СПЕЦПРОЕКТ

Ольбрахт, Шугай, Колочава та українка з нагородою від Чехії: історія Наталії Тумарець та її родини

Наталія каже, що Колочава – мека для чехів. Чому?

en

Вчителька зарубіжної літератури із закарпатської глибинки, яка має нагороду від МЗС Чехії. Звучить як щось малоймовірне. Але поспілкувавшись з Наталією Тумарець, стає зрозуміло, що ця жінка взагалі не бачить перед собою неможливих задач. Її головна мета – зробити закарпатську Колочаву найбільшою точкою українсько-чеської дружби та прикладом партнерства і культурної співпраці.

Ей, неборанько, будеш лем ти розказувати всьому світу про Миколу Шугая, Ольбрахта та й Колочаву

Наталія народилася у Колочаві. Тут вивчалася у школі, далі поїхала до Ужгорода за вищою освітою. Навчалася на філологічному факультеті. В один з років мала опанувати слов’янську мову на вибір. Обрала чеську, бо її дідо нею добре володів.

– Дідусь написав мені усі теми чеською мовою на іспит. Я прийшла до Павла Павловича Чучки та й кажу: «Ось тут у мене все є написано, але чеська мова мені ніколи не згодиться, тому я особливо не вчила». Він погортав, почитав, дізнався про дідуся та й каже: «Ей, неборанько, прийде час та й будеш лем ти розказувати всьому світу про Миколу Шугая, Ольбрахта та й Колочаву. Іди собі файненько до дідика вшитко узвідай, ай кожен день вчи мову!».

025

Наталія з сином Олесем

Справді так і сталося, Наталія мусила вивчити чеську мову, бо вже в 90-их роках її почали запрошувати виступати перед різними аудиторіями та в ЗМІ Чехії – про музей Ольбрахта, чехів на Закарпатті та Колочаву. Минулоріч ще й закінчила при Карловому університеті міжнародний курс методики чеської мови.

– Це унікальний досвід. Разом зі мною вчилися люди з 20 країн світу. Коли бачили, що я заходжу в аудиторію, а на бейджику написано «Наталка, Україна», всі вставали і хором віталися. Багато говорили про нагороду «Gratias agit», яку я отримала у 2012 році від чеського МЗС, а коли я наяковіла і казала, що ще нічого не зробила, то сміялися і казали: «Наталко, вже нічого й не роби». У мене сльози наверталися на очі, – розповідає Наталія.

Музей Ольбрахта

Якщо ж повернутися до точки відліку, то усе розпочалося з дядька Наталки, Миколи Шимоні, вчителя історії. Він заснував музей чеського письменника і громадського діяча Івана Ольбрахта в Колочаві у 1982 році. Дід Наталії був у 40-их роках головою сільської ради, його ув’язнили як ворога Радянського Союзу, разом із священником. Кажуть, що він був особисто знайомим з Ольбрахтом.

– У 1989 році, після того як дядько вийшов на пенсію і передав мені ключі від приміщення, я розпочала роботу над музеєм, – каже Наталія. – У 1997 році з’явилася нова експозиція. Я переробила те, що було раніше. Мені хотілося зосередити увагу на літературній діяльності та на добрих справах Івана Ольбрахта.


105

Музей поки знаходиться у колочавській середній школі, утім в селі вже розпочали будівництво культурного центру, до якого планують перевезти експозицію та значно її розширити. Деякі з експонатів також знаходяться у «Четніцкій станіце» («Жандармська станція»), якою керує Наталія з синами. Це суміш музею, приватного будинку, готелю для туристів та корчми. У будівлі колись знаходився державний нотарський уряд, пошта та жандармерія.

Більшість експонатів музею – з початку ХХ століття. Один з найцінніших – табла, яка висіла на будинку, в якому була жандармерія, а також книжки з оригінальним підписом Івана Ольбрахта.

