Через російські ракетні обстріли в Україні постраждала, серед іншого, енергетична система. Зокрема, за неповні п’ять місяців — від жовтня 2022-го й по лютий 2023-го, росія здійснила понад 10 масованих ракетних атак. Внаслідок цього країна опиналася в напівтемряві: у всіх областях застосовувалися як планові, так і аварійні відключення. На Закарпатті в деякі дні світла на добу було вкрай мало — лише шість годин. Все це ускладнило, в тому числі, життя медійникам і медійницям, яким для повноцінної роботи потрібен безперебійний інтернет, якого немає в умовах відключень. Ми поспілкувалися із кількома закарпатськими медійницями про роботу в умовах відключень. Журналістки розповідають, чи вдається працювати й не завалювати дедлайни; чи можливо повноцінно видавати газету в умовах часткового блекауту й чи не відмовляють посадовці надавати коментарі через те, що немає світла.
Головна редакторка «21 каналу» Олександра Терембець-Михайловська розповідає, що як і всім українцям редакції медіа довелось підлаштовуватись до нової реальності у зв’язку з відключеннями електроенергії.
— На роботу це вплинуло тільки частково, адже на студії світло майже завжди наявне, наша редакція знаходиться в приміщенні поруч з критичною інфраструктурою, — каже Олександра. — Попри це, трохи доводилось адаптувати роботу інших підрозділів каналу, що забезпечують вихід контенту в ефір. Поки що обмежувались без додаткових засобів альтернативного живлення та вистачало наявних.
Олександра додає, що усі працівники з розумінням ставляться до ситуації та підстраховують одне одного в роботі.
— Обсяг матеріалів та контенту залишився той же, що і до відключень, — каже редакторка. — Завдяки налагодженому процесу нам вдається дотримуватись дедлайнів та працювати в повноцінному режимі. Якщо і бувають відхилення в процесі, то вони незначні і не сильно впливають на картину. Те ж саме стосується і роботи зі спікерами. Зазвичай, вдається отримувати всі коментарі, інтерв’ю чи відповіді на запити. Просто у зв’язку з відключеннями світла бували коригування по часу, але відмов через цю причину не було. Ми всі в однакових умовах, і що радує, люди дуже добре розуміють одне одного, комунікують та підтримують.
Головна редакторка газети «Новини Закарпаття» Мирослава Галас каже, що видання також виходить у звичному режимі, проте роботу редакції довелося перелаштувати.
— Торік ми вже працювали в напівдистанційному режимі, але два дні власне верстали газету в редакції. Коли якось глибокої осені світло зникло в непередбачений графіком час, безпосередньо у випусковий день, ми розхапали техніку по домівках і в авральному режимі перейшли повністю на “дистанційку”, — розповідає Мирослава Галас. — Тоді ми трохи зірвали графік друкарні, але ми їх попередили, вони поставилися з порозумінням до цього. Тепер колектив повністю пристосувався до нових обставин. Не дуже зручно, але працюємо.
Мирослава Галас додає, що поки для редакції газети не купували додаткове обладнання для забезпечення живлення — зарядні станції, генератори тощо, адже на це немає коштів. Однак, за її словами, проблем із друком газети за майже чотири місяці відключень, не виникало.
— Єдине, що нас попросили в друкарні — змінити графік і здавати газету раніше. Тепер маємо робити це до 13 години в четвер. Щоправда, на пів години інколи спізнюємося:) При цьому дата на газеті стоїть суботня, тоді пошта її й розносить передплатникам (принаймні, мала би), —пояснює пані Мирослава.
Керівниця Центру досліджень «Детектора медіа» Ольга Білоусенко, яка працює з Ужгорода, розповідає, що відключення електроенергії сильно ускладнили роботу. Ольга згадує період, коли електроенергії не було 18 годин на добу, а лише 6 була.
— Працювати було неймовірно складно. Навіть коли світло було, могло не бути мережі. За день я могла змінити три або чотири локації, — каже Ольга. — Інколи робота в кав’ярнях теж не вдавалася. Буває, прийдеш в кав’ярню, замовиш щось, а там немає інтернету, хоч світло є від генератора. Або ж мережа могла бути заслабкою, її було недостатньо для роботи з адмінкою сайтів чи для відеодзвінків у зумі.
