СПЕЦПРОЕКТ

Розвивати внутрішній туризм: Цікаві та невідомі пам’ятки за 10 км від Ужгорода та 20 км від Мукачева

Історії від письменника Банді Шолтеса та екскурсовода Макса Адаменка

en ru hu cs ro sk

Украй важко знайти позитивні наслідки в «локдауні», карантинних обмеженнях та майже закритих кордонах через пандемію коронавірусу, але логічне мислення дає таку розкіш. І перше, що спадає на думку, – це розвиток внутрішнього туризму.

При чому, ми би хотіли звернути увагу не тільки і не стільки на подорожі Україною, що без сумніву є неймовірно недооціненою самими ж українцями атракцією. Але як щодо умовних околиць наш міст чи сіл? Буремний 2020 рік спонукає нас і до таких досліджень, які можуть стати, насправді, не тільки цікавою пригодою, а й захопленням – вивчати, відкривати та перевідкривати свій рідний край.

Саме так зробив на карантині відомий у тому числі за межами Закарпаття ужгородський письменник Банді Шолтес та місцевий екскурсовод з Мукачева Максим Адаменко.

Перший випадково зібрався і поїхав у… Великі Лази – село за 10 км від Ужгорода, куди можна дійти спокійно пішки, доїхати велосипедом, громадським транспортом чи просто можуть підкинути знайомі чи незнайомці. Другий, – відкрив для себе село Дерцен, що за 20 км від Мукачева, хоч і проїздив повз нього десятки, а може і сотні разів до цього.

Ці дві історії вкотре доводять, що поруч з нами є безліч всього цікавого і маловідомого, потрібен лише «поштовх» чи випадок, щоб про це дізнатися. Нехай цього разу цим «поштовхом» став карантин, але наступного нехай це буде просто вихідний день чи відпустка.

Далі – передаємо слово авторам. Спершу Банді Шолтесу.

Таємниці й принади Великих Лазів

Якби пару років тому мені хтось сказав, що я з задоволенням сяду писати статтю про Великі Лази, я б не повірив.

Тому що я, як і багато хто з вас, безліч разів проїжджав по трасі Київ – Чоп біля цього села і чомусь ні разу не приходило в голову звернути туди, погуляти і подивитися, хто там живе і що там є цікавого.

Ну, насправді люди схильні шукати красу і цікаве десь за горизонтом, в той час як не дуже знають, що відбувається у них під носом.

А почалося усе з того, що ми випадково розвіртуалилися з одним френдом. Звати його Міша, і він трохи розповів мені про цікавезні речі, котрі є у Великих Лазах, бо родом він звідти. Ну а це село так близько від Ужгорода, що я запропонував друзям з’їздити туди і побачити все на власні очі.

Спочатку ми звернули з траси до будівлі старого коньячного заводу. Ви знали, що у Великих Лазах ще у кінці 19 століття граф і відомий у Європі скрипаль і піаніст Нандор Плотені заснував винокурню? Там виготовляли вина і бренді із місцевого винограду.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic16

Чому саме бренді? Не тільки тому, що Плотені любив цей напій, а й тому, що бренді пом’якшує голосові зв’язки і його корисно пити співакам перед виступом. Тому напій був популярним, приносив дохід і допомагав налагоджувати зв’язки з оперними співаками і впливовими людьми.

Після смерті графа у 1933 році виробництво успадкував його син, а після Другої Світової війни радянська влада націоналізувала винокурний завод і він став називатися радгосп-завод «Великолазівський». Який працював до початку двохтисячних.

Далі ми пішли на єврейське кладовище, яке впорядкували і нанесли на спеціальну карту всього кілька років тому, а після подивилися Палац Плотені, збудований у 1896 році.

Про цей двоповерховий палац у неокласичному стилі і про його засновника я раніше теж нічого не знав. А мав би знати, бо історія його життя склалася дуже цікаво.

Юного талановитого Плотені у 1862 році у Мукачеві виявив всесвітньо відомий угорський скрипаль і композитор Еде Ременій, який грав для британської королеви Вікторії і для американського президента у Білому домі. А вже через два роки молодий музикант супроводжував Еде на фортепіано.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic2

Нандор Плотені, фото з відкритих джерел

Перший самостійний концерт на скрипці Плотені зіграв у Будапешті у 1867 році. А вже за кілька років став першою скрипкою оркестру угорського Національного театру, тоді ж отримавши титул графа за свої музичні заслуги.