100

Довідка: Пригодницький і дуже поетичний роман Івана Ольбрахта «Микола Шугай — розбійник», який він написав у 1933 році, став справжнім шедевром. Герой роману – реальна людина, яка жила в Колочаві та завдяки Ольбрахту стала справжньою легендою як в Україні, так і в Чехії. Окрім того, письменник так розповів у романі про закарпатську природу, що критики назвали його «віршем у прозі». Чеський літературознавець Рудольф Гавел писав: «Ольбрахт сказав чеському читачеві про Закарпаття більше, ніж усі державницькі газети й журнали за попередні понад десять років…».

Іван Ольбрахт в Колочаві

– У 30-их роках Іван Ольбрахт дістався Колочави і почав цікавитися Миколою Шугаєм, життям чеських жандармів та чому місцеві не вважали їх поганими людьми. Шугая переслідували через те, що він не хотів повертатися до війська, переховувався в горах, сподіваючись, що ця влада піде як і всі попередні. Микола був місцевим, добре орієнтувався в горах, мав тут кохану Ержіку. Але врятувати своє життя йому так і не вдалося, – розповідає Наталія.

Жінка каже, що якби до Колочави не приїхав Ольбрахт, то вона ніколи не була б такою як є зараз.

– Завдяки Ольбрахту про Колочаву почули та знають, вона стала туристичною мекою, символом опришківського руху, землею близькою для чехів. Більше того, він допомагав бідним, сиротам, немічним. Організовував свята та навчання. З іншого боку – це був романтик, який полюбив нашу природу та описував її. Вона його заворожила, надихала. І сьогодні так – хто приїде до нас з Європи один раз – приїздить постійно.

103

«Gratias agit»

Вперше Наталія поїхала до Чехії ще у 1994 році. Тоді була на конференції та вивчила ведення музейної справи за кордоном, навіть не знаючи чеської мови. Сьогодні – вона завжди «своя» у культурних та дипломатичних колах.


– Про нагороду від Чехії я нічого не знала. Мене запросили на дипломатичну подію, яка проходила в Пилипці. Під час зустрічі Генеральний консул Чеської Республіки встав і каже: «Хочу подякувати одній особі, завдяки якій ми сьогодні тут зібралися». Я тоді ще собі думаю, цікаво, про кого це. І тут чую: «Честь Наталці!». Всі 6 сенаторів встали і підійшли до мене, вклонилися, і Генеральний консул почав зачитувати офіційну частину, в якій запросив мене до чеського МЗС на нагородження. «Gratias agit» – це гордість країни в Чеській Республіці. Мені здається, що ця нагорода багато дала не лише мені, а й Колочаві. Це імідж, добре ім’я, – розповідає Наталія.

Премію вручають один раз на рік іноземцям, які популяризують Чехію у світі. Власники премії – письменники, культурні діячі, політики. Одною з найбільш іменитих є колишня держсекретарка США Мадлен Олбрайт, а також режисер Мілош Форман.

Чехи називають Наталію «чеським янголом», «доброю душею». Їй не раз доводилося ратувати їхнє життя – у прямому сенсі слова. Екстремальні ситуації, блукання в горах, аварії, лікування – з усім цим йдуть до неї.

– Найдорожче між чехами та українцями – повага одне до одного та до культури. Традиції людей поєднують. Особливо в глибинці, бо у великих містах з цим вже важко. Коли збираються прості люди тут справжня злагода, пісня, музика, їжа, – з посмішкою каже Наталія.

На Закарпатті 7-ми кілограмова куля від чеського уряду – єдина. В Україні – друга. Утім, власник ідентичної нагороди, який жив у Львові, переїхав до Чехії.

– Для мене найкраща робота тут, в Колочаві. Село змінюється. Наша молодь вже думає не лише про гроші та заробіток, а цікавиться дозвіллям, освітою. І головне – повертаються додому. Мені приємно, що вони розуміють, що тут – найкраще.

001

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.


1559804758 660x255

Текст: Росана Тужанська

en

186 #
# Колочава # ольбрахт # чехи закарпаття # шугай