Усі ми любимо читати і писати про успішний досвід європейських міст та світових столиць, де мешканці об’єднуються за інтересами та на волонтерській основі роблять потужні проекти – спортивні, освітні, екологічні.
При цьому, ми обов’язково щоразу вдумливо зітхаємо «от би і в нас так…». Хоча в Україні можна знайти чимало прикладів успішних проектів, які нічим не гірші за закордонні. Часто навіть кращі, концептуальніші.
Особливо вирізняються ті з них, які виникли не у великих містах, де за стереотипною думкою «вирує життя», а в умовній «провінції», де здавалося б нічого подібного навіть суто теоретичного не могло зародитися.
Нам хотілося б спробувати зруйнувати усталені стереотипи, а тому вирішили розповісти вам про 4 успішні міські проекти Ужгорода, якими варто зацікавитися, якими варто пишатися, і які можна було би втілити й в інших регіонах України, як успішний «кейс», що змінює міста та громади.
Поїхали!
Вільні екскурсії Закарпаттям
Головна ідея проекту – познайомити місцевих мешканців зі своїм місто, селом, краєм. Проект заснували 6 років тому в Ужгороді. Тоді щотижня в одному й тому самому місці і в один і той самий час біля міні-скульптури Миколайчику на містян чекав екскурсовод. Щоразу інший, з новою темою та палаючими очима.
Сьогодні вільні екскурсії проходять по всьому Закарпаттю. При чому абсолютно безкоштовно.
Ось, що про проект говорить його ініціатор – туризмознавець, доктор філософських наук, професор УжНУ Федір Шандор:
Ідея розпочати вільні екскурсії містом зародилася під час конфлікту щодо площі Народної. Виявилося, що багато людей просто не знають історії та не розуміють проблематики роботи з подібними об’єктами. Міські активісти звернулися до екскурсоводів з проханням провести екскурсію та розповісти певну історичну інформацію, аби люди принаймні розуміли, чому, що і як відбувається у цьому питанні.
Перші дві екскурсії провів я та Владислав Товтин. Потім я подумав, чому б не робити це кожен тиждень. Так ми почали проводити щотижневі вільні екскурсії разом з Орестом Когутом, Романом Офіцинським, Олександром Шершуном, Юрієм Славіком та багатьма іншими.
Через три роки існування вільних екскурсій в Ужгороді, до нас приєдналися Виноградів та Мукачево. На п’ятий рік – Перечин. Після шести років існування проекту ми вирішили трохи збавити оберти і проводити екскурсії щомісяця, а не щотижня. Але загалом ми збиралися на події незалежно від погоди: дощ-сніг – екскурсія є. Один раз не провели – екскурсоводи переплутали, чия черга.
Минулого року ми вирішили, що пора провести екскурсії у всіх містах Закарпаття. Ми раді, що до нас постійно приєднуються нові люди. Більше того, ми постійно вдосконалюємо програми, адже щоразу дізнаємося про цікаве та нове.
Цей проект важливий тим, що дає змогу містянам дізнатися більше про місто, в якому вони живуть.
Можливість відкрити абсолютно унікальних людей, таких як Тетяна Літераті з її проектом «Втрачений Ужгород», з яким вона обнишпорила усі міські шпарини. Останній раз на її екскурсії було 150 людей. Це фантастична кількість.
Найбільшим успіхом проекту на ці роки вважаю те, що вдалося підключити усе Закарпаття. А ще – особливо приємно те, що люди в абсолютній більшості вдячні, що такий проект з’явився. Після подій підходять, у соціальних мережах стежать. Компанія екскурсоводів стала більш згуртованою. Для них провести таку екскурсію – справа престижна. І незвична водночас. Вони ж не перетинаються у своїй роботі з місцевими, а тут вже зовсім все не так як з туристами.
Uzhhorod Running Club
Бігова спільнота Uzhhorod Running Club почала формуватися восени 2016 року. Спочатку було 3-4 людей, а зараз вона налічує кілька десятків активних учасників.
Клуб не лише популяризує біг та здоровий спосіб життя, але й систематично займається благодійною діяльністю, привертає увагу до важливих соціальних тем. Більше того – приєднується до наймасовіших забігів на планеті. Зокрема, Wings for Life World Run – App Run, в якому брали участь одночасно 155 тисяч учасників по всьому світу.
Далі передаємо слово засновнику Uzhhorod Running Club Миколі Машіці.
