Мода - Архів

Ірина Куцина: сучасні авторські дерев’яні речі з душею і теплом

26 Грудня 2016 5 542

Історія дизайнерки Ірини Куцини доволі типова для мам у декреті. Коли в інженера за професією з нахилом до творчості несподівано видається багато вільного часу, а в ліжечку солодко спить натхнення, тоді і втілюються в життя надзвичайно ніжні і душевні ідеї. У Іри це дерев’яні іграшки, сувенірна продукція та інтер’єрний декор. Захоплення виявилося настільки вдалим, що переросло в окрему справу. А Закарпаття отримало ще одну чудову майстриню з гарними та якісними роботами. Далі – пряма мова.

За професією я інженер-будівельник, спеціальність "Міське будівництво і господарство". Викладаю в університеті, пишу дисертацію, беру участь у розробці проектів з організації міського простору, працюю над проектуванням приміщень. Але народилася донька і я пішла в декретну відпустку. У цей час і захотілося чогось творчого, креативного. Почалося з того, що я задумала прикрасити дитячу кімнату та надумала вирізати з фанери ім’я. Навички роботи з деревом були ще з часів навчання, коли ми на практичних заняттях креслили і вирізьблювали різні проекти. Спочатку сама пиляла все лобзиком, шліфувала, фарбувала. Вийшло ім’я моєї донечки таким, як я і хотіла. Воно стало моїм талісманом. Далі були іграшки, і так пішло.

Перші проби мені дозволили зрозуміти, яким має бути розмір, товщина, пропорції. Наступні були продиктовані попитом. І коли я вже зрозуміла, що і як, почалися авторські ексклюзивні речі.

В основу предметів, які я почала виготовляти, я поклала 3 головні аспекти: екологічність – щоб річ була безпечна, щоб її можна було утилізувати і вона після себе не залишала сміття; ергономічність – щоб речі були зручними, практичними; ексклюзив – щось особливе, що несло б енергетику, мало тепло і душу. І я почала працювати з деревом. Добре знала властивості цього матеріалу, вміла його обробляти, знала, як воно себе поводить. Дерево несе енергетичну емоційність, генетичну інформацію, воно близьке до людини і цим мені подобається.

До сувенірної продукції я перейшла випадково. Якось до мене у гості приїхали друзі з Австрії. Я хотіла зробити для них особливий подарунок, тому що вони мають українське коріння. Обійшла всі сувенірні крамниці і зрозуміла, що на Закарпатті майже немає сучасної автентичної дерев’яної продукції. Сопілки, сокирки, кулькові ручки – не актуальні. Хотілося чогось такого, що б вписалося в сучасний інтер’єр, але було нашим, закарпатським. У кожного народу є свої етапи розвитку. А також матеріали, характерні для певного ареалу. Наприклад, Полтавщина – це степи, солома, глина. Карпати – ліс, дерево. Закарпаття всю свою історію, глибинність переносить через дерево. Того разу друзям я зробила дерев’яні кухонні дощечки для нарізки овочів з цікавим орнаментом. А невдовзі народився перший закарпатський дерев’яний 3D-олень. Прототипом його були місцеві опудала і оленячі роги. Цей об’ємний сувенір так сподобався замовникам, що оленів я вже зробила декілька, і живуть вони у Києві та Бельгії.

Спочатку я все робила самостійно вручну у нашому гаражі. Але мені не вистачало плавних ідеальних форм. Така робота потребує сильних чоловічих рук, тож довелося збирати команду. Зараз порізка здійснюється на станку, шліфують також мої помічники-хлопці, іноді залучаю художників, а от моделювання, конструювання, обчислення розмірів залишилися за мною.

Тематично мою продукцію можна поділити на такі групи:

Я можу вкладати у річ знання, професійність, математичну точність і досконалість. Але не це головне. У ній має бути душа. Бо тоді вона по-справжньому стане близькою людині. Коли я бачу, як спалахують очі у замовника, бачу захоплення, це і означає, що я все зробила правильно. І не треба цій людині знати про інженерні обчислення і математичні формули. Річ повинна робити її щасливою. І все.

Нещодавно у мене закінчився декрет і я вийшла на основну роботу. Але захоплення деревом не зникло. Швидше, воно трансформувалося. З виходом на роботу я отримала певний тонус і життєвий ритм. А від цього з’явилися нові ідеї та обрії. Якщо ти сидиш вдома, то крутишся у своєму світі, а тут розширюється кругозір і ти можеш на все подивитися під іншим кутом. Я й надалі працюватиму з деревом. Просто тепер переглянула свої позиції щодо якості і швидкості виконання замовлень. Кожен рік диктує якісь зміни. Треба підлаштовуватись під них і йти в ногу з часом.

Я думала про масове виробництво, але поки що остаточного рішення не прийняла. Це палка з двох сторін. З одного боку, масове виробництво дозволяє тобі розширити виробництво, фінанси дають можливість бути вільнішою, закуповувати більше матеріалів, інструментів, залучати людей. З іншого боку, коли мені телефонують і просять зробити авторську річ, яку я ще не робила, я не можу відмовити. Спати не буду, але зроблю. Звичайно, ця річ робитиметься довго і буде в єдиному екземплярі. То як одночасно працювати у цих напрямках – масовості і ексклюзиві – я поки що не знаю.

Спочатку я думала, що мої вироби не вийдуть за межі міста. А потім воно так пішло… Сьогодні моя продукція є в Польщі, Німеччині, Австрії, Люксембурзі, Лондоні, Великобританії, Бельгії. Долі багатьох речей я навіть не знаю. Мої клієнти – це українці географічно чи душею.

Я дуже хочу, щоб ми мали високоякісний продукт, бо тоді не буде потреби завозити китайський непотріб. Це дозволить розвивати наш бренд. Тому я закликаю людей приходити на ярмарки, купувати речі у малого бізнесу, підтримувати українське. Наші майстри зможуть годувати дітей, водити їх на гуртки, розвивати і вчити їх. І тоді у нас буде майбутнє.

Лариса Липкань, Varosh

Фото: Ірина Куцина

0 #