Бажаєте пожити в Ужгороді австро-угорського періоду? Відомий колекціонер антикваріату Юрій Руснак здійснив свою мрію і пропонує всім охочим перенестися в минуле. Цікавий готель у незвичному стилі незабаром відчиниться для шанувальників старовини. Будинок з історією, меблеві гарнітури, кухонне начиння і навіть загадкові підземні підвали – все справжнє.
Ідея виникла давно. Багато хто з відвідувачів кафе-музею "Під замком" (ужгородці його знають як "Снек"), залишившись у захваті від навколишньої атмосфери та пройнявшись духом старовини, жалісно зітхали: от би пожити тут хоч кілька днів…
Дійсно, готелю з повністю відтвореною обстановкою минувшини в Ужгороді не було, а кафе не дозволяло добудувати чи використати приміщення під житлові кімнати. Тому щойно з’явилася можливість придбати перші два поверхи старого будинку по вулиці Ольбрахта, на третьому поверсі якого жив сам власник "Снеку" з сім’єю, він взявся за втілення свого задуму. Щоб зрозуміти, що не все так просто, слід зазначити, що з того часу минуло більше 20 років…
– Стан був жахливий, – розповідає Юрій Руснак. – Все було дуже занедбаним. А мені хотілося повернути первозданний вид і зробити так, як воно було із самого початку.
Про сам будинок у документальних відомостях інформації мало. В БТІ новому власнику тільки повідомили, що хаті може бути понад 200 років. Та розмовляючи зі старожилами, Руснак з’ясував, що за часів Австро-Угорщини це було не що інше як дім розваг для військових офіцерів. Сусіди переповідали історії, як кавалери сюди приїжджали на конях. Для цього на першому поверсі було передбачено двоє дверей: один вхід для гостей, які відразу піднімалися нагору, іншим до стайні відводили коней.
– Окрім любовних втіх, які, безумовно, тут мали місце, це був такий собі клуб за інтересами. Офіцери спілкувалися, грали в карти, розпивали вино, – каже нинішній власник будинку.
Реконструювати приміщення виявилося непросто. Про перепланування мови взагалі не йшло, оскільки стіни тут з метр завтовшки. Тому все залишилося таким, як і задумав архітектор. Однак підлогу, трухляву стелю і штукатурку довелося повністю замінити.
– Майже весь ремонт я зробив своїми руками. Зранку працював у ресторані, а після обіду приходив сюди. Але така робота мені в задоволення, – ділиться Руснак.
Зараз вхід до будинку прикрашають двері з розписаною рамою, на стелі першого поверху красуються масивні дерев’яні балки. З’явилися вікна, які раніше одні з власників чомусь замурували. Рами на вікнах нові, але виконані за спецзамовленням і тепер мають вигляд, ідентичний первозданному. Стіни поштукатурені не гладко під "євроремонт", а грубо, шорстко і нерівно – так, як це робили колись.
Найскладніше виявилося дати лад підвалам. Вони були настільки захаращені, що звідти вивезли мабуть кілька тон сміття. Зате після цього перед людьми відкрився грандіозний і загадковий підземний світ історичного Ужгорода. Справа у тому, що будинок є останнім на вулиці Ольбрахта, яка проходить вздовж Замкової гори. Кожен будинок тут має власні винні підвали. Давня назва вулиці в перекладі з угорської так і звучить: підвальний ряд. Площа підземних ходів виявилася неабияка – найменший підвал завдовжки 74 метри. Юрій каже, що робили їх турки і самі по собі вони вже є історичним скарбом. Окремі підвали впираються в тупик, але є й замуровані. Чи мають вони продовження ще належить з’ясувати.
Отже, будівля насправді просякнута духом старовини і загадковості. Основна задача полягала у тому, щоб цей дух максимально зберегти, створити відповідний інтер’єр, витримавши усі сучасні гігієнічні норми.
Все життя Юрій Руснак збирає антикварні речі. Яскравою ілюстрацією цього захоплення є його кафе-музей "Під замком" з унікальними раритетними експонатами. Так от виношуючи ідею готелю, Юра давно підзбирував старовинні меблеві гарнітури довоєнного Ужгорода. Самостійно дезінфікував і реставрував шафи, ліжка, трюмо, комоди. Усі вони тепер переселилися до готелю і виглядають так, як коли перші власники їх тільки-но придбали.