Все почалось із захоплення бігом. У 2013 році у мене з’явилась ідея і одночасно виклик – пробігти марафон. А це дистанція у 42 кілометри і 195 метрів. Я прихильник системного підходу до вирішення всіляких задач, то ж підійшов до цієї справи з усією серйозністю та великим завзяттям: почав регулярно тренуватись, купив спеціальний годинник для бігу, який вимірював сердечний ритм при навантаженнях, зареєструвався на перші змагання, загалом почав шукати цікаву та корисну інформацію про біг і все що з ним зв’язано.
А далі все пішло еволюційним шляхом: під час тренувань почав зустрічати інших бігунів у місті, а соціальні мережі сприяли налагодженню контактів та обміну цікавинками зі світу бігу.
Створив групу на Facebook, почав додавати туди друзів і знайомих, які цікавились бігом, – і через деякий час сформувалась спільнота однодумців, яка любить біг і все, що з ним пов’язано.
Свій перший марафон я пробіг в м. Кошіце (Словаччина) і був приємно вражений кількістю людей і масштабами спортивного свята. Тоді вже захотів організувати щось подібне у своєму місті. Так восени 2016 року з’явився Uzhhorod Running Club (Ужгородський біговий клуб) – спільнота бігунів-аматорів, що не тільки десь тренується разом, а і готова організовувати масові спортивні заходи та пропагувати здоровий спосіб життя.
Клуб почав формуватися досить давно. Особисто веду для себе відлік з 5 листопада 2016 року. Того осіннього суботнього ранку на спільну пробіжку зібралась досить серйозна компанія: понад 20 чоловік, якщо мені не зраджує пам’ять. З того часу почали разом бігати, запрошувати на суботню пробіжку друзів та знайомих.
Згодом виникла ідея організувати забіг в місті. У результаті спільно з однодумцями і небайдужими містянами 18 грудня ми провели «Пробіжи – допоможи!» Благодійний забіг до Дня Святого Миколая». Мене переповнювали емоції: все вдалося, ми зібрали кошти для потреб малозабезпечених дітей, звернули увагу на їхні проблеми, залучили міську владу та просто отримали задоволення від всього, що відбувалось навколо нас.
Наразі «Пробіжи – допоможи!» вже традиційний для нас забіг у святковий передноворічний період.
Ще одна важлива для клубу дата – це 23 січня 2018 року, коли ми з друзями формалізували нашу спільноту. Того дня відбулись установчі збори засновників Громадської організації «Ужгородський біговий клуб», а вже у лютому ми отримали всі необхідні документи і стали повноцінною громадською організацією.
Перш за все, я хочу щоб місто «побігло», щоб все Закарпаття побігло. Адже біг – це не тільки фан та драйв, а й можливість спілкуватись з однодумцями, вести активний та здоровий спосіб життя, насолоджуватись природою та цінувати все, що є навколо нас. Зрештою, це можливість стати трохи більш дисциплінованим та дізнатись про можливості свого організму.
Ранкова пробіжка містом, що переважно ще спить, дає можливість поглянути на своє повсякденне місце перебування зовсім з іншого ракурсу. Я б рекомендував всім чиновникам хоча б раз на тиждень бігати нашим містом – це чудовий спосіб тримати руку на пульсі потреб міста.
Ще у нас з командою є мрія – проводити в місті щорічний марафон. Щоб все більше людей, і не тільки з України, знали про Ужгород як про гостинне місто з активними та позитивними людьми.
Дуже хотілося б допомагати молодим закарпатським спортсменам. Ми звичайно намагаємось, наскільки це дозволяють наші можливості, але цього, звісно, не достатньо. Потреба в допомозі у них є, бо спорт – це не тільки регулярні тренування, а й спеціальний інвентар, харчування, можливість провести збори тощо.
Успіх поняття дуже відносне. Для одних – це вдало організована та проведена подія, для інших – налагоджені та регулярні клубні бігові тренування, хтось хоче бачити клуб фінансово успішним. Для мене важливо, щоб наша спільнота постійно функціонувала та розвивалась.
Для мене успіх – це кожна нова людина на ранковій чи вечірній пробіжці в Ужгороді. Це дійсно того варте, адже здорова людина – це щаслива людина. А хочеться, щоб таких людей навколо було все більше і більше.
