Зазвичай, стомлені тотальним вітчизняним бездоріжжям водії відводять душу на рівненьких європейських магістралях, насолоджуючись потужностями та швидкістю своїх автівок на бездоганних міжнародних трасах. Втім, є й такі, які шукають адреналіну та вражень там, де доріг не може бути за визначенням.
Оффроуд – екстремальне захоплення автолюбителів, які вважають свої позашляховики живими істотами та проводять цілі тижні під днищем машини. Перший в історії Закарпаття кандидат у майстри спорту з оффроуду, молодий спортсмен Віктор Гомокі розповів про особливості перегонів по бездоріжжю та нескінченний процес власноручного вдосконалення свого Suzuki Jimny. Далі пряма мова.
За двадцять років існування оффроуду мені вдалося стати першим в нашій області кандидатом у майстри спорту з оффроуду, що, звісно, дуже приємно. До речі, Закарпаття стало флагманським краєм з оффроуду в Україні, адже сама природа розпорядилася так, що наша місцевість придатна для автоспорту. У 90-х чимало європейських спортсменів приїздило на перегони до нас, тож вони і привили цю культуру.
Головне в нашому спорті – стартанути та вдало фінішувати, швидкість – не є вирішальним фактором. Складність полягає у тому, що у горах може трапитися непередбачуване і ти змушений давати раду собі та екіпажу за будь-яких обставин. Загалом, все виглядає приблизно так: екіпажі приїжджають, проходять спеціальний технічний огляд, отримують маршрут та вирушають його долати. Тривалість заїздів завжди різна, до прикладу, на аматорських змаганнях – доходить до двохсот кілометрів, на всеукраїнських ми пройшли шістсот за три дні.
Під час третього етапу всеукраїнських змагань з трофі-рейду в Івано-Франківській області, які вважаються чи не найскладнішими в Україні, минулого року нам вдалося вибороти першість, цього року ми зі штурманом Дмитром Гісемом були лише другими. Торік участь у цих змаганнях брав і син президента України Віктор Янукович-молодший, який виступав у класі ТР-2. Наразі ми з Дімою – єдині представники Закарпаття, які регулярно беруть участь у змаганнях.
На свій автомобіль я витрачаю усі вільні гроші, але не шкодую про жодну гривню – я живу цим. Навіть у період між змаганнями я намагаюся кожні вихідні виїжджати, адже не можу без цього. Звісно, цей вид спорту може бути травматичним, однак при необачній поведінці і граючи в пінг-понг є вірогідність зламати руку. Найчастіше травмуються початківці, яким зарано починає здаватися, що вони підкорили світ. Дуже багато залежить від вправності штурмана – він – твої очі, його помилка неминуче призведе до помилки пілота. Він підказує за скільки кілометрів поворот, де знаходиться контрольна точка тощо.
Першим авто була "Нива", але вона дуже обмежувала у маневрах та конкурувати з іншими машинами не могла. Тож, при першій нагоді я придбав Suzuki Jimny 1999-го року випуску, перебрав її всю, багато чого поміняв та вдосконалив. Загалом, купуючи машину, приміром за десять тисяч доларів, вкласти в неї потрібно щонайменше ще п’ять. Ліс – це не те місце, де можна буде як слід усувати технічні недоліки та ремонтувати машину. Це дуже відповідальний процес, адже на кону стоїть безпека екіпажу.
У планах участь у змаганнях Ukrainian Trophy – хочеться проїхати півтори тисячі кілометрів та випробувати себе і техніку на міцність. Також дуже ваблять всесвітньовідомі змагання Transilvania Trophy, думаю, що доберемося і туди, окрім інших перепон, подолавши й фінансові. Я впевнений, що немає нічого неможливого, тож є до цього прагнути.
Вікторія Рижова, Varosh
Фото: Микола Романовський
