрос, Піп-Іван Чорногірський. Обов’язково робимо хоча б один похід взимку. Ще ми спускалися на каное по Тисі, в кінці липня, початку серпня.

— Я б хотів, щоб у нас тут було більше реабілітаційних закладів, бо природа це дозволяє — ліси, джерела, ландшафт, а також відповідна інфрастуркутра. І можна буде реалізувати різні заходи по реабілітації.

• Тихі наслідки війни. Як музикант Василь Лютий живе з порушенням слуху після поранення

На думку пана Івана, для успішної реабілітації військового треба:

1. Ретельний медичний огляд, який включатиме й перевірку психічного здоров’я. Багато-хто з хлопців каже: “Я не дурний, мені це не треба”, а потім їх мучать нічні кошмари, проблеми в сім’ї та алкогольні залежності. Всі, хто були на війні мають пройти психологічну реаблітацію.
2. Внутрішню мотивація одужати та повернутися до життя без війни.
3. Постійний супровід фахівців, щоб ветеран не залишався наодинці зі своїми проблемами.
4. Підтримку рідних та близьких.
5. Працевлаштування і повернення контролю над життям.

Спорт — це один з напрямків, який допомагає зберігати здоровий дух та тіло у добрій фізичній формі. Велосипед не замінює професійну реабілітацію з лікарем, але допоможе знайти нове хобі, друзів та подбає про здорове тіло.

• Як в Ужгороді займаються реабілітацією військових з усієї країни. Історія Володимира Козяра з Вінниці
• Як дослідити свій родовід? Антон Бондарєв про генеалогію на Закарпатті і не тільки
• “Не плач, ти ж хлопчик”. Які гендерні стереотипи існують щодо чоловіків

Галина Гичка, Varosh

фото з архіву Івана Балашова

Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Instagram та Тelegram.