Руслана Мігалі – фітнес-кондитерка та рестораторка. Вона знає, який десерт можна з’їсти, аби не погладшати. А що ще цінніше – вміє такий смаколик вигадати та приготувати. Разом з чоловіком кілька років тому вони відкрили заклад «Colibri» (вул. Капушанська, 3), в якому власне ці корисні солодощі й можна скуштувати.
Ми поговорили з Русланою про те, що ж це за нове відгалуження у кондитерській справі, чому воно її так захопило, а також про те, як на наш організм впливають трансжири, цукор, лактоза і стрес (спойлер: безжалісно).
– Коли ви почали ставитися до їжі і того, що готуєте та їсте, усвідомлено?
– Коли ти студент і навчаєшся далеко від дому, то завжди не вистачає часу на те, аби приготувати собі щось нормальне. Немає поряд мами, яка подбає про твоє харчування. Так кращими друзями стають смажена картопля, яєчня, булочка з кефіром, різні вафельки, шоколадки. Я не була вийнятком. Але раптово у мене погіршилося самопочуття, з’явилася в’ялість, перепади настрою, втома. Тоді я почала задавати собі питання про походження цих явищ. І, звісно, це стало стартом для пошуку відповідей.
Коли почала працювати, то з’явилося більше часу, навантаження стало меншим і я розпочала досліджувати своє харчування із намаганням зрозуміти, що роблю не так. У моєму житті почали з’являтися люди, які були сироїдами, вегетаріанцями, які днями голодували. Раніше в моєму оточенні такого не було. Я почала спілкуватися з ними, вони радили різну літературу. Багато пропускала через себе, те ж таки сироїдство. Потім була відмова від одного, другого, третього. Це перетворилося в якусь крайність. Так, звісно, були якісь покращення, але не можу сказати, що я була повністю задоволена.
Це важко, коли ти відмовляєшся від всього, чим харчувався 20-25 років. І за один рік не можливо все це змінити. В мене почалися пошуки альтернатив. Наприклад, якщо раніше був молочний шоколад, то перейшла на чорний. Якщо була здобна булочка, перейшла на цільнозернову, або бездріжджову. І вже потягнулося одне за одним. Це виглядало як гра. Тим більше, якщо ти азартна людина, це все тебе затягує і ти не можеш повернутися вже до старого способу життя. Особливо, якщо бачиш результат. Перше – це зовнішність. Тіло змінює свою форму, пружність, потім змінюється шкіра, волосся, очі починають сяяти. Стаєш живішим.
Харчування – це 80% нашого здоров’я, але без активності, руху, свіжого повітря не буде результату. Я зустріла свого чоловіка, який потягнув мене на швидкісний бадмінтон. Потім почалися прокидання з пробіжками.
Зараз я зовсім байдужа до шкідливої їжі. Не те, що я собі відмовляю, просто не хочеться. Не кажу, що це дієта чи я на правильному харчуванні. Це моє власне харчування, мій спосіб життя. Не люблю нав’язувати комусь, радити. Я просто пробую робити це для себе. Кожен раз щось помічаю. У мене є зошит, в якому я записувала, з чого все починала, нотатки, висновки, нормативи.
Від гармонійного та збалансованого харчування з’являється ще й хороший настрій – це добрий бонус. Так само і деякі хвороби, які в мене були – зникли. Багатьом людям важко працювати у психосоматичному напрямку, бо це важче емоційно, а ми ж всі хочемо бачити такий результат, який можна пощупати, одразу побачити. Тоді ми віримо в цей результат. Тому я почала із зовнішності. І вже після цього пішла глибше – змінювати себе, приводити до ладу думки.
Моє усвідомлення себе почалося десь з 2010 року. В якийсь момент я подумала, що можу зробити те, що хочу і що те, як я виглядаю та почуваю себе, залежить лише від мене. Я господарка свого життя. Неймовірні люди були у моєму житті. Вони мислять інакше. І часто ми навіть не усвідомлюємо, наскільки це важко плисти проти течії та суцільного мейнстриму.
Ще я зрозуміла, що ніколи і нікого не треба переконувати. Пам’ятаю як я намагалася достукатися до своєї молодшої сестри, але це було як горохом об стіну, вона не піддавалася. А потім я просто перестала переконувати і йшла своїм шляхом. Зараз між нами 1000 кілометрів, але вона телефонує мені, щоб порадитися щодо харчування чи занять. Причина проста – вона побачила результат і їй не потрібні були додаткові слова. Так само і з дитиною: я не хочу повчати свого сина, а прагну бути прикладом для нього. Переконана, що діти «не розуміють» слова, вони лише бачать вчинки.