Ольга додає, що інколи тексти доводилося редагувати на ходу, впіймавши мережу на вулиці. Так само доводилося проводити і відеонаради.
— Я дуже сумувала, коли доводилося скасовувати зустрічі. Почувалася винною. Але люди зазвичай розуміли це. Як тільки мережа з’являлася, я одразу розбирала пошту, відповідала на всі листи, — пояснює Ольга. — Однак вдалося знайти кілька кав’ярень з безперебійним інтернетом, де я працювала по 6-8 годин. Мушу сказати, це доволі витратно. Адже ти не можеш просидіти в закладі стільки годин з однією кавою, а замовляєш ще, і ще. Пізніше в мене з’явилася зарядна станція EcoFlow, яку придбала організація. Працювати стало простіше й вдалося відновити майже безперебійний робочий графік.
Ольга Білоусенко додає, що через нестабільну мережу внаслідок відключень довелося переробляти робочі графіки, зсувати дедлайни. Через відключення бувало, що й спікери відмовлялися давати коментарі для матеріалів, або ж затримували відповідь, проте загалом проблем із доступом до інформації через відключення не було.
Регіональна кореспондентка видання «Укрінформ» на Закарпатті Тетяна Когутич розповідає, що працює з дому, адже на Закарпатті повноцінного корпункту цього медіа немає.
— У нас є частина техніки, яку надає редакція. Частина техніки — власна. Але саме інтернетом ми забезпечуємо себе самі, — каже Тетяна Когутич. — Коли почалися перебої зі світлом, на Закарпатті погана ситуація була одразу. Іноді настільки, що нереально було вдома працювати. Я їздила в пункти незламності, хоча не відвідувала ЦНАПи чи міську раду, бо там важко зосередитися й працювати: багато людей, шумно.
Тетяна додає, що живе біля Мукачева, то ж щоб працювати мусила їздити в місто, адже в селі ситуація з електроенергією була ще гірша.
— В нас є кафе біля міськради, яке може перемикатися на дві лінії. Тобто на одній — вимкнули, на другій — увімкнули. Я так підлаштовувалася. Тобто береш там каву і тусуєшся впродовж шести робочих годин, — каже Тетяна. — В нас бувають чергування на новинах, коли інтернет потрібно мати безперебійний, в тих умовах забезпечити це вдома було нереально. Я їздила до друзів в офіси. Якось так викручувалася. Коли світла не було по шість годин, а було лише по дві, працювати було неймовірно складно. Зараз стало легше.
За словами Тетяни Когутич, редакція не забезпечувала регіональних представників додатковою технікою чи старлінками.
— Це дорого, проте старлінки є в центральному офісі. Кияни, в яких не було світла по три доби, їздили працювати в офіс. Також ми підстраховували один одного. Писали новини за колег з інших регіонів. Тобто в кого є світло, той і пише. Виручали один одного. Біда вчить, — каже журналістка. — Також я навчилася записувати інтерв’ю в кав’ярнях. Просто попереджувала про це спікерів. Нікого зайві звуки на фоні — кавова машину чи стукіт виделок по тарілці, — не нервували, бо всі розуміли, що кожен викручується як може і треба просто зробити роботу. Можна пережити ці відключення. Просто постійно переконуєш себе, що це лише на тиждень. Дякую енергетикам, що в нас не було суцільного блекауту на тривалий час.
Тетяна Когутич додає, що відмов у відповіді на запити чи коментарі від посадовців через відключення не було.
— Я рідко пишу запити, зазвичай через пресслужбу отримую коментарі. Але не відмовляли, могли просити трохи більше часу, — каже вона.
Тож, як бачимо, відключення електроенергії, спричинені державою-терористом, і у закарпатській медіасфері дали певні незручності. Але роботу журналістів і журналісток в регіоні це не зупинило. І це ще один доказ незламності українців вцілому: щоб московський агресор не робив для знищення нашої державності, у нього не вийде абсолютно нічого.
Ярослав Гулан, регіональний представник ІМІ в Закарпатській області
