Війна

«Ми не чекаємо, поки люди попросять допомогу, ми виявляємо їхні потреби», — керівниця центру ЯМаріуполь в Ужгороді Галина Миролюбова

11 Липня 2023 317

Я планувала цю розмову лише про добро та допомогу людям із найбільшого зруйнованого міста України Маріуполя. Але водночас це розмова з нотками гіркоти, бо вона і про біль жителів міста Марії — “асвабаждьонних” російськими окупантами від стабільного життя на березі Азовського моря; людей, яким нікуди повертатися та й, зрештою, не всім хочеться.

Varosh поспілкувався з Галиною Миролюбовою — керівницею центру ЯМаріуполь в Ужгороді, аби розповісти про його діяльність, потреби маріупольців та особисту історію людини, вирваної з корінням із рідного та улюбленого міста.

001

Галина Миролюбова та постійний відвідувач центру Віталій Іванович

Перший центр ЯМаріуполь відкрився 27 квітня 2022 року у Дніпрі. Це був пілотний проєкт, що дав зрозуміти: такі центри потрібні по всій Україні, адже жителі колись півмільйонного міста розпорошені по всій країні та однаково потребують підтримки. Один за одним центри гуманітарної допомоги для маріупольців почали відкривати і в інших містах. В Ужгороді ЯМаріуполь запрацював із 20 жовтня того ж року і став 15-м в Україні. Очолила його Галина Миролюбова.

«18 березня ми з сім’єю приїхали у Запоріжжя з Маріуполя. До того я була помічницею депутата Маріупольської міськради і вирішила допомагати людям, волонтерила. Запоріжжя було епіцентром, першим форпостом, куди діставалися всі наші люди з окупації. На початку ми допомагали продуктами, засобами гігієни всім вимушеним переселенцям, які приїжджали.

Галина Миролюбова волонтерить у Запоріжжі, березень 2022. Фото Стас Юрченко, Ґрати

Галина Миролюбова волонтерить у Запоріжжі. Фото Стас Юрченко, Ґрати

Але з часом зрозуміли, що є брак ресурсів, люди вдаються до зловживань гуманітарною допомогою (приходили по кілька разів, перепродавали допомогу) і коли ми це бачили, вирішили з командою Маріупольської міської ради зосередитися на допомозі жителям нашого міста.

Все ж таки наша ситуація сильно відрізняється від того, що є у більшості зон бойових дій. В Маріуполі немає куди повертатися — росіяни зносять будинки.

Так відкрили центр ЯМаріуполь у Запоріжжі».

002

Трохи згодом Галина з двома дітьми та мамою переїхала в Ужгород, де очолила місцевий центр допомоги маріупольцям. Зараз тут чітко налагоджена робота й, зі слів жінки, щодня обслуговують 50-60 людей, яким видають гуманітарні набори та надають профільні послуги спеціалістів: сімейного лікаря, юриста, психолога, рекрутера, що допомагає у пошуку роботи, запрошували й перукаря. Крім того, маріупольці мають можливість скористатися послугами вузькопрофільних лікарів, стоматолога та навіть косметолога і масажиста.

«Концепція центру в тому, щоб людина могла отримати різнопланову та різнопрофільну допомогу в одному місці. Усе функціонує завдяки підтримці Маріупольської міської ради, підтримці міжнародних та локальних донорів і партнерів. Вони допомагають із засобами особистої гігієни для дорослих та дітей, харчовими наборами, іграшками, ковдрами. Взимку я написала та виграла ґрант, у рамках якого ми закупили та видавали людям тепловентилятори, великі термоси, павербанки, ліхтарики. У нас функціонує буккросинг. Ми стараємося давати людям те, чого вони потребують. Якщо є потреба в розкладних ліжках — ми знаходимо, є потреба в лікарських засобах — шукаємо.

Із гуманітарним напрямком потрібно працювати постійно, шукати партнерів та достукуватися до сердець із тим, що потрібна допомога. Зараз не час просто сидіти в комфортному офісі.

Про всю отриману та видану допомогу завжди звітуємо: це і видача під підпис, і фото- та відеозвіти. Партнери бачать результати, чують слова подяки і тому готові підтримувати нас і надалі. Також у нас є всеукраїнська гаряча лінія для отримання зворотного зв’язку про обслуговування, щоб працювати над помилками та покращувати роботу. Водночас ми з командою доносимо нашим людям, що ми їх не утримуємо, а підтримуємо у скрутній ситуації. Ми мотивуємо людей щось робити та діяти для покращення своїх умов проживання».

Галина поставила задачу перед командою під час комунікації з маріупольцями виявляти потреби і на кінець тижня її про це інформувати, щоб відшукати можливість допомогти закрити ці запити.

«Я стараюся дивитися більш глибоко на потреби людей та мотивувати команду до цього. Ми не сидимо тут в очікуванні, що люди просто прийдуть по гуманітарку. Ми п’ємо з ними каву, розділяємо їхній біль та намагаємося допомогти тим, що в наших силах. Я чудово розумію людей, бо сама так само виїжджала з трьома дітьми з окупованого Маріуполя під обстрілами та бомбардуваннями. Ми так само виїхали з мінімумом речей і знаємо, що таке не мати нічого. Я не з чуток знаю потреби людей і стараюся для них, як для себе. В Ужгороді нам допомагають усі і я за це безмежно вдячна. Мені бракує слів, щоб це висловити — я готова нескінченно висловлювати подяку».

