Кілька днів тому з Ужгорода розпочалася серія прямих ефірів від телеканалу «1+1» до 30-річчя Незалежності України. Ведучі та ТСН вирушили у великий тур, аби кожного дня о 19.30 виходити в ефір з різних міст України. 24 ефіри, в яких розкажуть історію регіонів та їх сучасні особливості.
Після такого ефіру ми поспілкувалися з Наталією Мосейчук про Ужгород, батька-військового, який служив в Угорщині, освітні проєкти, а також про благодійність.
– Чи бували ви в Ужгороді до цього візиту? Які враження від міста тоді і зараз?
– Це моє перше знайомство зі столицею срібного краю, саме так місцеві називають Ужгород. Перший виїзний ефір всеукраїнського туру ТСН і перша особиста прогулянка містом. І хоча збирати враження довелось майже в турбо режимі – їх залишилось вдосталь.
Коли запитала місцевих – куди сходити в Ужгороді, сказали – ходіть на липову алею. Два кілометри зеленого пахучого релаксу і ароматних вражень. Розповіли, що цю алею подарував на весілля наречений своїй обраниці і я скажу, що це чудовий подарунок і він на роки.
– З чим у вас асоціюються Ужгород?
– Ужгород видався невеличким і комфортним для життя містом. Здається, тут всі всіх знають. Та й до туристів ставляться поблажливо – а їх тут побачила багато. І це тішить.
Вразила одна з сучасних візитівок Ужгорода – міні-скульптури, що розкидані по всьому місту. Тож ТСН вирушила на пошуки ужгородської статуї Свободи і за допомогою ужгородців – знайшли. Виявилась такою маленькою, хоча на фотографії виглядала більшою. Під час ефіру домовилися із ще одним символом Ужгорода – Миколайчиком, що він сприятиме нам у турі.
Дорогою до фігурки пройшлися пішохідним мостом, що сам по собі є міською принадою. Порахувати любовні свідчення, що тут їх лишають закохані пари – нереально. Міст завішений замками, які символізують пута кохання на віки.
Ще один квест і спосіб цікаво провести час у місті показав краєзнавець Федір Шандор – зібрати колоду карт з мапою Ужгорода. Їх 36 і вони, як і фігурки, теж розкидані містом. Ужгородський замок – вражає красою і тим фактом, що за всю свою історію стояв під 22 прапорами. Місто жило у складі всіх цих держав і це відчувається, бо позначилось на побуті та менталітеті.
– Які головні переваги цього регіону, на ваш погляд?
– Закарпаття має свою особливу ідентичність – неймовірну красу та контрасти Західних воріт України. Спитала про ідентичність у історика, той відповів – що вона для місцевих у порядку і релігії. Ужгород полілінгвальне місто: жителі 30 національностей тут говорять мінімум 3-ма мовами. Тож, на вулицях справжня «мовна пташня».
Праліси, неймовірні замки, природнє диво Синевиру – найбільшого озера українських Карпат. Рай грибників – мекка для гурманів. Цілющі води, прадавня культура виноробства.
Саме люди – головне обличчя будь якого регіону. Познайомились з Валентином Штефаньо, який має свою кондитерську у середмісті. І що цікаво, цьому підприємцю пандемія не завадила розвиватися – так у місті просто з печі Валентина з’явився хліб за стародавнім рецептом.
Дякую ужгородцям за теплі обійми і щирі слова. Прямий ефір поза вже звичайною студією завжди трохи випробування. І я неймовірно вдячна людям, які о 19.30 прийшли підтримати нас з командою біля пішохідного мосту.
– Які головні недоліки?
– Певно, кордон у Чопі і став неочікуваним випробуванням. Опинившись на кордоні – коли з одного боку Україна, а через паркан вже Угорщина – згадала дитинство. Саме цей кордон ми з батьками та братом перетинали повертаючись додому. Батько Микола Федорович був військовим та служив в Угорщині. Тоді для нас повернення було сімейним ритуалом з величезними позитивними емоціями. Та, зараз, кілька десятиліть потому побачила величезну чергу з вантажівок та пасажирських автобусів. Люди стояли на неймовірній спеці – і це дуже неправильно. Не так має виглядати дорога в Європу.
– Розкажіть про тур ТСН до 30-річчя незалежності. Чому його вирішили почати саме з Ужгорода?