Цього року запланували 29 вересня 2-ий Ужгородський півмарафон. Маємо вже перших зареєстрованих учасників як на основній дистанції (21 кілометр), так і на дистанції в 10 кілометрів та естафеті. Дуже приємно, що все більше містян долучається до спортивних активностей, в тому числі наших.
Ще хотілося б втілити декілька ідей щодо розвитку міської інфраструктури, доступу до спортивних майданчиків та споруд для спортсменів-аматорів, активніше пропагувати здоровий спосіб життя. Сподіваємось, що все задумане здійсниться, бо інакше і бути не може. А ще запрошуємо всіх до Uzhhorod Running Club – ми завжди відкриті до нових пригод. Починайте бігати і повірте мені – це одна з найкорисніших звичок, що існують. І з часом від неї дуже важко відмовитись.
Зелена крамниця
Перша в Україні крамниця без пластику та поліетилену з’явилася в Ужгороді минулого року. Окрім завжди свіжих продуктів здорового харчування, у Зеленій крамниці, можна придбати багаторазові пакетики для усіх товарів та ваги.
Заради чого все це та як крамниця була заснована – розповідає її власниця Тетяна Жовківська.
Ідея магазину здорового харчування у мене була досить давно, виношувала її більше 5 років. Але не було чогось такого, що б мені негайно дало поштовх це робити. Ну хочу і хочу. До дій не доходило. Але тема екології мене турбує все моє свідоме життя. Це і популяризація велосипедного руху, і акції прибирання в парках, і звичайно, що я сортувала сміття скільки себе пам’ятаю – більше 10-ти років точно.
Два роки тому я потрапила на лекцію, яка скерувала мене у правильному напрямку. Планувала, що послухаю про досвід у сортуванні чи то поводженні з відходами, але це виявилося щось набагато кардинальніше. Дівчина розповіла про те, що намагається не просто сортувати все детально, а й зменшити кількість відходів як таких – не продукувати сміття. І хоча наживо я так і не змогла потрапити на ту подію, згодом подивилась її в записі, – і це просто перевернуло моє уявлення на 180 градусів. Це було так просто і так незвично одночасно. Наче нічого геніального, але водночас в простоті рішення і ховається геніальність.
Скільки себе пам’ятаю, використовую еко-торби, але в них я приносила їжу в пакетах. А дівчина розповідала, що вона використовує багаторазові мішечки і ходить з ними на ринок, супермаркет, що не користується одноразовими соломинками, стаканчиками для кави, пляшками для води і ще багато чим одноразовим в нашому житті, яке слугує 5-10 хвилин, але розкладається вічно. Точніше не розкладається, а накопичується, частково розсипається на мікропластик, який потрапляє у воду, у продукти харчування і вже згодом вертається у наше тіло.
Половина всього пластику, який виробляється на землі – одноразовий. І для мене це нонсенс. Ще 50 років тому такого не було, і людство чудово жило, розвивалося, і не хворіло, що головне.
Саме це і стало поштовхом, щоб створити першу в Україні крамницю, де не будуть використовувати пластик.
Зробила я це «як для себе», бо насправді мені самій не було, де купувати нефасовані продукти здорового харчування, так і для інших людей, які зможуть свідомо чи несвідомо змінити свої звички використовувати мільйони пластикових пакетів.
Головна ідея «Зеленої крамниці» у тому, аби люди задумались над тим, що покупки можна робити свідомо – купувати як більш здорову їжу, так і обходитися без пакетів. Можливо перед тим як йти за покупками, потрібно подумати, що треба взяти з собою кілька мішечків, авоську, а якщо є плани попити кави в парку, то можна і філіжанку. А воду не купувати в одноразовій пляшці кожний день, а брати з дому з собою в багаторазовій скляній. І задуматися, чи так вже необхідна соломинка до соку та кави. Ще 3 роки тому такого не було, щоб автоматом в чашку до кави ставили соломинку. Інколи я просто не встигаю попередити офіціанта. До речі, соломинки входять в десятку найбільших забруднювачів океану. Тварини дуже від них потерпають.
Після того, як я почала купувати без пластику, то 99% товарів на полицях для мене просто перестали існувати, тому що окрім того, що це не корисно, бо це якась супер оброблена їжа напакована емульгаторами та пальмовою олією, то воно ще й у пластику. Тож є вже декілька аргументів, щоб цього не купувати. До речі, якщо люди не забули, то саме ми голосуємо своїм гаманцем, які продукти мають право на існування, а які ні.
