Крим... Що ви уявляєте, коли чуєте про нього?
“Артек”, Джамалу, Ластівчине гніздо на фоні безкрайнього Чорного моря? Мустафу Джемілєва, депортацію кримських татар, російських “зелених чоловічків”?
Час від часу від світових політиків чуємо про (не)можливість повернення Криму під український контроль. І часто це питання про фізичну територію, а не про історичну справедливість для сотень тисяч представників корінних народів.
Але чи ми, українці, знаємо, а головне розуміємо історію цього півострова та його людей? І чим є Крим для нас зараз, після 11 років російської анексії?
Езра Пастор — 23-річний український митець, дизайнер та активіст корінних народів Криму. Це — його псевдонім, і, як він сам каже, його майбутнє ім’я, адже він — нащадок караїмського роду. Езра з родиною зараз живе на Закарпатті, але саме Крим вважає своїм домом, хоча приїжджав туди тільки на канікули. Важливо, що він сам вибрав свою ідентичність — бути українським караїмом й зараз активно популяризує як українську, так і караїмську культуру.
У цьому матеріалі — про минуле, теперішнє та майбутнє українського Криму, такого близького й далекого.
Хто такі караїми?
Згідно з законом “Про корінні народи Україні” (2021) корінним народом може називатись спільнота, яка тісно повʼязана походженням з певною територією, становить меншість серед її населення та не має власної держави.
Відповідно, в Україні визнані законодавчо три корінних народи, які сформувалися в Криму: кримські татари, караїми та кримчаки.
Караїмські громади — нечисленні, всього можна нарахувати до тисячі представників. В окупованому Криму, в Євпаторії та Сімферополі налічують декілька сотень осіб, у Феодосії залишилося близько сотні караїмів. За межами півострова представників цього етносу ще менше. Мешкають вони, в основному, у Харкові, Києві та Луцьку.
Караїми завжди були хоч і нечисленною, але достатньо впливовою спільнотою — вправні торговці, які чудово вели тютюновий бізнес, потім — офіцери імперської російської армії. Караїми у своїй більшості сповідують караїмізм — релігію, схожу на юдаїзм, але, як кажуть на Юкрейнері, більш “ліберальну”. Хоча караїми — не євреї, але багато хто з них переїхав жити до Ізраїлю, зокрема, через програму репатріації. Караїми мають свою культуру, традиції, мову, що схожа на кримськотатарську, свій прапор.
Сімейна таємниця. Історія однієї караїмської родини
Про своє караїмське коріння Езра дізнався у підлітковому віці. Історія його родини довгий час була оповита таємницею, аж поки його бабуся випадково не дізналася про своє коріння.
У родині кажуть, що їхні караїмські предки жили у Криму, були з дуже заможного роду. Під час революції 1917-21 років родину розкуркулили комуністи: майно — розікрали, членів сім`ї — вбили. В живих залишилися тільки 2 неповнолітні сини: старшого, 14-річного, відправили в трудовий табір десь на північ росії, а молодшого, якому тоді було лише 8, кинули у перший потяг на Схід України.
— Ось цим восьмирічним хлопцем був мій прадід, Лука Очан. Потяг привіз його у Горлівку Донецької області. Важко уявити, що він відчував, втративши за один день все — родину, дім, рідну землю. У нього залишилося тільки ім’я, таке незвичне для інших та характерні риси обличчя. Все пережите дуже вплинуло на прадідуся, він ніколи не згадував ні про своє походження, ні про Крим.
Езра Пастор
Чоловік став столяром, воював у Червоній Армії під час Другої світової війни; одружився з українкою, в шлюбі народилося шестеро дітей, серед них і бабуся Езри. Про сімейну кримську історію дітям не розказували. Вони б так і не дізналися, поки одного разу після сімейних посиденьок діти випадково не знайшли листи, які він писав своєму брату.
Так прихована родинна історія стала явною, але для того, щоб прийняти її, потрібно було ще одне покоління. Мама Езри розказала хлопцю про його караїмське походження у підлітковому віці.
— Але тоді я не сприйняв це як щось значуще. У мене були шкільні справи, свої хобі, захоплення, — розповідає хлопець.
На той момент його з Кримом пов`язували літні табори у “Артеку”, відпустки разом з родиною на березі Чорного моря та дивне, непоясненне, відчуття дому.