Ужгородський центр ЯМаріуполь налагодив співпрацю як із місцевою владою, так і з громадськими організаціями та благодійними фондами Закарпаття.

«За даними білінгу, на Закарпатті є близько півтори тисячі маріупольців, із них у нашому центрі зареєстровані 1050. І я як керівниця центру представляю тут жителів нашого міста й постійно дякую закарпатцям за те, що прийняли нас та постійно продовжують підтримувати».

Наразі допомогу центру на постійній основі отримують 520 сімей із дітьми та люди 60+. Для них у центрі постійно організовують дозвілля.

«Діти здебільшого тримають у собі весь біль та проблеми. Вони, на відміну від дорослих, не можуть це висловити, не знають, як зняти стрес. Тому у нас є дитяча кімната, де з малюками працює психологиня. Вона бачить, кому потрібно приділити увагу, та в ігровій формі їм допомагає. Не скажу, що є багато дітей, але вони є.

010

Дитяча кімната

Для малюків також проводимо кулінарні майстер-класи, займаємося рукоділлям. Заняття ми проводимо і своїми силами, і з допомогою партнерів. Також зараз щоп’ятниці проводимо для майбутніх першокласників заняття з підготовки до школи. Двічі на тиждень дівчата можуть ходити на курси макіяжу.

Якщо на обличчі дитини є посмішка, значить, ми не даремно це робимо. Для мене, як для керівниці центру, мами трьох дітей, дружини військового це важливо

У людей поважного віку є запит на культурне життя та цікаве дозвілля, тому для них організовують відвідування концертів, театру, виставок, екскурсій та навіть занять із танців.

Раз на місяць на постійній основі люди можуть отримувати гуманітарні набори, що розраховані на 5 осіб. Раз на 3 місяці можна отримати 15-кілограмовий пакунок, що включає від засобів гігієни та побутової хімії до відер, дитячих горщиків, постільної білизни тощо. Коли з’являється можливість отримати щось додатково, про це інформують у телеграм-каналі.

008

«На щастя, ми не маємо масових зловживань допомогою. Але є деякі люди, що через сильний стрес від втрати всього майна, йдуть за принципом “як дають, то бери”. Навіть якщо їм це не потрібно. Коли ти втратив все, то є тяглість до того, щоб мати щось своє у чужому місті».

«Буду відвертою: спершу я зберігала речі, що нагадували про дім, а потім подумала: для чого мені це? Я видалила всі будинкові чати і намагаюся не думати про минуле життя, не зациклюватися на ньому. Поки я не готова до роботи з психологом, не готова поділитися емоціями. Бо я маю бути сильною, триматися, гуртувати колектив, приводити до тями людей, підтримувати дітей та маму, адже вона втратила в 71 рік усе — будинок, могилки рідних… Я розумію людей і цим живу, бо постійно хочу зробити для них більше».

Зараз для вимушених переселенців гостро стоїть питання з житлом, адже у більшості тих, хто виїжджав із Маріуполя, воно зруйноване, а оренда з’їдає левову частку доходу. Нещодавно у Дніпрі відкрили перший гуртожиток для маріупольців.

В Ужгороді це питання поки не розв’язане, бо більшість людей, що оселилися в обласному центрі, переїздити за його межі не хочуть, а в місті наразі немає можливості ані використати під ці потреби наявні будівлі, ані тим паче збудувати нове приміщення. Водночас, каже Галина, багато маріупольців, серед яких і вона сама, не зможуть повернутися у місто психологічно.

«Чесно, не планую повертатися. Житло зруйноване. У місцях, де ми гуляли з дітьми, з друзями, — там лежали загиблі, яких ніхто не забирав, не міг забрати. Це неможливо забути. Нема драмтеатру, нема тої атмосфери, залишилося багато людей, що кликали руський мір. Як із ними жити в одному місті? Я готова допомагати, але повернутися і жити там я не зможу.

Ужгород мені подобається, мені подобається працювати з людьми. Але я не хочу, щоб мої діти весь час скиталися з сумками по орендованих квартирах. Мій середній син питає: «Мамо, а в мене тепер ніколи своєї кімнати не буде?». А найменшій доні, коли ми виїжджали, ледь виповнилося два роки, й вона дивується: «А що, може бути своя кімната?»…

Купити житло в Ужгороді дорого навіть у кредит. Можливо, це буде Київ. Але те, що морально не готова повертатися в Маріуполь — це однозначно. Я хочу допомагати таким, як я людям. А не тим, хто кликав руський мір, а потім біг від нього ховатися у підвал».

«Коли ввечері після роботи доня біжить до мене зі словами «Мамочка прийшла!» — це мене і тримає. Я постійно кажу: нас для чогось зберегли. Тому я у гуманітарному секторі, доначу, розвожу їжу з ужгородськими Помагаторами та допомагаю доглядати за пораненими бійцями в Ужгороді. Я не можу інакше».

Центр ЯМаріуполь в Ужгороді працює за адресою Капушанська, 2 із 8 до 18:00 із понеділка до суботи включно.

Ксенія Шокіна, Varosh

Фото авторки

0 #