Про любов і абрикоси, відчуття дому і батьківщини, про Донбас і про Україну, поезію і біль, перетворення, мовчання, говоріння, про розкладання поезії на рими і на ритми. Про все це і про те, що «там, де не ростуть абрикоси, починається Росія» – на зустрічі з поетесою Любою Якимчук та на презентації її збірки «Абрикоси Донбасу», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». «Абрикоси Донбасу» Люби Якимчук достигають цілком в пору і смакують водночас гірко і солодко. Спробувати їх на смак, на слух і на дотик можна буде в Ужгороді у вівторок, 15 вересня, у ILKO Gallery (вул. Кошицька, 28). Модератор – Валентин Кузан.
«Про війну вірші можуть бути лише голі, як дроти без ізоляції, дуже прості та без надмірних кучерявостей, але із чіткими деталями, – пише про свою збірку Любов Якимчук. – Ці вірші мають бути як злочин, про який соромно згадувати, вони – як ці щоденні вбивства без прикрас, неприємні болючі вірші – як допити заручників, яким ставлять банки на живіт, яких ґвалтують, у яких стріляють. Вірші, як мешканці в окупованих містах, яким нема куди втікати і яких ніхто не рятує від перманентної загрози їхньому життю. Про війну – криваві та смердючі вірші. Поезія, що розкладається, але яка ще не розклалася. Розкладена поезія – це вже смерть, а нам треба жити, але жити усвідомлено. Мінімум метафор, більше мовчання, більше того, що не вкладається в слова. Якщо вже чинимо злочин, то усвідомлено. Такі тексти мають бути як сама війна, у якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров‘ю) ми знаємо, що тут щось сталося. Це може додати поезії мовчання або натуралізму, і з поміж цих двох я вибираю мовчання».
«Книга сповнена тепла й гіркоти, книга колюча й ламана, – пише про «Абрикоси Донбасу» Сергій Жадан. – Вірші, схожі на троянди: доки дочитаєш – обов’язково поранишся. Вірші, які можна переповісти, щось додаючи, щось забуваючи, проте нічого не втрачаючи, нічого не гублячи. Оскільки надто дзвінкі літери в цих віршах – і захочеш їх забути, а вони все одно нагадають про себе. Мова віршів проста й переконлива, як і має бути, коли говориш про такі важливі речі, як абрикоси. Себто – пам’ять і любов».
Довідково:
Любов Якимчук – поетеса, прозаїк, сценарист, журналістка. Народилася у Луганській області у м. Первомайськ. Закінчила факультет української філології Луганського національного університету, а також маґістеріум Києво-Могилянської академії. Була стипендіаткою польської програми Gaude Polonia.
Разом із джазовим контрабасистом Марком Токарем створюють спільні музично-поетичні проекти, серед них – «Жінка, дим і небезпечні предмети», «Дзеркала», «Донбас і контрабас» та «Абрикоси Донбасу». Авторка книжок: «У чотирьох стінах (набір шпалерів)» (СамВидав-ТиВидав, 2007), «, як МОДА» (Каменяр, 2009), «Абрикоси Донбасу» (Видавництво Старого Лева, 2015».