Сепаратизм, Європа і контрабанда: 3 міфи про Закарпаття, в які легко повірити та важко спростувати
— У моїй пам’яті назавжди залишилися шум моря, крик чайок та портовий дзвін. За моєю спиною шумить море, пролітає пронизливий ранковий літній вітерець, який зібрав всі запахи трав навколо та солоного моря. У Криму я відчуваю себе на своїй землі. І дуже сумую за ним всі ці роки.
Після анексії Криму у березні 2014 року, Езра вже не приїжджав до Криму.
Життя на Закарпатті, повномасштабна війна та повернення до коренів
Хлопець народився у Кременчуці на Полтавщині, там й жив з родиною, поки у 2019 році вони не переїхали на Закарпаття.
— Ми ще тоді хотіли поїхати якомога далі від росії, бо розуміли, що на Криму й Донбасі вони не зупиняться.
Хлопець також вступив у словацький виш, вивчав англійську мову. До речі, закінчити його так і не зміг, адже останній семестр припав якраз на першу половину 2022 року. Він не отримав документи на виїзд й активно включився у волонтерство.
— Мені не хотілося їхати з країни у такий момент. Я ходив волонтерити у “Совине гніздо”, ми цілодобово розвантажували гуманітарку, відправляли потяги, возили людей на кордон, спали по 3-4 години на добу.
Найнадійніший спосіб відкривати мову для себе й людей – через любов: Наталка Місюк в Ужгороді
Коли нагальна потреба у “робочих руках” зникла, хлопець вирішив повернутися до малювання:
— Спочатку я взагалі не міг малювати, а потім зробив футболку, яка дуже залетіла у тік-тоці. Так я зробив цю першу колекцію ручної роботи, присвячену трагедії українських митців. А потім я почав робити колекції вже у співпраці з українськими брендами.
Езру знають зокрема, і завдяки колекціям його футболок, присвяченим відомим українським митцям, зокрема, Івасюку, Симоненку, Курбасу, Малевичу та Гонгадзе.
— Я все життя хотів робити одяг, і зараз це заняття не лише для душі, але й щоб показати свою активну громадянську позицію.
Зараз хлопець вивчає кримськотатарську та караїмську мову, досліджує історію караїмів, багато спілкується з іншими представниками корінних народів Криму. Одне з його завдань зараз — розказати більше про такий народ, як караїми та їхнє життя. Далі — пряма мова.
Караїми України: проблема самоідентифікації та розбудови власного представницького органу
— Я бачу проблему в тому, що в караїмській спільноті не розділяють релігійну та етнічну приналежність. Тобто, це релігійна громада, в якій іноді трапляються етнорелігійні представники, тож стати караїмом може будь-хто, хто почне сповідувати караїмізм.
Якщо уявити, що у найближчому майбутньому Крим повертається під контроль України, то почнеться розбудова нових державних інституцій, впровадження політик підтримки корінних народів.
Зараз більшість представників корінних народів Криму схиляються до форми національно-територіальної автономії в складі України. Ця автономія буде передбачати, наприклад те, що мінімум третина службовців будь-якої держустанови мають бути представниками корінних народів Криму.
Varosh Talks 3: Крим та Закарпаття: бачення майбутнього
Як на мене, це — чудово, тому що одразу зникає ризик непомірності та потенційної дискримінації. Але як будуть обиратися представники на ці посади?
Кримський татарин визначається за кров’ю, в більшості всі сповідують іслам, але це не ключовий чинник. Але якщо це доходить до питання караїмів, то тут приналежність до спільноти визначається тільки релігією. Тобто, умовний німець, іспанець, португалець, росіянин може прийняти караїмізм, і він тоді технічно, за законом, має отримувати такі самі преференції, як я, чия родина колись тут жила і все втратила. Тобто, за цією квотою він проходить, але чи буде він захищати права корінних народів — це велике питання.
Закон про корінні народи, прийнятий у 2021 році дає дуже багато можливостей для реалізації своїх прав і за доброї взаємодії влади та представників корінних народів це дасть свої плоди.
Інша правова проблема — представництво. У кримських татар є Меджліс — офіційний представницький орган кримськотатарського народу. Мені хочеться, щоб караїми теж мали щось подібне. В Україні діє ГО “Караїмська спільнота України”, але ГО — це не та форма, яка необхідна. Так, нас мало, ми розкидані по світу, тому питання репатріації караїмів залишається відкритим.
