Вони неодноразово зустрічалися на одній сцені, готували спільні програми. Відтак у Львові їхній музичний тандем уже встигли охрестити «золотим дуетом Галичини». Йдеться про нашу землячку, піаністку Етеллу Чуприк та скрипаля із Австрії Юлія Вимера, які цього разу порадують своєю грою й ужгородців. 19 листопада о 18.30 Закарпатська обласна філармонія запрошує на концерт заслуженої артистки України Етелли ЧУПРИК (фортепіано) та Юлія ВИМЕРА (скрипка, Австрія). У програмі – один із найвідоміших камерних творів Людвіга ван Бетховена Соната № 9 для скрипки і фортепіано ля мажор ("Крейцерова соната") та не менш знаменита Соната для скрипки і фортепіано ля мажор французького композитора Сезара Франка. Гадаємо, солістку Закарпатської обласної філармонії, нашу неповторну Етеллу Чуприк представляти зайве. Щодо її партнера по сцені, то з Юлієм Вимером ужгородці та гості міста познайомилися 15 вересня, на відкритті VIІ Міжнародного молодіжного фестивалю органної музики імені Наталії Висіч. Тоді ж мені і пощастило розпитати нашого гостя про його враження від концерту та подальші творчі плани:
– У вас чудова зала, акустично одна із кращих, можливо, в Україні. Я грав тут з величезною радістю ще й тому, що це колишня єврейська божниця. На щастя, вона не постраждала в часи другої світової війни і стільки років служить високому мистецтву. Так вийшло, що я у дуже теплих творчих стосунках із Етеллою Чуприк – солісткою вашої філармонії. Ми з нею останнім часом багато музикуємо і наразі готуємо на листопад дуже серйозну програму – "Крейцерову" сонату Бетховена та скрипкову сонату С.Франка. Саме у процесі підготовки цієї програми пані Етелла дала мені поштовх відвідати Ужгород: вона розповідала, що завжди грає тут з величезним задоволенням, відчуває теплий прийом публіки, любов колег, шанування її таланту. А це так важливо для музиканта.
– Ваш щільний концертний графік свідчить, що ви більше часу проводите в Україні, ніж в Австрії, де мешкаєте вже багато років.
– Мені захотілося більше робити для своєї Батьківщини. У 2012 році до десятиліття Скнилівської трагедії я організував концерт Вікторії Лук’янець у Львівському соборі св.Юра. Зібрані кошти ми передали сім’ям постраждалих у цій страшній катастрофі. Вважаю, що у такі складні для України часи творчі люди не можуть відсиджуватися. Це не означає, що їм слід бути на фронті – і на сцені можна чимало зробити для свого народу. Тож і я вирішив більше концертувати, збираючи кошти на АТО та на інші гострі потреби сьогодення. Маю багато планів, але не все вдається, бо і Європа зараз потерпає від напливу біженців – втікачів зі Сходу.
– А як ви себе почуваєте у своїй другій Батьківщині?
– На жаль, нині політична ситуація у країнах Європейського Союзу дуже напружена. І гадаю, що ця напруга надалі лише зростатиме. Громадяни Австрії, які завжди були задоволені рівнем свого життя, зараз на собі відчули проблеми, пов’язані з прийомом біженців. Це їх дратує і виводить із рівноваги. Разом з тим, демократичні засади Європейського Союзу передбачають надання притулку всім, хто змушений полишити кризові регіони. На швидке вирішення цієї проблеми сподіватися не доводиться.
– От ви музикант, проте так переймаєтеся політикою.
– Я займаюся не лише музикою, а й філософією. Вивчаю філософські праці єврейських містиків, дуже складні для сприйняття. Мене дуже непокоїть майбутнє світу, який зараз опинився під загрозою тотального протистояння. Справа філософів-містиків полягає у тому, щоб запобігти подальшому колапсу на планеті. Головне – не допустити третьої світової війни, бо це стане кінцем усього живого. Я намагаюся це сповідувати і як музикант – через музику і власні твори. Але філософія – то моє друге «я». І це не випадково, адже у нашому роду були знані філософи-кабалісти, в тому числі і тут, на Закарпатті. А мій давній предок по батьківській лінії, видатний галицький філософ-кабаліст, створив цілу систему містичних шкіл. Однак під час війни козаків проти польської шляхти єврейську культуру було знищено. І хоча після почалося відродження, та, на жаль, зникли книги мого предка. А без тих праць майже не залишилося згадки про цю людину, хіба що якісь рідкісні коротенькі уривки інформації про його діяльність. Звісно, я ніяким чином не претендую на лаври великого філософа. Але в моїх жилах тече і його кров, мене цікавлять ті самі проблеми. Ми живемо у часи засилля масової інформації, несумісного із свободи думки і свободи слова. Це дуже прикро. І залишається тільки музика, бо композитори також зашифрували свої думки в нотах. Музика на потребує слів. Ми промовляємо через звуки.