– Я прихильник того, що меблі мають бути в гарнітурі. Дуже ретельно все збирав, знаючи, що роблю. У мене є три повністю укомплектовані спальні. Новими є тільки ортопедичні матраци на ліжках і білизна. Так само оригінальними меблями я облаштував і таверну.
Для себе Юрій Руснак поставив чітку задачу – відтворити міську культуру довоєнного Ужгорода. Інтер’єрний стиль – рустико. Це мінімалізм, навмисне зістарені, грубі, на перший погляд, неакуратні речі. Нова керамічна плитка на підлозі виглядає так, ніби по ній вже 200 років човгають черевики. У таверні, яка на першому поверсі виконує роль вітальні, стоїть старовинний сервант, стіл, лавиці і неймовірно зручне крісло-качалка. Затишку додає приємне потріскування дров у каміні.
Загальна площа готелю (два поверхи) – 200 кв. м. На другий поверх ведуть нові, але по-старому скрипучі дерев’яні сходи. Там зона відпочинку: 3 спальні кімнати, санвузол і вихід на терасу. Апартаменти розраховані на шістьох людей. За потреби додаються два місця. В ідеалі тут може перебувати сім’я з дітьми або компанія друзів. При повному завантаженні вартість проживання однієї особи сягатиме 250 грн. за добу. Крім того, розробляється гнучка цінова політика.
Цікаво оформлена ванна кімната. Окрім сучасного сантехнічного приладдя, ви побачите раритетні речі, якими користувалися під час прийому водних процедур наші предки.
Старовинні підвали також у розпорядженні гостей. Вже зараз при бажанні тут можна влаштувати романтичну вечерю зі свічками і вином. В подальших планах власника – створити дегустаційний зал. У цьому допоможе донька Юрія Руснака Адріана, яка на Берегівщині вже тривалий час професійно займається виноробством.
Окрема ніша в підвалі виконує роль такої собі банківської ячейки. Друзі Юрія залишають в ній свої алкогольні запаси, оскільки термометр стало показує плюс 10 градусів, а це, як відомо, ідеальна позначка для зберігання вина.
У готелі немає власної кухні, хоча нескладні страви, бутерброди, чай і каву можна приготувати в таверні. За потреби з дружиною Юрія можна домовитися про сніданок, який вона принесе з дому.
– В будь-якому випадку голодним клієнт не залишиться, – заспокоює Юрій. На його думку, мало хто відмовиться прогулятися 200 метрів старовинною живописною вуличкою Ольбрахта повз ботанічний сад до кафе "Під замком", де все витримано в такому ж старовинному стилі, а асортимент страв місцевої кухні задовольнить найвибагливішого гурмана.
Щодо назви, то вона ще остаточно не визначена. Найбільше Юрій схиляється до варіанту "Мала штація". В перекладі з закарпатського діалекту це означає "мала станція". Справа у тому, що колись навпроти будинку знаходилася зупинка вузькоколійки. На старих світлинах її можна побачити поряд із дерев’яним мостом. Тож і легенди вигадувати не потрібно. Слово "штація" відповідає історії, звучить колоритно, тож буде що розповісти приїжджим туристам.
Юрій Руснак вірить в успіх свого проекту. Окрім історичної складової тут є все для комфортного проживання сучасної людини: гаряча і холодна вода, опалення, телевізор, wi-fi, навпроти через дорогу – сучасний аквапарк, тенісні корти, поряд річка, історичний центр міста і замок.
– Усі дивуються, чому мій готель розрахований на таку малу кількість людей і чому кожен клаптик площі я не використовую під те, щоб зробити там іще одне місце для проживання. – каже Юрій. – Заробляння грошей – добре, але для мене це не самоціль. Мені пропонували здати все це в оренду на тривалий термін. Давали немалі гроші. Але я відмовився, хоч такий варіант був би вигіднішим – люди собі живуть і щомісяця платять гроші. Тут справа в іншому: приїжджають гості, можливо здалеку, можливо твої однодумці. Ти знайомишся, розповідаєш історію. І вони вже зовсім з іншим враженням їдуть звідси. І розказують своїм друзям про Ужгород, про його історію, людей… Ось це найголовніше. Принцип, яким я керуюся в житті, такий: кожен може бути щасливим сам і зробити щасливим іншого. Така моя філософія.
- Адреса готелю: м. Ужгород, вул. Ольбрахта, 31.
- Телефон: 0954345337.
Лариса Липкань, Varosh
Фото: Андрій Кирилюк