– Коли виникла ідея створити заклад, в якому ви пропонуєте гостям як альтернативу і здорові страви, солодощі, напої?
– Важко відповісти на це питання, бо вже після відкриття закладу, мама мені розповіла, що я в дитинстві їй розповідала, що відкрию ресторан. Тому напевно ідея виникла досить давно. (ред. – посміхається) Якщо ж говорити про усвідомлений вік, то це наша із чоловіком сімейна справа. Яка мала дещо інший вигляд до моєї декретної відпустки. А коли народився син, то я ще раз переглянула харчування та наше меню у закладі.
Зараз ми працюємо за двома форматами – звичайний заклад з традиційними стравами та заклад зі здоровим харчуванням. В меню кожен знайде для себе, що поїсти. Навіть мама, яка прийде в дворічною дитиною. Є позиції для вегетаріанців, сироїдів, є м’ясні – для спортсменів.
– Найбільше мені імпонує у меню вашого закладу те, що тут поряд зі звичайними стравами є чимало варіантів для тих, то харчується правильно та збалансовано, а також не вживає глютену чи лактози. Особливо це стосується випічки – такі корисні та смачні десерти важко знайти ще десь в нашому місті.
Так, це все пояснюється моїм ставленням до їжі. Я переконана, що один салат не зробить вас худішими, а одне тістечко – товстішими. Якщо ви харчуєтесь збалансовано, не переїдаєте і ставитеся до їжі свідомо, то жодне тістечко не зіпсує вашого вигляду. Те, до чого я ставлюся безкомпромісно, то це якість. Але все ж я люблю готувати фітнес-десерти та досить непогано на них розуміюся. Нещодавно навіть пройшла навчальний курс і тепер маю сертифікат фітнес-кондитера. Але не варто хибно думати, що це все десерти з низькою калорійністю. Є різні дієти і відповідно до них зовсім різняться і десерти – безцукрові, безглютенові, безлактозні.
Моє харчування – це усвідомлений вибір. Давайте будемо відвертими і визнавати, що правильно харчуємося ми далеко не з пелюшок. Моя мама постійно була на роботі і я виросла на бабусиній смаженій на смальці картоплі, на білому хлібі, парному молоці, маслянистій домашній випічці та чаї з трьома ложками цукру. Впевнена, що багато тих, хто читає цей матеріал, також. Але зараз я доросла людина, яка сама несе відповідальність за своє життя та здоров’я. Я прийшла до усвідомленого харчування, коли мені було майже 25 років. Мій син прийде до цього раніше, бо у нього буде інший життєвий досвід із самого дитинства.
– Як ви харчуєтеся зараз? Чи можна це харчування назвати якоюсь із дієт?
– Не можу сказати, що притримуюся якоїсь із дієт, тому що маючи заклад важко себе відгородити, все мусиш куштувати, поєднувати. У нас є позиції, до прикладу, з птиці, курки. Я не можу щось створити не спробувавши. Потрібно експериментувати. Але, що я точно дуже люблю, то це харчуватися та готувати відповідно до сезону. Організм це розуміє, і не хочеться помідорів та огірків взимку. Бо там суцільні нітрати. А от влітку багато їм томатів.
Я не агітую всіх відмовлятися від м’яса, хоча сама його вживаю дуже помірно і не впевнена чи робила б це, якби не формувала меню в закладі. Але від свинини дуже б радила відмовитися. Це той продукт, який першим веде нас до ракових захворювань.
– Ви фанатка челенджів та любите експериментувати і обмежувати себе у вживанні якогось продукту. Зазвичай це добре працює? Чи умовно посеред челенджу розумієте треба зупинитися і поїсти щось “нормальне”.
