Ужгородець Влад Дюрик виступив на "Голосі країни. Перезавантаження" ("1+1") наприкінці березня. Хлопець виконав пісню "You Are So Beautiful" і потрапив до команди Тамари Гвердцителі. Нам він розповів, що відчував на сцені "Голосу", коли до останнього моменту ніхто не повертався, чому обрав саме цю пісню та чого нам слід чекати від нього вже найближчим часом. Далі пряма мова.
Я співав завжди – скільки себе пам’ятаю. Років з чотирьох, напевно. Але професійно – з 11 років. Спочатку була музична школа, а потім училище. Я опановував вокал та фортепіано. Граю й сьогодні, але не так бездоганно, як хотілося б.
Мені завжди було соромно співати та виходити на сцену – напевно, через хвилювання. Але потім я зрозумів, що нічого окрім цього не вмію. Тому вирішив випробувати долю і пішов на кастинг.
На кастинг мене вмовили піти друзі. Я й сам хотів, але не наважувався. Переживав, що не пройду навіть сліпих прослуховувань і зганьблюся. Але після "Голосу країни" мені постійно хочеться на сцену. Я зрозумів її і полюбив. Це моє.
Коли я все ж наважився і ми мали їхати на кастинг у Львів, зранку мені зателефонували і сказали, що все відміняється, бо захворів водій. Здавалося, що то знак. Але через годину ми все ж виїхали і встигли на кастинг. Усе пройшло добре і мені сказали готуватися до Києва.
На кастингу мене підтримувала Рената Штіфель – співачка родом з Ужгорода. Ми, до речі, познайомилися не так давно через її сестру Едіту. Коли я їхав до Києва, то одразу зателефонував їй, бо вона і людина чудова, і на співі добре розуміється. Вона дала мені багато цінних порад.
Якщо говорити про пісні, то я самостійно складав програму для львівського кастингу: академічний вокал, популярну музику, естраду, українські пісні. Довго думав, що заспівати у Києві, і обрав пісню "You Are So Beautiful", бо мені здається, що я її відчуваю.
Сам день прослуховувань був дуже складним. Усе тривало з 8-ї ранку до 2-ї ночі. Це дуже виснажливо і виходити на сцену о 23:00 доволі складно. У мене ще й температура була. Але я мусив йти до кінця, бо вже чималий шлях був позаду.
Коли я співав, то не дивився на суддів, лише на людей. Дуже сильні переживання, коли ти на такій сцені. Важко, коли ніхто не повертається. Я пам’ятаю, що співав і думав: "Будь-ласка, дайте мені вже піти зі сцени, якщо не повертаєтеся, і я не буду більше співати ніколи". Я був настільки напружений, що навіть не зрозумів, що до мене хтось повернувся. І лише коли Сергій Лазарєв сказав, що радий, що мене взяла Тамара, я зрозумів, що пройшов.
Тамара Гвердцителі дуже розумна жінка і неймовірно талановита співачка. А ще вона добра і глибока людина – як справжня мама. Ми кілька разів спілкувалися з нею і вона казала, що повернулася, бо щось відчула. І їй було цікаво, хто насмілився заспівати таку пісню.
Якби я ще раз проходив сліпі прослуховування, то обрав би пісню українською мовою. Наприклад, Ніни Матвієнко "Квітка душі". Я дуже люблю таку музику. Від неї у мене мурахи по шкірі.
В житті мені подобаються добрі та ніжні пісні. Ненав’язливі. Я слухаю багато різної музики. Єдине, що не можу – це важкий рок.
Був якийсь період, коли я пробував писати пісні сам. Але це хвилями. Часом буває, що напишу перший куплет, максимум – приспів, і більше нічого не можу. Тому поки я не поспішаю з текстами.
Сьогодні я багато займаюся вокалом. Мій викладач в Ужгороді Петро Петрович Матій багато допомагає мені. До речі, я завжди займався лише академічним вокалом, естрадним – ніколи. Тому, можливо, я колись покажу і свій академічний голос. (посміхається)
Не люблю, коли люди порівнюють і кажуть, що я схожий на Діму Білана чи на Сергія Лазарєва. Все ж хочеться, аби бачили мене та музику, яку я виконую.
Ніколи не очікував, що стільки людей буде мене підтримувати. Після виступу мене просто завалили повідомленням. Єдине, чого мені не хочеться – це, аби мене жаліли.
Я планую не зупинятися і багато працювати. Що ж до того, що буде після "Голосу країни", то не хочу загадувати наперед. Один з продюсерів нам сказав, що після шоу нам буде важко повернутися до звичайного життя. Через це я трохи хвилююся. Мені подобається це життя і спілкування з тими людьми, з якими я спілкуюся зараз.
Це щастя та великий успіх – мати таких вчителів, як зараз маю я.
Росана Бісьмак, Varosh
Фото Маріан Логойда