Його дружиною була Євгенія Макалістер, англійська аристократка. Деякий час він жив у Парижі, але повернувся до Угорщини. Виступав разом із Ференцом Лістом та Йоганнесом Брамсом. Організовував на Закарпатті музичні школи.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic1

Ференц Ліст, Нандор Плотені та Еде Ремені. Фото з відкритих джерел

А ще, крім винокурні, він збудував млин і вирощував благородні сорти винограду. Саме виноградники й винні підвали Плотені дали початок ужгородському коньячному заводу, адже першу партію коньячного спирту було вироблено і закладено у дубові бочки під керівництвом графа у Великих Лазах. А вже за його рецептом першу бочку в 1959 році заповнили під брендом коньячного заводу «Тиса».

На початку 90-их XIX століття родина жила то в Будапешті, то в Ужгороді, будуючи тим часом Палац. Помер і похований граф у Будапешті.

І знаєте, судячи з його біографії, він точно добре володів мінімум трьома різними мовами, а скоріше всього навіть п’ятьма.

Зараз у Палаці Плотені – Будинок дитячої творчості з багатьма гуртками. Шість років тому на фасаді встановлено дві пам’ятні дошки. Навколо споруди – невеликий парк, закладений графом. Нам показали збережену ліпнину і оригінальну систему опалення у підвалі. Враховуючи, що у палаці колись була сільська рада, потім школа, він ще загалом непогано зберігся. Хоча і потребує ремонту, як, власне, і майже всі подібні будівлі.

Далі ми прогулялися по горі, на вершині якої колись була сейсмічна станція. До речі, цьогоріч під час освячення пасок у Великих Лазах був землетрус у 3,5 бали.

А потім ми пройшлися туристичним маршрутом «Шлях Плотені», по якому граф і його син із друзями-мисливцями ходили на полювання, а тепер ходять і по гриби. Дорога веде вздовж розсадника лісгоспу, джерела води, ставка і гарного букового лісу. Словом, на маршруті багато цікавого, але найбільше вразили штольні.

Справа в тому, що у часи Австро-Угорщини у лісі під Великими Лазами проводилися геологорозвідувальні роботи і у пошуках залізної руди викопали багато штолень. В одну із них ми залізли і це був неймовірний досвід.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic11

По-перше, вирубана у камені штольня не очікувано велика, із багатьма відгалуженнями і навіть другим поверхом, а ще там можна ходити у повний зріст.

А по-друге, у штольні живуть кажани і борсуки, причому у борсуків окрема кімната слугує, вибачте, туалетом – тобто сплять вони в одному місці, а до вітру ходять в інше. Такі от виховані. Ми борсуків, правда, не застали вдома, але це добре, бо для чого їм ці стреси через незваних гостей.

Ну і по-третє, штольня – це моторошне місце, у якому постійно думаєш, чи зможеш знайти вихід звідти і чи не почнеться саме у цю секунду землетрус, після якого ти назавжди залишишся у темному підземеллі. Тому без провідника і «слабонєрвним» ходити туди не варто.

Ну й неважко здогадатися, що провідником нашим був новий знайомий Міша, а точніше Михайло Іванцик – керівник туристичного гуртка у клубі села Великі Лази. За що я йому щиро вдячний.

За півдня у Великих Лазах ми з друзями побачили немало такого, про що раніше і не чули.

Але кількох нюансів я вам, соррі, все ж таки не розкрию, бо самі знаєте – деякі речі не дуже піддаються опису, та й вам, коли поїдете туди на розвідку, цікавіше буде самим все оглянути – бо в одних і тих самих речах кожен бачить щось своє.

Банді Шолтес, фото автора

Усі дороги ведуть у Дерцен

Як сказала одна моя знайома: за цей карантин ми дізналися про Мукачево і Закарпаття більше, ніж за усе життя тут!

Так у моєму випадку сталося з селом Дерцен, що неподалік якраз від Мукачева, за 19 км. Населення до 3 тисяч осіб, склад якого на 99,9% складається з етнічних угорців.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic21

Багато років досі я часто проїздив повз це село трасою М24 Мукачево – Берегово, з якої добре видно величезний хрест на пагорбі, під яким розташовано Дерцен. Але заїхати в саме село якось «руки не доходили», не було причин.

Вперше в Дерцен я потрапив у 2016 році. Вже не пам’ятаю для чого. Тоді я вже був керівником Туристичного центру Мукачева. Мене впізнали і люб’язно провели по всім цікавинкам села. Але, насправді, про село я дізнався зараз, під час реалізації проекту «Культурний шлях село Дерцен» за підтримки Українського культурного фонду та USAID, адже проводив багато досліджень літописів і архівних даних.