Відверто не вірю в те, що це питання пластику можна вирішити «зверху». Має з’явитися запит знизу – люди повинні змінити свою свідомість, самі захотіти жити без сміття. Мене тішить, що число тих людей, які приходять зі своєю тарою, все більшає. Якщо раніше таких не було взагалі, то зараз в день 2-3 покупці обов’язково прийдуть зі своїми лоточками, мішечками, баночками. Коли на ринку я даю свої мішечки продавцям, то вони кажуть, що все більше людей не хочуть пакетів. Важко бути першими, бо здається, що ти якийсь трохи дивакуватий і нічого не зможеш змінити, але великі зміни починаються з маленьких кроків. І кожен починає з себе. Я почала.
Ми постійно працюємо над асортиментом нашої крамниці. Зараз мають з’явитися окрім багаторазових мішечків та торбинок, рослинні мочалки, бамбукові зубні щітки, інші засоби гігієни, металеві соломинки. Альтернатива пластиковим засобам, які не переробляються, бо це засоби гігієни.
Особисто перед собою ставлю ціль скоротити відходити, де це ще можливо. Адже вважаю, що мені ще дуже далеко до бездоганного «зеровейстера». Але серед людей, які пропагують такий спосіб життя є дуже влучний вираз – що нам не треба одну людину, яка намагається бути бездоганним зеровейстером (не продукувати сміття), нам треба мільйони, які роблять це небездоганно.
Big City Ride
Велозаїзди на понад 500 учасників у маленькому місті. Важко уявити? А от ужгородцям – ні. Тут це стало гарною традицією. Сьогодні масові заїзди містом на велосипедах відбуваються під брендом «Big City Ride», але розповімо і трохи передісторії.
«Big City Ride» перейняв естафету від мега-популярного велоруху в Ужгороді – «Night ride». Це був справжній міський бренд.
Заїзди завжди чекали з нетерпінням. Завдяки своїй атмосфері та щоразу цікавій тематичності, організаторам вдалося згрупувати навколо себе справжню спільноту. Більше того, по-доброму, «пересадити» пів міста на велосипеди. Хоча б на один день чи вечір.
Night ride як проект був заснований у 2011 році. Його головна кураторка – Віта Мунчак. Дівчина була локомотивом проекту аж до 2016 року, допоки не переїхала за кордон, і справа, на жаль, на деякий час згасла.
Утім у 2018 році активні велошанувальники вирішили її відродити – і заснували не менш улюблені містянами велозаїзди «Big City Ride». За справу взялися Олександр Свергун та Велерій Костинський. Хлопці вже другий рік поспіль організовують міські велозаїзди. Подекуди кількість учасників перевищує півтисячі осіб.
Далі – розповідають хлопці.
Ми декілька років чекали на те, що хтось відновить улюблені велозаїзди. Однак минулоріч ми вирішили, що чекати вже досить – і організували подію самі. Таким чином ми відновили хорошу традицію.
Цьогоріч велозаїзд поки був лише один, адже велосезон лише нещодавно розпочався. Минулого року вдалося організувати чотири масштабні події.
Ми вирішили взятися за цю справу, тому що самі є велошанувальниками та активними учасниками велоруху в місті. Ми обожнюємо кататися на велосипедах. І в Ужгороді таких людей дуже багато. Усі ми гостро відчували потребу у відродженні масових заїздів містом та спілкуванні під час таких подій.
Доволі важко порахувати, скільки людей щоразу бере участь у заїзді. Адже багато хто додається по дорозі. Але я точно пам’ятаю один із заїздів, коли ми заполонили повністю вулицю Заньковецької – від Грушевського до TOKIO.
Головна мета наших велозаїздів – привернути до себе увагу. У тому числі, аби міська та обласна рада бачила, що нас є багато, і нам потрібна грамотна велоінфраструктура.
Деякі з цих проектів у тому чи іншому вигляді вже успішно діють і в інших містах України. Але деякі – могли би стати справжнім поштовхом для розвитку та змін у громадах.
Закликаємо долучатися до описаних проектів та втілювати їх у власному місті, селі, області, і розповідати про це нам.
Цей матеріал представлений ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Його створення стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО «Інститут Центральноєвропейської Стратегії» та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Текст: Росана Тужанська
Фото та відео: Антон Рижих