– Були періоди, коли я пробувала прожити тиждень без лактози і глютену. Але з часом я зрозуміла, що обмеження це крайність. А це не завжди подобається організму. Я відчула і зробила висновок. Пробувала так харчуватися три дні і за цей час був повний безлад у харчуванні, бо постійно хотілося чогось і я не розуміла, чого саме хоче мій організм. Ті ж хлібці – подивилася, яка їхня калорійність і зрозуміла, що треба обмежуватися. У мене був безлактозний тиждень. Я не варю каші, не вживаю молоко, з дитинства його не люблю, але можу випити каву з молоком, какао. Перший день в мене була ломка за капучино, а цілий тиждень легко пройшов, як рукою зняло. Я дуже люблю сири, творожок з ягодами, але на диво легко. Не думала, що так легко буде відмовитися від глютену. Люблю цільнозерновий хліб до салату, або зранку приготувати тост з авокадо, овочами. Можна було замінити кашею або творогом, але тут і безлактозний день, і безглютеновий. Забагато. Я зробила висновок, якщо хочу розвантажувальний день, або відчути вплив того чи іншого продукту на організм, то буду це робити поступово і розумно. Зараз всі женуться за тенденцією «без..без..без», але повинна бути гармонія. Якщо ти будеш жити в гармонії з собою, будеш задоволений собою, зможеш радіти кожній дрібниці, буде гарний настрій, то цукор тебе не вб’є, глютен не буде душити, молоко не буде мати вплив на твій гормональний фон. Відмова від чогось має бути усвідомленою. Ти маєш розуміти, для чого це робиш. Повністю відмовитися від цукру дуже важко, бо він є там, де ти навіть не підозрюєш, наприклад, в маминому борщі, в буряці.
– Мене особисто підкорила ваша здорова випічка. Чому ви почали її готувати? Заклад спонукав чи особисті вподобання?
– Відколи себе пам’ятаю будь-який прийом їжі закінчувався десертиком. Звичайно, ці десерти просто так не зникали. Шкіра одразу страждає від солодкого. І настрій… Проходить 15 хвилин після того як ти з’їв цукерку і вже ненавидиш себе. Це як наркотик короткотривалої дії. Всі акцентують увагу на цукрі, але є й інші речі, які в тандемі мають зникати. Ті ж підсилювачі смаку, ароматизатори, барвники, маргарини, неякісне вершкове масло, кокосове, спреди. Зараз багато хто переходить на рисове борошно, уникають глютену. Я пеерконана, що у всьому має бути міра. Навіть, якщо будеш їсти цілий день сухофрукти, це теж не добре. Відмовляєшся від одного, але є загроза перебрати чогось іншого. Одні відмовляються від солодощів і понад міру вживають фрукти, хоча там дуже багато цукру.
А з цукром та солодощами взагалі цікаво, бо вони викликають емоційну прив’язаність. Їх особливо хочеться, коли в людини стрес. Тому так важливо берегти себе психологічно. Наприклад, коли в мене хороший настрій, то мені взагалі не хочеться їсти. Але для того, аби не переїдати солодощів, має бути якісне життя: багато спорту, руху, свіжого повітря. Тоді воно саме все врегулюється. Гарний настрій – запорука здоров’я. Маємо починати день із прокидання в гарному настрої, тоді і сніданки будуть гарні, і обіди – корисні, і вечерю… можна пропустити. (ред. – посміхається)
– Тим не менше, у закладі є й традиційна випічка?
– У нас є певна лінійка класики, типу тірамісу. Але більше корисних десертів. Я прихильниця думки про те, що якщо з’їсти трохи того, чого дуже хочеться, то воно не піде на шкоду.
– Яка головна ідея вашої сторінки в Інстаграмі? Який посил ви намагаєтеся озвучити своїм читачам?
– Насправді зараз мені хочеться показати моїм підписникам, що ми всі не бездоганні і що та ідеальна картинка, яку пропонує Інстаграм – далека від правди. Я показую людям життя, яким воно є, не соромлюся зізнатися, що в мене щось не вийшло. Що, до прикладу, я хотіла прожити місяць без лактози, але вже на третій день зрозуміла, що не можу без сиру.
Це нормально – бути не ідеальними. Не вийшло цього разу, вийде наступного. Але, у той самий час, мені хочеться мотивувати, показувати власним прикладом, що стан нашого тіла та душі, залежить лише від нас і все в наших руках. Кожного дня, роблячи маленький, іноді мікроскопічний крок, ми рухаємося до мети.
Те саме стосується і бізнесу – мало хто не попереджає, що будуть невдачі, розчарування, але саме вони роблять нас кращими і дають можливість розвиватися. Не приховую й “іншого боку” материнства, адже часто дівчата думають, що дитина – це лише милі прогулянки набережною з чемним малюком в гарному візочку. Але це колосальна робота над собою, над графіком, над побутом. Про це навряд хтось розповідатиме заздалегідь. Дитина може і посуд побити, і миску на голову перевернути. Але це не привід думати, що ти невдаха чи погана мама. А от картинкам, де дитинка грається з одною іграшкою, а навколо все біле, я не надто вірю. (ред. – посміхається)
Росана Тужанська, Varosh
Фото: Карл Смутко