– Через те ви і самі пишете – щоб висловити, що у вас на серці?
– Так. Складаю музику з раннього віку і вже чимало написав. Але мої твори нелегкі для сприйняття, напружені за змістом. Тому я не так часто їх виконую. Можливо, їх час ще попереду.
– Як філософа хотіла б вас спитати про ваші поради людству. Як повернутися до відносної гармонії?
– Повернутися до себе. І на Закарпатті це можливо: люди тут доволі спокійні, урівноважені, доброзичливі. Взагалі Карпати – це перлина України, колиска простих і добрих людей. Я багато подорожував Карпатами і переконався, наскільки тут всі ввічливі і толерантні. Радіють, коли ти радієш, сумують, коли ти сумуєш, переживають разом з тобою. Не дадуть мокнути на вулиці під дощем, запросять до хати, нагодують, нададуть притулок. Карпатський регіон – це своєрідний оазис, де ще збереглися прадавні гуцульські, лемківські, бойківські традиції. У вашому краї живуть русини. Але вони водночас вважають себе українцями і, перш за все, людьми. Я, наприклад, був дуже втішений, коли побачив тут недалеко меморіальну дошку пану Раулю Валленбергу – шведському дипломату, який у період Голокосту врятував у Будапешті десятки тисяч угорських євреїв і сам загинув у сталінських тюрмах. Не так багато на світі є місць, де б згадувалося про цю велику людину, яка ціною власного життя, без будь-якої допомоги світової громадськості вирвала з лещат смерті стільки безневинних душ. І згадка про Рауля Валленберга тут, в Ужгороді, мене дуже зворушила.
А наразі я з великим нетерпінням чекаю на наш із Етеллою Чуприк концерт. Ми обов’язково порадуємо ужгородців новим виконанням цих найважливіших, я б сказав, "корифейних" творів для ансамблю скрипки і фортепіано. Це справжні перлини світового виконавського мистецтва.
Юлій Вимер – скрипаль, альтист, композитор та імпровізатор. Лауреат численних музичних фестивалів. За активну благодійну діяльність став володарем титулу Graf Saint-Germain. Уродженець Львова, зараз живе в Австрії. Скрипаля-віртуоза часто називають "Паганіні XXI ст.". Виконавець славиться власними скрипковими імпровізаціями, зокрема є ініціатором проекту "Музика в живопису" (скрипкова імпровізація на аукціоні живопису з приватної колекції). Свої благодійні заходи в Україні спрямовує на підтримку талановитих дітей, на реконструкцію, реставрацію і модернізацію пам’ятників та архітектурних споруд свого рідного Львова, на допомогу переселенцям зі сходу тощо.
Ось як про свою співпрацю із Юлієм Вимером у рамках VIІ Міжнародного молодіжного фестивалю органної музики імені Наталії Висіч дуже тепло відгукнулася й інша солістка Закарпатської обласної філармонії, органістка Олеся Гайдук: «У мене залишилися лише позитивні враження. Зізнаюся, я дещо хвилювалася перед знайомством із цим виконавцем. Та мої побоювання виявилися марними, ми надзвичайно легко знайшли спільну мову. Мені приємно було грати разом із таким чудовим музикантом. Юлій Вимер – цікава особистість. Він просто горить мистецтвом, захоплює багатством емоцій. Для мене його скрипка звучала, наче цілий оркестр. Тішуся, що ми знайшли із цим музикантом повне порозуміння з першої ж репетиції, з перших нот. Це був такий цікавий досвід. До слова, ми вже думаємо про подальші плани нашої співпраці».
Текст підготувала Таїсія Грись