Я говорив про це з представниками караїмів, зокрема в Ізраїлі. Остання ідея була зустрітися всім в зумі, але цього досі не сталося.
Як війна змінює Україну та світ. Основні думки з лекції Павла Казаріна
А що з караїмами в Криму?
— Не всі караїми, які залишилися зараз в окупації, проросійські. Загалом, я просуваю ту думку, що українцям на материку треба ставитися більше з розумінням до представників корінних народів, які залишилися в окупації на території Криму. Бо вони нам потрібні.
Ці люди є ледь не останнім нашим доказом на світовій арені, що нам потрібна ця земля, і що корінні народи цього потребують. Тому що, умовно кажучи, якби усі проукраїнські представники корінних народів поїхали з території Криму, і залишилися тільки ті, які кричать, що “путін – прізідєнт міра”, тоді б світова спільнота сказала б: “Ну дивіться, корінні народи підтримують росію, їм добре там, навіщо повертати Крим?”. Тоді це, по суті, ще більше легітимізує анексію Криму росією.
Я насправді з величезною повагою ставлюся до представників корінних народів, які зараз знаходяться на території Криму та які не підтримують російську окупацію. Я спілкувався з ними, і сміливості у них в рази більше, ніж в будь-кого з нас. Це люди, які в фізичному вимірі працюють над поверненням Криму до України.
Кримські татари борються за справедливість на окупованому Росією півострові
В першу чергу, йдеться про рух опору АТЕШ (“вогонь”). Через членів цього руху, українські військові дізнаються багато корисної інформації про переміщення військ, наявність ворожої зброї, базування флоту. АТЕШівці знищують російську техніку в Криму й на території росії.
Я знаю кримських татар, які спілкуються українською і вивчають її навіть в окупації; знаю тих, хто бореться за звільнення від російської окупації. І роблять це дуже хоробро.
Щодо караїмів, то їх, в принципі, не багато і так, не буду заперечувати, що багато хто з них у 2014 році радо зустрів “зелених чоловічків”, робив автопробіги з російськими триколорами. Особисто я не бачив прикладів, щоб караїми якось чинили спротив окупації чи сиділи за це в тюрмах. І тому тут сильний контраст з кримськими татарами. Чого вартує тільки приклад Нарімана Джеляла, який виступав українською мовою на Кримській платформі, повернувся в Крим та був ув’язнений російською владою. Зараз він вже на свободі та готується стати Послом України в Туреччині.
Re:Open Crimea. Відкрити Крим для українців
— Насправді, обізнаність про Крим та корінні народи Криму порівняно з 2014 роком зросла в рази! Ну що знав пересічний українець про Крим тоді? Море, чебуреки, Джамала. Можливо, хтось знав, що була депортація, й був переконаний, що всі кримські татари — зрадники та посібники фашистів.
Зараз вже більше українців чітко знають, що у 1944 році була депортація кримських татар. Хтось й цифри може назвати, що було депортовано 423 тисячі кримських татар. Внаслідок сюрґуну (депортація) загинуло близько 100 тисяч людей.
Тепер краща обізнаність про 3 корінні народи — кримських татар, караїмів та кримчаків. Так, те, що люди взагалі знають щось про караїмів — це вже “вау”!
Дуже багато стереотипів вже спростовано, наприклад, про зрадників під час Другої світової війни, про те, що вони мусульмани-головорізи, які прийшли завойовувати життєвий простір і так далі.
Я у соцмережах розповідаю про караїмів, мені приємно, коли пишуть, що дізналися щось про Крим від мене, або що вже це знали. Отже, робота робиться. Обізнаність про півострів, його людей та історію — це точкові, але постійні зусилля у медіа, в освіті, на культурних майданчиках. Тут головне — бути системними, але не агресивними.
Різні, але рівні: як живуть шваби, євреї, румуни та роми Закарпаття
Наприклад, у Києво-Могилянській академії є “Кримські студії”, такий же напрямок є і в УКУ. Та зараз викладають кримськотатарську мову! Колись це можна було собі лише уявити! Цікаве спостереження: на таких мовних курсах у групі може бути один-два представники чи представниці кримських татар, а всі інші — українці та українки. Мотивація людей наступна: “Мені цікаво знати більше про Крим”. Це, насправді, дуже важливо, коли люди вивчають мову й культуру з поваги до народу — це крок до побудови нового мультикультурного суспільства у майбутньому.
