Постать Едмунда Еґана не належить до забутих. Мало хто з персоналій місцевої історії дослужився до того, щоб на його честь назвали паб у центрі міста. Так само далеко не всім після смерті відразу встановлюють пам’ятник, і іменем далеко не кожного називають благодійні фонди. Отже, постать Еґана доволі важлива для Закарпаття. Однак разом з тим, сприйняття цієї персоналії доволі поверхове.
Ми знаємо, що Едмунд Еґан – це угорський економіст ірландського (за іншими джерелами шотландського) походження. Він здобув освіту у Німеччині та Австрії, працював в угорському міністерстві сільського господарства Іґнаца Дараньї і глибоко переймався важким економічним становищем закарпатських селян. У 1890 р. Еґан видав книгу з візією реформ: державне кредитування, кооперація, оптимізація тваринництва.
Перейматися було справді чим, бо у період з 1880 по 1914 р. через погані умови життя із Закарпаття в Америку виїхало 225 тис. людей (зокрема, батько Енді Воргола). Мукачівський єпископ Юлій Фірцак неодноразово сигналізував Будапешту про проблеми, і у 1897 р. Іґнац Дараньї відправляє на Закарпаття Еґана, щоб той спробував щось змінити. Той засновує в Мукачеві Експозитуру для гірських районів, активно їздить селами, спілкується з різними прошарками населення.
Побачене Еґан описував так:
«Русинський селянин не бачить цілий рік ні м’яса, ні яйця, хіба вип’є кілька крапель молока, а у великосвяточний день з’їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою, його поживою є вівсяний ощіпок і – коли не бракне – бульба. Не дивинця, що коли в інших гірських сторонах людей рослих і здорових, у русинському Підкарпатті подибуємо хіба недокровні, марні, пожовклі мари, безсильні, хиткі, нездалі до військової служби.»
Боротьба з лихварством, несправедливим посередництвом у торгівлі сільськогосподарською продукцією та місцевою корупцією призвело до того, що Еґан швидко нажив впливових ворогів.
Його почали переслідувати, пробували підкупити і врешті 20 вересня 1901 р. по дорозі з Ужгорода у Середнє він отримав смертельні вогнепальні поранення. Прикметно, що винних так і не знайшли.
На похорон зібралося багато селян, на місці поранення звели пам’ятний хрест (демонтований радянською владою, відновлений у вигляді пам’ятника у 2002 р.).
Ці факти загальновідомі. Але постать Еґана, як і медаль, має ще і зворотній бік.
За часів його діяльності прем’єром Угорщини був Деже Банффі (1895 – 1899).
Ось цитата, що характеризує його погляди: «Публічно визнаю, що мадяризація є головною великою метою, для якої мають працювати всі вірні мадярські патріоти. Без шовінізму не можна заснувати цілісну мадярську державу. Майбутнє Мадярщини залежить від того, чи вдасться нам поглинути немадярські національності».
Угорська дослідниця Марія Маєр, вивчивши докладно архівні матеріали, подає дещо інший аспект діяльності Еґана. У таємних звітах, які той надсилав у Будапешт, вимальовується вірний адепт концепції Банффі.
Ось кілька промовистих цитат:
«Чи для себе виховаємо цей народ, коли дійсно вдасться нам визволити його з сучасного жалюгідного становища. Maю на увазі руське походження цього народу».
«Щоб було в цьому питанні ясно, вже в листопаді, два тижні перед офіціальним початком моєї діяльності, ніби в особистих справах поїхав до Галичини. Там відвідав живучих моїх друзів-поміщиків і на одному полюванні, влаштованому на мою честь, я познайомився з кількома вождями тамтешніх русинів. Так, без того, щоб присутні знали, з ким мають до діла, чому цікавлюся їхніми проблемами, я довідався про те, що тих 2,5 мільйона русинів, які живуть у Галичині, з’єднані з 0,75 мільйона, які живуть у Буковині, й майже з 16 мільйонами, які живуть у Бессарабії, на Поділлі і на Україні, дійсно прямують до певної автономії. Що більше, декотрі так перебільшували, що й про окрему свою руську державу мріяли».
«На мою думку, треба використати сприятливу для нас ситуацію, щоб цю національність зовсім і назавжди придбати й повністю змадяризувати».
«Коли держава, маючи на думці важливість цього питання так з точки зору господарського, як і з політичного значення, приступить до ініціативи епохального значення для цієї області, неможливо щоб народ цієї області, коли переконається в щирому прояві державної власті, не полюбив батьківщину і всією душею не став угорським. Для вищеназваної акції ситуація в кожному огляді дуже сприятлива для нас».
Еґан насправді був прихильником «пряникової» мадяризації, тобто асиміляції неугорського населення шляхом підвищення добробуту і наведення порядку. Марія Маєр вважає, що саме це було основним мотивом його діяльності.
У сучасному сприйнятті Еґана домінує добра пам’ять про прихильне ставлення до закарпатських українців та спроби економічних реформ, однак його політичні погляди часто замовчують або не помічають.
Думаю, сам Еґан дуже сильно здивувався б, коли побачив би, що під його пам’ятником біля червоно-біло-зеленого каменя лежить також камінь, пофарбований у синьо-жовте.
Лесь Белей, спеціально для Varosh
*** Цей матеріал опубліковано, як авторська колонка, відтак редакція Varosh може не розділяти погляди та думки, які автор висловив у даній публікації.