Звісно, найпомітніша родзинка села – хрест на пагорбі, який є одним з найбільших хрестів у Європі!

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic23

Хрест споруджений на вершині Дерценського пагорбу і є головним елементом меморіалу «Європейський парк примирення», збудований у 2009 році в пам’ять усім загиблим у 2-й світовій війні, з будь якого боку.

Меморіал і хрест є нагадуванням прийдешнім поколінням про необхідність домовлятися, а не воювати. Хрест має висоту 25,7м і є найвищим в Україні і третім за висотою в Європі.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic24

А з вершини пагорбу відкриваються чудесні краєвиди на околиці і гори Карпати! Над лісом навіть видно замкову гору з замком Паланок і дзвіниці Мукачівський храмів.

Ще одна родзинка Дерцена – це пожежна станція, де з 2005 року несуть службу вже 50 пожежників-волонтерів, усі – місцеві мешканці села.

І несуть службу вони не на станції, а вдома. Пожежників можна викликати за двома мобільними номерами, що передаються позмінно від одного пожежника іншому. Номери цих телефонів є при сільських радах, магазинах, школах, будинках культури та серед населення. При отриманні тривожного повідомлення про пожежу піднімається чергова варта і протягом 10-15 хвилин автівка слідує до місця виклику. Весь особовий склад працює на громадських засадах.

За 15 років пожежна команда Дерцена загасила більше ніж 550 пожеж! Пожежне обладнання і техніка в Дерцені сучасні, як у пожежних Нью-Йорку!

І третя родзинка Дерцена, заради якої точно варто приїхати сюди на вихідні чи будь який інший день, – це Дерценські смаколики!

По-перше, це спеціально створене меню – обід-дегустація Дерценських страв: шовдарь, пікниця, папригашка, квасні вогурки і рутунди, хлібчик з помазанками, лібо-левеш з май-галушко (гусячий бульйон і печінкові галушки), сегединський гуляш з м’ясом і купатами (тонкими мисливськими ковбасками), фанки з сливовим лекваром і палинка.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic29

До речі палинку (фруктовий дистилят) в Дерцені виробляють більше 30-ти сортів – із місцевих фруктів (слива, абрикос, айва, груша, виноград, яблуко, малина) і заморських (фейхуа, апельсин, маракуя тощо). Крістіан Біров, палинкар, у виробництві цих міцних напоїв досяг технологічних висот.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic28

Наступна дегустація села – винна. Руслан Орос, постійний призер найбільшого фестивалю домашніх вин «Червене вино», який щороку проходить у Мукачеві в січні, пропонує 20 авторських вин під час дегустації. В основному його вина сухі. Дегустаційна зала здатна прийняти до 30 гостей.

Nat165 M3 D5 Longread2 Pic27 1

Мало хто знає, що в Дерцені є й мінеральна вода. Це «Карпатська кришталева» – столово-лікувальна слабо газована, слабо мінералізована, залізиста мінеральна вода. В планах збудувати бювет на площі в селі, щоб кожен охочий міг вільно напитися або скуштувати водички.

Окрім цього списку в Дерцені ще варто відвідати щорічну церемонію сватання з танцями, піснями, ритуалами під назвою «Дерценське весілля», місцевий краєзнавчий музей, реформатську церкву, в якій зберігся діючий духовий орган 1932 року, місцевий цвинтар, де є дерев’яні надгробки в стилі трансильванських угорців місцевості Kalotaszeg, а ще новеньку футбольну академію, художні пленери, фотокемпи та велозаїди.

Коли я відкрив для себе Дерцен та зібрав до купи всі його атракції, то зрозумів, що за день чи два – все не побачити і не обійти, тому й сам тепер щоразу, коли їду трасою М24 Мукачево – Берегово, то не проїжджаю повз, споглядаючи велетенський хрест на горі, а обов’язково заїжджаю в село бодай на одну з локацій, що і вам дуже раджу.

Максим Адаменко, фото автора

Тема туризму стане однією з головних тем на форумі Re:Open Zakarpattia, який пройде 7-8 листопада. Одна з панельних дискусій буде присвячена тому, як перетворити туризм на драйвер розвитку Закарпаття та що для цього потрібно.

Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.

en ru hu cs ro sk

0 #
# Великі Лази # внутрішній туризм # Дерцен # Туризм