Мисткиня з Києва, Олександра Верховська, пошила 3 сукні, що символізують пережитий українцями біль під час війни з росією. А фотограф із Закарпаття Богдан Магдич через фотооб’єктив зафіксував ці емоції в Ірпені.
Після двотижневого переховування від бомбардувань у київському метро, Олександра була змушена переїхати до бабусі у Франківськ. Там, разом з чоловіком волонтерила та шила спорядження для ЗСУ. Проте морально волонтерство не допомагала художниці. Їй хотілося, донести світові весь жах, який вчиняють окупанти.
— Коли оприлюднили новини з передмість Києва, я зрозуміла, що маю голосніше кричати, — каже Саша в інтерв’ю для The Village Україна.
Олександра почала шити сукні, в які вкладала відчуття, навіяні війною. Сорочки шила на собі з простирадел і наволочок, а потім фарбувала. Цей процес називає “тілесною психологічною роботою”.
— Моя знайома психологиня розказала, що існувала жіноча практика “камзол відпущення”. Жінки шили довгу сукню і в неї вкладали весь біль, який відчували. Виходить, так само робила і я.
Кожна сукня має свій символізм. Наприклад, червоний колір на сорочці означає кров, а чорна сукня зображає всі міста, які перебувають в окупації.
Фотограф Богдан Магдич зізнається, що емоційно було важко працювати над проєктом.
— Ми знімали на руїнах будинків, що лишилися після російських обстрілів у Ірпені.
Саша хотіла передати нашу сьогоднішню історію, і ту трагедію, яку відчуває кожен українець. Тому вирішили, що потрібне саме це місце, де спалені будинки та вбиті невинні люди…
Але одна справа бачити ці кадри в інтернеті, а інша — на власні очі. Це — невимовний біль, лють та ненависть, які зросли в рази, як тільки ми заїхали в Ірпінь…
— Ми хвилювалися, як відреагують люди чи не будуть проти. На щастя, всі ставилися з розумінням й дали можливість зайти до зруйнованої квартири. Всі розуміють, що про ці події потрібно розповідати, ба більше — про них треба кричати на весь голос.
Для мене це був складний, болючий, але водночас й дуже важливий проєкт. Адже кожен із нас зараз на своєму фронті. Через своє мистецтво ми повинні показувати ці історії й змушувати світ не забувати. Вдячний Саші за співпрацю і за можливість бути корисним.
Галина Гичка, Varosh
Фото: Богдан Магдич
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook, Іnstagram та Тelegram.
