Нещодавно почалися зйомки відеоверсії журналістського проєкту “Втрачений Ужгород”, за яким вийшли чотири книги. Тетяна Літераті, авторка всіх текстів циклу, розповіла виданню Varosh про зйомки.
Всього буде 10 серій, кожна – до 10 хвилин, а фінальний підсумок – 30-хвилинний фільм. Вже знято два епізоди: про синагогу-філармонію та про ромських братів-музикантів Лані.
Зйомки першої частини відбувалися у старій будівлі відділу іноземної літератури Обласної бібліотеки ім. Потушняка на вулиці Капітульній, а також перед ужгородською філармонією із костюмованим дійством, та всередині філармонії, де записували розмову з істориком Павлом Худішем. Він саме спеціалізується на темі закарпатського єврейства. У відео відтворено часи, коли кількість євреїв в Ужгороді становила 24% від загального населення і в місті функціонували три синагоги. В екранізації побачимо, яка доля спіткала громаду та історію величної споруди.
- Внесення нового cувою Тори до синагоги: свято, на яке понад 10 років чекали євреї Ужгорода
- Мандрівка в часі: Закарпаття і євреї на світлинах Романа Вишняка
Аби показати атмосферу творчості ромських братів-музикантів Лані, потрібна була корчма, тож автори фільму обрали ресторацію “Комітат Унг”. Також зйомки велися на цвинтарі по вулиці Капушанській, де поховані музиканти. Проте тепер там чагарники по груди, тож годі було знайти їх могилу.
Наступні серії розкажуть історію будівлі “Просвіта”, зруйнованої церкви василіянського монастиря (нині – велика навчальна аудиторія позаду фізичного факультету Ужгородського національного університету). Буде про Пласт, фігуру Гермеса в дворі Ужгородського замку. Екранізують також публікацію про художницю Лілі Орсаг.
Над відео працюють Галина Ярцева, керівниця проєкту, Роберт Боднар, оператор, Катерина Ірха, фотографка, а Тетяна Літераті є експерткою та ведучою. До партнерства залучений Заслужений академічний Закарпатський народний хор, учасники якого є акторами перших двох епізодів “Втраченого Ужгорода”.
«Я розповідаю про кожного героя, про кожну будівлю. І для того, щоби показати їх, я нібито “переношуся” в минулий час, з’являюся у відповідному тогочасному образі».
Журналістка каже, що доволі складно з костюмами для різних епох, адже в прокатах здебільшого пропонують одяг 20-30-х років ХХ ст. у стилі Великого Гетсбі, а це не відповідає нашій місцевості того часу.
«У першому епізоді – це були 20-30-ті роки ХХ століття, а про братів Лані взагалі підбирали одяг під ХІХ століття. Звичайно, це не вінтажні речі, а сучасні репліки, які ми комбінуємо, аби відтворити тогочасні образи».
Перша серія буде опублікована наприкінці липня на сторінках Втраченого Ужгорода у фейсбуці та інстаграмі.
Увесь цикл покажуть до жовтня, а в жовтні відбудеться презентація підсумкового 30-хвилинного фільму.
До речі, незабаром на сайті “Про Захід” буде створена окрема платформа для відеоверсії “Втраченого Ужгорода”, де можна буде переглянути всі 10 часттин, а також фільм.
Проєкт втілюється за підтримки Українського культурного фонду.
Евеліна Гурницька, Varosh
