З 22 травня по 16 червня в Галереї Ілько триває виставка Володимира Гуріна під назвою “Чисті вуста”.
«Дай нам чисті уста,
Святий Іване,
Щоб ми могли своїм голосом свідчити
Про чудеса твоїх діянь».
Це гімн Павла Диякона, ченця старовинного монастиря Монте Кассіно у горах на південь від Риму. 800 рік від Різдва Христова.
Латиною це буде:
Dominus Lord,
Resonare fibris…
До-ре-мі-фа-соль-ля- сі.
Так з’явилися сім нот. Щоб свідчити про чудеса Твоїх діянь, Господи.
esonare fibris – всіма фібрами душі.
Коли дивишся, як грає Марічка Гуріна, відчуваєш, що музика з’явилась як молитва. Сконцентрована, одухотворена. Таке відчуття, що кожну ноту пробує на смак.
Таке відчуття, що то не просто ноти, а старовинний гімн Павла Диякона. Молодий композитор Володя Машіка, якому немає й тридцяти, аспірант Станковича у київській консерваторії, пише абсолютно сакральну музику. Ab ovo – про те, як з’явилися ноти, про те, як почали славити Христа. Сучасне вухо розрізняє вже дванадцять нот – із полутонами, дієзами та бемолями. Дванадцять композицій Машіки – про те, з чого починається Родина. Родина у нас одна – Божій світ. Живемо, поки чуємо цю музику сфер. Поки у гармонії із Світом. Часи наближаються апокаліптичні. Хто знає, що ми почуємо вже завтра?
Батько Марічки, мій старий товариш, Володя Гурін, створив відповідно дванадцять чудернацьких різнокольорових об’єктів. Чудернацьких – від слова чудо. Щоб свідчити про чудеса. Ноти, може, вперше за 1200 літ знайшли своє тіло.
Гурін – абсолютно інтуїтивний художник. Сказати не може, але відчуває кожен звук як колір. Саме про це колись мріяв Олександр Скрябін. Гурін – абсолютно щирий художник. Це відчуваєш у кожному мазку. Мазок – то ж кардіограма. Ролан Барт колись ввів нову категорію – письмо. Один пише роман і засинає, інший – горить. Гурін – горить.Тріо Гуріна-Машіка-Гурін горить. Горить молитовним вогнем. Чисті уста співають:
Dominus Lord,
Resonare fibris…
Саме не це зараз потрібно вимученому зневіреному світу?
Олексій ТИТАРЕНКО
12 прелюдій для фортепіаноДаний цикл складається з 12 мініатюрних, характерних п’єс, кожна з яких опирається на конкретну ноту темперованого звукоряду і відповідним чином висвітлює її сакральний характер, настрій, об’єм та емоційну наповненість через призму моїх особистих відчуттів. Для вираження свого задуму я користувався синтезом стилістичних особливостей композиційних прийомів. Вибираючи для кожної мініатюри той, який найповніше мав змогу висвітлити сутність моєї мети. Тональністю кожної мініатюри є конкретний звук (який зазначений у назві кожної з 12 прелюдій: “С”, “F”, “B”, “Es”, “As”,“Cis”,“Fis”, “Н”, “E”, “А”, “D”, “G”), який в залежності від природи свого єства за моїми власними відчуттями може мати ладове забарвлення мажору, мінору чи їх синтезу. Будується цикл кварто-квінтовою послідовністю розташування звуків.
У самій збірці відсутні програмні назви для того, щоб дати більшу волю виконавцю для його власного прочитання. Єдиний орієнтир від мене як від автора є опора на сакральність.
Володимир МАШІКА
