Олександр Волосянський, військовослужбовець 68 батальйону 101 Закарпатської бригади ТрО, молодший лейтенант і командир групи безпілотних систем; депутат Ужгородської міської ради.
— Перебуваючи на фронті, я мушу констатувати — мені доводиться працювати на два фронти. Перший ворог, зовнішній, — росія, другий, внутрішній, — стара Україна. Це та Україна, проти якої ми виходили на Майдани в 2004 та 2013 роках, і яка зараз, на третьому році повномасштабного вторгнення, намагається відродитися. Чому? Люди, які раніше контролювали владу, займаються значно важливішими справами, б’ються з ворогом, а тому ці прихильники старої України, корупціонери та недоброчесні чиновники, піднімають голову і знову нищать Україну зсередини.
Тому я, як депутат, якого обрали люди та який обіцяв відстоювати їхні інтереси мушу, як би складно це не було, продовжувати вести боротьбу з цією гідрою корупції в Ужгороді.
З неофіційного спілкування знаю, що в тій же ужгородській мерії автори схем з-поміж депутатів та керівників міста реально бояться повернення військових після війни. Але замість ставати порядними, вони прагнуть встигнути провернути ще більше махінацій до того часу.
Як же змусити таких чиновників і депутатів почути військових? Максимальна публічність всіх запитів. Бо просто лист-прохання депутатами часто ігнорується. Тому потрібна взаємодія волонтерів та громадянського суспільства з військовими підрозділами для подальшого публічного лобіювання важливих питань.
І вимоги мають бути максимально конкретизовані — чим більше конкретики, тим важче чиновникам «заговорити» тему.
Олександр Волосянський. Виступ на форумі Re:Open Zakarpattia-2024
За моїми спостереженнями, публічність прохань з боку підрозділів надзвичайно злить чиновників і депутатів. Але, відверто, зараз це єдиний спосіб змусити їх фінансувати ЗСУ. Хай ненавидять, але аби боялись та робили.
Дрони і авто: Ужгородська міськрада відповіла на звинувачення військового
На жаль, самоцензура в умовах війни і небажання нашкодити країні часто зупиняє нас у критиці мерії і депутатів. Але, на жаль, не зупиняє їх. Тому потрібно й надалі знаходити ефективний баланс тиску і тиснути далі.
Загалом Ужгород виграв від війни, бо багато людей приїхало, збільшився бюджет міста. Ужгород отримав імпульс для розвитку. Але водночас влада не використовує це для того, щоб активніше підтримувати свої ж військові підрозділи. Влада займається ремонтами. Наприклад, на ремонт вул. Гагаріна витратили 85 млн. грн., чи як на мішки з піском витратили 11 млн. грн.
Військових ніхто не чує, все робиться тільки для галочки, реальні потреби не враховуються. Навіть я, як депутат, який нібито має прямий вихід до цієї міської влади, не впливаю на це. Влада вже нічого не боїться. Це велика загроза для України.
Зараз наше суспільство перебуває у точці зневіри, втоми, розчарування, тому що бачить, як поки найкращі люди гинуть на фронті, у тилу робляться дуже негідні та темні справи. Це історія не тільки про Ужгород. Це те, що відбувається взагалі в Україні.
Тому я, як людина, яка має подвійну оптику, яка знає, яку страшну ціну ми платимо в цій війні, хочу ще раз наголосити: суспільство має контролювати владу. Суспільство не має дозволяти влаштовувати бенкет під час чуми за наші ж податки.
Колись війна закінчиться. Побачимо як, але все одно закінчиться. Люди повернуться й з болем побачать, що сталося з їхніми містами. Багато людей, воюючи на Сході, виношують нові ідеї стосовно того, як перебудувати Україну на засадах чесності, прозорості, ефективності та моральності.
Військові мають велику довіру від суспільства, а також мають великий змінотворчий потенціал.
Тож після війни ці люди, якщо вони виживуть (тут треба говорити чесно, якщо вони виживуть!), отримають можливість втілити ті зміни, яких прагнуть.
Але для того, щоб ці люди перемогли на фронті, а потім, щоб українці перемогли у своїх містах та селах, та й взагалі в Україні, потрібен суспільний консенсус, довіра, взаємна підтримка громадянського суспільства проти цих прихильників старої України і корупції.
Колись, молодим студентом, я вірив, що все можна змінити за одну ніч: ось, мовляв, переможемо на Помаранчевій революції, Ющенко все змінить — і заживемо. Тепер я вже знаю, що це не умовний Ющенко має змінювати, а ми самі маємо змінюватися, і цей процес — на довгі роки. Уже третій рік я на війні й розумію, що ця війна надовго. А тому ми не маємо права відкладати зміни на потім. Мусимо робити їх самі і вже тепер, бо багато хто може до них просто не дожити. Такими є реалії війни. Хочеться воювати за країну, у яку віриш, яка варта жертви своїх найкращих синів і дочок. Давайте творити таку країну вже тепер -—усі разом, там, де ми є, в окопах і в тилу.
Re:Open Zakarpattia ініційований та проводиться ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» у партнерстві з представниками громадянського суспільства, органами державної влади та місцевого самоврядування, бізнесом та міжнародними партнерами.
Varosh,
Фото Наталі Радченко
Не пропускайте цікаве з життя Закарпаття! Читайте більше в наших соцмережах — Facebook та Instagram