– До 30-річчя Незалежності України ми з колегами – ведучими ТСН Святославом Гринчуком, Лідією Таран, Соломією Вітвіцькою, Марічкою Падалко вирушили у великий тур, аби кожного дня о 19.30 виходити в ефір з різних міст України. 24 ефіри з усіх обласних центрів. Розкажемо історію регіонів, як там живуть українці. Виїзні студії ТСН будуть розташовані просто неба. Глядачі побачать ексклюзивні репортажі, у яких кореспонденти ТСН стануть співведучими, та познайомлять кожен зі своїм рідним містом. Харків, Львів, Маріуполь, Черкаси… Вперше на українському телебаченні – експеримент і для мене. Ужгород – наша головна дорога до Європи. От і вирішили показати це місто першим.
– Окрім власне професійної діяльності, Ви багато займаєтеся благодійністю. Нещодавно в Ужгороді встановили рекорд України, сформувавши живий ланцюг заради життя маленького Павлика Мотички (СМА), але його лікування коштує 2 млн дол. І таких дітей наразі в Україні декілька. Чи бачите перспективи у таких чи інших благодійних подіях чи все таки необхідно закладати ці витрати в державний бюджет? На жаль, для багатьох дітей необхідну суму не вдається зібрати вчасно.
– Важливо бути небайдужим до чужої біди. І якщо можливо допомогти, підтримати, подарувати надію чи здійснити мрію – це варто робити. Добро врятує світ і завжди повертається сторицею. Та, на жаль, для того, щоб перемогти такий діагноз як СМА найчастіше потрібен дуже великий фінансовий ресурс у дуже короткі терміни. І це не рішення державного бюджету певної країни. Це має бути директивним рішенням, ухваленим на рівні міжнародних організацій. Як вчиняти з дітьми з таким діагнозом – варто думати і вирішувати всією світовою спільнотою. Разом з моїми колегами – ведучими ТСН та Сніданок з 1+1 підтримали маленького Нікіту Крижного та Єгора Кудрявського. Надіємось, що зможемо встигнути і малі отримають шанс жити здоровим життям.
– Яке місце відіграє Ужгород у вашому проєкті «Право на освіту»? Чи знайомі з ужгородськими освітянами?
– У межах всеукраїнської премії для вчителів Global Teacher Prize Ukraine, де я є кураторкою – пам’ятаю представницю Ужгорода Вікторію Биркович, яка у 2017 році увійшла до п’ятірки переможців премії. А у 2019 році до 50-ох найкращих вчителів України потрапив вчитель інформатики Олександр Думишинець, який родом з Мукачева. Цьогоріч, вже вп’яте ГО Освіторія та Зоя Литвин проводять премію і вже 2 жовтня буде визначено переможця – найкращого вчителя України. Бажаю закарпатцям перемоги.
Дуже чекаємо представників Закарпаття в межах моєї власної номінації Вибір Серцем. Традиційно нагородимо освітнього терапевта і вперше разом з благодійною організацією Восток SOS вчителя/волонтера, якій працює у школі у прифронтовій зоні на Сході України.
– Чи плануєте працювати з Закарпаттям в межах відкриття шкіл при лікарнях?
– З Ужгородом ще не співпрацювали. Та запрошуємо меценатів та обласну, міську владу долучитися до нашого проєкту шкіл у лікарнях. Таких в Україні вже 8 – у Києві, Львові, Херсоні, Дніпрі, Житомирі. В Національній лікарні Охматдит вже працює 3 класи та бібліотека для маленьких пацієнтів. З початку літа уроки проходять і на свіжому повітрі – на майданчику з інклюзивними каруселями, перехрестям для вивчення правил дорожнього руху зі справжнім світлофором та пішохідними знаками та міні футбольним полем. А на городику що є місцем для уроків біології та рослинотерапії посадили овочі та фрукти.
Зараз очікуємо добрих новин з Харкова та Кривого Рогу. І будемо раді бачити Ужгород у лавах міст, які готові підтримати маленьких пацієнтів лікарень, які тривалий час проводять у стінах палат і потребують вчителів – освітніх терапевтів. Тому відкриті до співпраці у забезпеченні їх права на освіту.
Фактично, зараз кожен регіон шукає власні шляхи фінансування таких шкіл і здебільшого це навантаження на місцевий бюджет. Це питання потребує загальнодержавного управління та центрального, державного фінансування. Органу, який може організовувати та контролювати. І тоді стане можливим повторити в Україні досвід розвитку шкіл у лікарнях Німеччини, Фінляндії, США.
Varosh