Я зараз вивчаю кримськотатарську й караїмську, тому що відчуваю, це мій обов’язок — повертати нашу спадщину й проєктувати своє майбутнє в Криму.
Мрія про Крим, або Як замовити каву у Starbucks кримськотатарською
— Для того, щоб відповідати своєму баченню ідеального Криму я й сам маю змінитися. Я на шляху до цих змін, бо вивчаю нашу історію, мову, культуру. Знаю людей, які жили у Криму, виїхали після анексії й зараз вчать кримськотатарську: “Коли повернемося, я знаю, що вже не буде так, як раніше, тому я вчу кримськотатарську”. Я оптимістично дивлюся на те, як зростає обізнаність про Крим. Саме про Крим, а не “Анапу 2.0.”, як я це називаю.
Я скажу, що ми перемогли тоді, коли я зможу на території Криму з українським паспортом зайти у Starbucks й замовити каву кримськотатарською мовою. Здогадуюся, що виникає питання — чому Starbucks, адже принаймні з мого погляду, кава там жахлива (усміхається). Але у моїй симуляції реальності Starbucks — це символ західного світу, повернення його благ на кримську землю. Єдине майбутнє для України — це з Західним світом.
Тому майбутній Крим це — частина суверенної української держави, з мирним небом і, сподіваюся, не дуже високим радіоактивним фоном (усміхається). На півострові — національно-територіальна автономія з двома офіційними мовами: українською та кримськотатарською. Ну, і звичайно, з деколонізованими назвами міст: Севастополь знову буде називатися Ак’яр, Євпаторія — Кєзлєв, а Крим — К’ирим).
Тричі дискриміновані. Як ромки-переселенки долають стереотипи суспільства на Закарпатті
Я хочу жити у вільному Ак’ярі, і щоб мої діти тут жили, знаючи про своє караїмське походження. Я хочу, щоб у школі вони вивчали обидві рідні мови: українську та кримськотатарську. Свого сина назву Бекір на честь кримськотатарського поета Бекіра Чобан-Заде, а дочку — Фая, тобто Фатхія. Думаю, що якщо наше покоління не зможе фізично повернутися в Крим, то ми зробимо все, щоб наші діти побудувати свій ідеальний Крим в уяві й колись таки здійснили свою мрію жити там.
Крим — це єдине місце, де я відчуваю себе вдома. Хоч я там не народився, не виріс, але провів достатньо часу, щоб відчути, що там — мій справжній дім.
Востаннє я був у Криму на літньому заїзді в “Артеку” влітку 2013 року. Я пам’ятаю, цей вітер, морський бриз, звук прибою і… відчуття дому.
Є легенда, що на березі Криму можна знайти блискучий камінь — серце моря, що дає силу всім кримцям. Бо півострів — наш дім, місце нашої сили. І колись ми повернемося додому.
- Звільнений з полону ужгородець Роберт Балог: “У камері я поставив ціль — максимально себе зберегти“
- Нобелівський лауреат і сільська школа: як народилася “Табула Раса” на Берегівщині
- «Полон — це дрібниці, найстрашніше — бачити, як гине Маріуполь»: історія захисника Азовсталі Геннадія Збандута
Галина Гичка, Varosh
Фото: Сергій Денисенко та Depositphotos
*Цей матеріал підготовлений в рамках нідерландсько-словацько-українського проєкту “Посилення верховенства права на місцевому/ регіональному рівні в Україні: приклад Закарпатської області”, який втілюється за підтримки уряду Королівства Нідерланди у рамках програми MATRA, ключової нідерландської програми підтримки соціальних трансформацій.
Проєкт втілюється Інститутом Центральноєвропейської Стратегії (ICES) спільно з нідерландською організацією Foundation of Justice, Integrity and Anti-Corruption (FJIAC) та словацькою Transparency International Slovensko (TI SK) у партнерстві з Закарпатською ОДА та обласною радою.
**Матеріал не відображає позицію чи думку імплементаторів або донорів грантового проєкту. Відповідальність за зміст публікацій несе редакція Varosh.
