Кілька спогадів вона озвучила в інтерв’ю виданню "Московский Комсомолец".
На запитання журналістів про те, чи не жалкує вона, що так різко перейшла з андеграунду у попсовий мейнстрім, Елка каже:
– Цей перехід лише виглядав різким зі сторони, для мене ж це все відбувалося поступово, усвідомлено, далеко не швидко і, головне, безболісно. Мене ніхто палицею по хребту не бив. Подумати, що я переступила через себе, може тільки людина, яка погано мене знає. У мене так не буває. Я ніколи не роблю того, що мені не подобається, і не буду цього робити, – каже Йолка.
Також, відома співачка розповіла про досвід, що передував визнанню та успіху.
– До мого приїзду у Москву у мене було сім цікавих років поїздок країною у складі ужгородської команди КВН "Палата № 6". Ми далеко не розкішно подорожували, я бачила багато чого і навіть співала в деревинку замість мікрофона перед самою дивною аудиторією в різний час доби. У нас були халтури в 5:00 ранку перед п’яною публікою у смішних нічних клубах.
Це мій фундамент, те, завдяки чому я твердо стою на землі. Коли від того, як ти себе поводиш, залежить – полетить у тебе порожня пляшка з-під шампанського чи ні, і ти реально ходиш по лезу, – це і є справжня школа життя. Якщо ти це пройшла, тобі потім взагалі нічого не страшно: ні поганий саундчек, ні несподівана реакція слухачів, тому що це все вже було, але в більш жорсткому вигляді і без якої б то не було охорони під сценою. Не було нічого, чим би ти міг себе убезпечити.
Перші сценічні досвіди в Москві дали мені незабутні відчуття від можливості спілкуватися з кожним своїм шанувальником особисто. Коли їх у тебе небагато, ти знаєш їх по іменах. Дуже круто, що деякі з найперших шанувальників з нами до сих пір і навіть стали нашими друзями, переросли дитячий фанатизм. З багатьма ми вже співпрацюємо.
У нас є Гриша. Він один з перших шанувальників, який, як зараз пам’ятаю, стояв 4:00 під клубом в мінус 18 з трояндочкою і чекав мене, коли мене ще взагалі ніхто не знав. Він так хвилювався, що не міг вичавити з себе ані слова і приходив до мене на концерти з листівками.
Потім Гриша сходив до армії, потім почав спокійно викладати свої думки, потім став фотографом, потім затребуваним фотографом, і тепер ми працюємо разом. Треба сказати, що він вже не має нічого спільного з тим смішним хлоп’ям з трояндочкою. Є ще кілька таких людей.
Ми ростемо разом зі своїми шанувальниками, і так відбувається тому, що свого часу у мене була можливість особисто познайомитися з кожним з них. Я весь час роблю акцент на тому, що я теж людина, така сама, як і вони. Десять років тому Лагутенко з цього приводу сказав геніальну фразу: «Милі дівчатка, у мене є пупок». У мене теж є пупок і всі інші частини тіла, – каже Єлизавета Іванців в інтерв’ю виданню "Московский Комсомолец".
